Яна Ласка — студентка першого курсу спеціальності «Кібербезпека» та досвідчена каратистка з 12-річним стажем. В інтерв’ю вона розповіла про те, як бабуся привела її у спорт, чому дисципліна допомагає розв’язувати завдання з фізики та як не покинути все на половині шляху, балансуючи між сесією і підготовкою до чемпіонату Європи.
— Яно, розкажи про себе, свою спеціальність і те, як у твоєму житті з’явилося карате.
— Мене звати Яна Ласка. Я навчаюся на першому курсі за спеціальністю «Кібербезпека» (101-ша група). Моя історія в карате розпочалась у шість років, коли я щойно пішла до першого класу. Власне, мене привела бабуся. Вона вчителька української мови та літератури, і один з її учнів, якого вона готувала до ЗНО, постійно розповідав про свої досягнення в карате: змагання, поїздки... Я слухала це з таким захопленням, що сказала бабусі: «Все, веди мене туди!». Я прийшла, побачила, як це круто, і ось уже 12 років не уявляю свого життя без спорту.
— 12 років — це серйозний термін. Мабуть, за цей час було чимало змагань? Які запам’яталися найбільше?
— Найбільше закарбувався мій перший чемпіонат України, який я виграла в четвертому класі. Тоді я мала чотири чи п’ять поєдинків — було дуже важко, але я виборола перше місце. Це момент великої гордості за себе. Зараз я далі виступаю: маю змагання і в Україні, і за кордоном.
— Твій напрям — кіокушинкай карате. Чому саме він?
— Усе просто: я родом з маленького містечка Буськ, що за 50 кілометрів від Львова. На той момент там іншого карате просто не було. Але я жодного разу не пошкодувала, що потрапила саме туди.
— Перейдімо до твого навчання. Чому саме «Кібербезпека» і чому Львівська політехніка?
— Щиро кажучи, я довго вагалася. Думала про медицину, але зрозуміла, що поєднувати медичний університет і професійний спорт практично неможливо — я б просто не мала часу. Подруга розповіла мені про кібербезпеку, я почитала в інтернеті, поспілкувалася з людьми — і мені сподобалося. А Політехніку обрала, бо вважаю, що тут найкраща підготовка за цим напрямом у Львові. І взагалі, найкращі фахівці своєї справи — саме з Львівської політехніки.
— Яким є твій типовий день? Поєднувати навчання за ІТ-спеціальністю і тренування — це, напевно, непросто.
— Зараз, перед сесією, відпочинку майже немає. До того ж я готуюся до відбіркових змагань на чемпіонат Європи, що відбудуться в Кропивницькому наприкінці травня. Прокидаюся о 6:30, якщо маю першу пару. Живу в гуртожитку, тому до корпусів близько. Після пар приходжу, обідаю, роблю домашні завдання і збираю сумку на тренування. Їжджу на вулицю Варшавську — через затори в центрі дорога забирає приблизно 40 хвилин або й півтори години. Додому повертаюся близько десятої вечора.
— Що для тебе зараз важче: тренування чи підготовка до пари?
— Напевно, навчання. До тренувань я вже звикла за стільки років, це моя рутина. А в університеті кожного семестру нові предмети, нові викладачі, до кожного треба знайти підхід. І хочеться встигати з усіма дедлайнами, сесіями та проживати найкраще студентське життя.
— Як викладачі Політехніки ставляться до твоїх спортивних відряджень? Чи йдуть назустріч?
— Нещодавно я мала пропустити іспит з вищої математики через змагання. Викладачка пішла мені назустріч: дозволила скласти його раніше. Я їй надзвичайно за це вдячна і дуже приємно здивована. Приємно, що в Політехніці підтримують студентів-спортсменів.
— Чи допомагає карате в навчанні? Здавалося б, це зовсім різні сфери.
— Дуже допомагає! Карате дало мені дисципліну. Я не вважаю себе людиною з вродженим математичним талантом, але завдяки спортивній витримці можу годинами сидіти над фізикою чи математикою, поки не розберуся. Саме дисципліна дає мені змогу тримати планку як у навчанні, так і в тренуванні.
— Чи були моменти, коли хотілося все кинути?
— Так, у середній школі. Я довгий час була найкращою у своїй категорії, а потім перейшла в «кадети» (це вік, коли вже можна їхати на європейські змагання) і програла. Після вершини це падіння було дуже болючим, я була розбита. Але підтримка тренера, батьків і друзів допомогла мені вистояти й рухатися далі.
— Яким ти бачиш своє майбутнє: робота в ІТ чи спорт?
— Я планую це поєднувати. Хочу працювати у сфері кібербезпеки (це дає можливість мати гнучкий графік, працювати за комп’ютером) і паралельно вести тренерську діяльність у карате.
— Що б ти порадила студентам, які також хочуть поєднувати спорт із навчанням у Політехніці?
— Мати конкретний графік. Не відкладати справи на потім, не пропускати дедлайнів, бо наздогнати буде дуже важко. Потрібна сувора дисципліна, щоб змусити себе вчитися навіть після виснажливого тренування. І обов’язково — не забувати про відпочинок, щоб не вигоріти на пів шляху.
