У Навчально-науковому інституті енергетики та систем керування Національного університету «Львівська політехніка» відбулася подія, що назавжди закарбувалася в пам’яті академічної спільноти. Тут урочисто відкрили меморіальні дошки випускникам і студентам Інституту, які загинули, захищаючи Україну під час повномасштабної війни.
У коридорі головного корпусу, дорогою до дирекції ІЕСК, з’явилися меморіальні таблиці – символ вічної шани тим, кого в Університеті називають «воїнами світла». Саме тут щодня проходитимуть студенти, викладачі та гості Політехніки, зустрічаючись поглядом з обличчями тих, хто колись сидів у цих аудиторіях, навчався в лабораторіях, мріяв про майбутнє, але обрав захист Батьківщини.
6 березня академічна спільнота Інституту, рідні та друзі загиблих Героїв, викладачі та студенти зібралися разом, щоб виконати священний обов’язок – увічнити імена тих, хто став на захист України і віддав за неї найцінніше – власне життя.
Церемонію розпочав директор ІЕСК Андрій Маляр, який у своєму зверненні наголосив на неоціненній жертві молодих енергетиків і майбутніх інженерів:
― Вони мали будувати нову енергосистему країни, впроваджувати інновації та розвивати українську науку. Та коли прийшов час випробувань, вони обрали найважчий шлях – шлях захисту своєї землі. Ці меморіали – не просто фото. Це наше щоденне нагадування про ціну кожного мирного ранку в Університеті.
Особливо зворушливим моментом став чин освячення меморіальних таблиць. Студентський капелан, душпастир храму Святої Трійці отець Ігор Хомічак звернувся до присутніх із духовним словом. Священник наголосив, що пам’ять про жертовний подвиг – це фундамент, на якому стоїть нація, і що саме через пам’ять народ зберігає свою силу та гідність.
Після спільної молитви в коридорі запанувала глибока тиша – хвилина мовчання, наповнена болем, гордістю і вдячністю. Люди схиляли голови, дехто не стримував сліз. Викладачі згадували своїх студентів – усміхнених, енергійних, сповнених планів на майбутнє. Поруч стояли нинішні студенти, які мовчки дивилися на портрети тих, хто колись був таким самим, як вони.
До меморіалів поклали квіти й запалили лампадки. Їхнє тремтливе світло відбивалось у склі портретів, ніби символізуючи незгасну пам’ять.
Відтепер кожен, хто проходитиме цим коридором, зупинятиметься хоча б на мить. Щоб подивитися в очі Героям. Щоб згадати, завдяки кому ми маємо право жити, навчатися і мріяти. Їхні імена назавжди залишаться частиною історії Університету, частиною історії України.
