Такий досвід здобула студентка 4-го курсу кафедри архітектурного проєктування Інституту архітектури та дизайну Олена Лазар. За її словами, на Erasmus їдуть по новий досвід: подорожувати, вчитися, порівнювати, розвиватися всебічно. Зокрема, це виявляється через пізнання інших культур. Такі люди не бояться непередбачуваності.
Чому Erasmus?
— Для мене це була непередбачувана історія: усе сталося досить спонтанно, коли мене повідомили про можливість поїхати за програмою академічної мобільності до Італії. Я давно прагнула скористатися нагодою потрапити на Erasmus, але ніяк не складалося, а цього разу — вдалося. Я дуже хотіла дізнатися, як це — вчитися в іншій країні, порівняти менталітет і з’ясувати, наскільки він відрізняється від нашого. Це розвиває світобачення, тому я не могла не скористатися цією можливістю, — розповідає дівчина.
Як потрапити на програму
— Перш за все — знання англійської мови. У мене, очевидно, був достатній рівень — B2. Попри це, я готувалася до Erasmus, відвідуючи школу англійської мови. Загалом не обійшлося без різноманітної документації та організаційних моментів, але мені таки вдалося потрапити на програму.
Спілкування та середовище
Одне з перших, на що звертаєш увагу в новій країні, — це люди, їхнє ставлення, поведінка, реакція на іноземців і доброзичливість загалом.
— У нас було три групи. Одна з них — суто Erasmus. Ми зустрічалися хіба на лекціях, тому бачилися нечасто. Там були і німці, і французи, і казахи. Була також група, де навчалися переважно італійці на магістратурі. З ними ми майже не комунікували — вони не надто добре розмовляли англійською. Зрозуміло, що, коли в групі всі італійці, вони спілкуються між собою рідною мовою. У будь-якому разі, коли говориш іноземною мовою, тобі треба напружувати мозок, а навіщо це робити, коли поруч свої.
Пригадую кількох людей, з якими я контактувала. Серед них був італієць, який добре знав англійську і був дуже комунікабельний, тож ми легко знаходили спільну мову. Італійці загалом дуже привітні — вони допомагали нам, українцям, у навчанні, зокрема з опануванням нових програм. Хоча я й нечасто з ними взаємодіяла, проте мушу сказати: як люди вони мені сподобалися.
Ставлення до українців
— Щодо зовнішності, то я звернула увагу, що стереотип про привабливість слов’янської зовнішності для інших націй має підґрунтя. Мені казали компліменти щодо волосся й очей. Так сталося, що в групі ми з колегою з України були чи не єдині зі світлими очима, тож, можливо, це й викликало інтерес. Це було мило.
Щодо ставлення до мене як українки, то я також його відчувала. Іноземці часто запитували, чи триває війна, чи відновили нам дороги, якою мовою ми спілкуємося — українською чи російською. Останнє запитання було особливо поширеним.
Водночас представники різних націй були по-своєму цікаві і щиро цікавилися одне одним.
Труднощі й адаптація
На запитання про труднощі дівчина відповідає ствердно. Вона розуміла, що буде непросто, але правильні внутрішні настанови допомогли їй зберігати спокій.
— Щодо навчання, то маю зазначити: вчитися там було легко. Перед здаванням робіт я майже не хвилювалася. З окремих предметів ми працювали в командах, відповідно, й захист був спільний.
Безвихідних ситуацій не виникало. Не буває ситуацій, які неможливо вирішити. Звісно, траплялися різні моменти, коли доводилося викручуватися, але все вдавалося владнати.
Наприклад, була проблема з житлом. Erasmus не надав його, тож ми самі відповідали за пошук. Знайти квартиру було непросто: ми кілька разів змінювали місце проживання через умови, які нам не підходили.
Проте стипендія Erasmus покривала основні студентські витрати.
Мовний бар’єр і культура спілкування
Мовний бар’єр може лякати, однак на практиці англомовне середовище є всюди. Оскільки студенти приїжджають з різних куточків світу, спілкування англійською відбувається не лише в навчанні, а й у побуті — інакше просто неможливо порозумітися.
За спостереженнями Олени, італійці значно комунікабельніші, ніж українці. У них немає чіткого поділу на окремі компанії — вони частіше тримаються разом і спілкуються у ширшому колі.
— Ця поїздка значною мірою поліпшила мої навички комунікації загалом. Коли виникають певні ситуації, у тебе просто немає іншого виходу, як розбиратися в усьому самостійно, ще й у чужій країні. Тобто ти звертаєшся до різних служб, наприклад до поліції, і сама вирішуєш свої проблеми, — поділилася Олена.
Студентка також розповіла про особливості тривалого перебування за кордоном:
— Після приїзду до Італії ми одразу звернулися до нашого місцевого університету за вказівками, щоб правильно заповнити документи й уникнути можливих проблем. Важливим документом для нас був Permesso di soggiorno (посвідка на проживання). Він був потрібен для легального перебування в країні понад три місяці (ми були в Італії повний семестр). Проте самого документа ми так і не отримали, оскільки його виготовлення тривало дуже довго. Натомість нам видали тимчасовий документ із печаткою, який підтверджував, що посвідка на проживання перебуває у процесі оформлення. Після завершення 90-денного строку дії візи D ми вже не могли виїжджати за кордон, оскільки не мали чинної візи. Водночас у межах Італії ми перебували легально, адже подали документи до міграційної служби й отримали цей тимчасовий документ.
Італія запала дівчині в саме серце, щойно вона побачила нові й нові пейзажі.
— Більшу частину часу ми подорожували Сицилією, де й перебували. Там безліч місць, які варто відвідати: багата архітектура, природа, чудова погода, пальми, вічна зелень. Мені дуже сподобався тамтешній клімат. Але заради справедливості варто зазначити, що повітря там доволі забруднене, а на вулицях багато сміття, якщо порівнювати, наприклад, з Україною. Попри це, там усе одно неймовірно.
Проблематика професії архітектора
— Мені подобається моя діяльність, проте в Україні з цим доволі складно. За моїм суб’єктивним відчуттям, тут бракує мотивації працювати архітектором — зокрема через фінансовий аспект. В Україні часто висувають високі вимоги до працівника, але водночас пропонують невідповідну оплату праці.
В Італії інша методика викладання: вони не проєктують одразу будівлі, як це часто робимо ми. Спершу проводять аналіз, збирають матеріали, досліджують контекст, а вже потім формують проєктну пропозицію. Там не обов’язково одразу створювати «готову будівлю», навіть якщо ти ще не до кінця орієнтуєшся в усіх нюансах. В Італії підхід більш творчий — студентів не обмежують у фантазії під час проєктування. Натомість в Україні, у нашій Політехніці, є дуже сильна школа архітектури, у проєктуванні будівель зокрема.
На архітектуру важливо йти вже з певним творчим натхненням, естетичним баченням і емпатією. Архітектор має ставити собі безліч запитань перед початком роботи, зокрема уявляти людину в середовищі, яке він створює, розуміти, що спонукало до того чи іншого рішення. Це важлива складова якісного проєктування.
