Напередодні форуму Lviv Academic Bridge 2026: Ukraine–U.S. Science & Education Forum, який відбудеться 11–12 червня у Львівській політехніці, публікуємо розмову з Олександром Березком — його координатором, доцентом кафедри соціальних комунікацій та інформаційної діяльності Інституту гуманітарних та соціальних наук Львівської політехніки. Олександр також координує низку міжнародних проєктів та ініціатив у сфері відкритої науки та забезпечення якості наукової системи і є колишнім президентом Eurodoc — Європейської ради здобувачів наукових ступенів і молодих учених, де отримав досвід роботи на загальноєвропейському рівні.
Український тиждень є якісною спробою консолідувати українську діаспору для адвокації інтересів України та зміцнення її суб’єктності у Сполучених Штатах Америки, адже офіційний Вашингтон прагне системної співпраці з окремими країнами через організовану діаспору. У межах Ukrainian Week відбувається багато тематичних заходів, зокрема, форумів. Минулого року вперше відбувся форум освіти і науки, організований Ольгою Романенко — київською науковицею та громадською діячкою, який отримав значний суспільний резонанс. Олександр Березко брав у ньому участь онлайн як запрошений учасник. Цього року йому вдалося долучитися особисто. Також ректорка Львівської політехніки Наталія Шаховська брала участь віддалено, і є сподівання на її очну участь у 2027 році.
― Головна відмінність нинішнього етапу українсько-американського наукового партнерства полягає в поступовому переході від позиції реципієнта допомоги до ролі рівноправного співтворця. Йдеться про формування справжньої суб’єктності. Україна має що запропонувати світові, зокрема унікальний досвід, здобутий під час кризи та війни. Освітня і наукова системи в умовах викликів накопичують знання, які неможливо відтворити в інших обставинах. Тому важливо будувати взаємовигідні відносини не лише зі США, а й з іншими країнами, ― пояснив Олександр Березко.
Науковець переконаний, що в сучасних реаліях інтелектуальний капітал розглядають як складову національної безпеки, адже війна — це не лише про зброю, а й про стійкість систем. Якісна наука забезпечує ефективність державної системи, ухвалення рішень на основі даних і знань. Країни, що перебувають у стані постійної загрози, такі як Південна Корея та Ізраїль, інвестують у науку та освіту понад 5–7% ВВП. Це демонструє розуміння ролі науки в забезпеченні національної ефективності.
― Готовність США сприймати Україну як рівноправного партнера зростає тоді, коли українська сторона приходить із конкретними пропозиціями спільних дій, а не лише з проханнями про фінансову підтримку. На початку повномасштабної війни вибору фактично не було, однак із накопиченням досвіду та знань співпраця дедалі більше переходить у площину взаємовигідності. Українська наукова система, зокрема Львівська політехніка та окремі науковці, здатні запропонувати американським партнерам багато цінного, ― підкреслив Олександр Леонідович.
Також Олександр Березко акцентував на тому, що для забезпечення сталості партнерства, незалежно від політичних циклів, потрібні механізми, що функціонують довше, ніж конкретні уряди. Йдеться про створення спільних інституцій, лабораторій, грантових програм, консорціумів для наукових розробок і спільних видавничих платформ. Навіть часткове співфінансування з українського боку є важливою інвестицією в майбутнє. Водночас ключову роль відіграють особисті зв’язки та мережа міжлюдських стосунків, здатних зберегти співпрацю попри будь-які політичні зміни.
― Щодо першочергових кроків держави для забезпечення якісної роботи освіти в умовах війни, передусім йдеться про безпеку — базову умову функціонування системи. Однак поряд із безпекою необхідно зосередитися на якості освіти та чіткому визначенні стратегічного напряму розвитку. Будь-яка система стає повноцінною тоді, коли має визначену мету й розуміння свого руху вперед, ― підкреслив мій співрозмовник.
Говорячи про перспективи повернення або інтеграції українських науковців, які працюють за кордоном, Олександр Березко відзначив надзвичайну складність.
― Чіткої універсальної відповіді наразі не існує. Важливо вивчати досвід країн, які ефективно співпрацюють зі своєю діаспорою та експатами, зокрема, Ірландія та Китай. Потрібні зважені рішення та політика, що не розділяє українців, а об’єднує їх. Українські науковці працюють по всьому світу, зберігаючи професійні зв’язки з батьківщиною, і це слід розглядати як ресурс для розвитку, а не як втрату. Слід розуміти, що такий науковець вже не є формально працівником Львівської політехніки. І це питання не лише конкретного університету. Хотілося б бачити інструменти подвійної афіліації — нерозривної співпраці між українськими університетами та тими науковцями, які з різних причин наразі не можуть працювати в Україні. Потрібно шукати точки дотику та формати взаємодії, ― наголосив науковець.
На переконання Олександра Березка, важливою ініціативою, яку варто розвивати, є Українська наукова діаспора — ініціатива, підтримана Міністерством освіти і науки, що робить ставку на активізацію співпраці з ученими за кордоном. Швидких рішень у складних питаннях зазвичай не існує, але визначальними є політична воля та готовність конкретних людей працювати в цьому напрямку.
― У післявоєнній економічній трансформації України роль університетів має бути провідною. Окрім своєї традиційної функції підготовки наступного покоління фахівців, університети, особливо технічні, повинні стати центрами розробок а також осередками генерації нових сенсів — як технологічних, так і гуманітарних — та їхньої імплементації, ― додав мій співрозмовник.
Важливим кроком стало те, що в Україні почали оцінювати науку не лише за наукометричними показниками, а й за реальним впливом досліджень. Це стимулює академічну спільноту мислити категоріями впливу вже на етапі планування наукової роботи, закладати потенційний практичний результат від самого початку. Університети як лабораторії, як форуми, як простори дискусії, пошуку сенсів, технологічних рішень та їхнього пілотування — це серйозний ресурс для України, який необхідно повноцінно використати.
Говорячи про уроки американського досвіду, Олександр Леонідович підкреслив, що варто враховувати те, що траєкторії розвитку наших країн суттєво різняться. Проте можна згадати поняття «американської мрії» — ідею самореалізації, свободи та особистої відповідальності. Саме цієї суб’єктності нам інколи бракує. Радянська ментальність, що ще певною мірою передається між поколіннями, послаблювала відчуття особистої відповідальності. Натомість максимальна суб’єктність — наскрізна риса американської культури, від бізнесу до академічної сфери. І хоча це іноді має крайні прояви, сьогодні американська економіка залишається однією з найпотужніших у світі. Тож варто вчитися в інших, не втрачаючи власної ідентичності, і дивитися на світ відкритими очима.
― Відкрита наука не є самоціллю чи святим Граалем — це інструмент забезпечення якості та достовірності наукового процесу. Йдеться про зміцнення довіри до вчених і їхніх результатів. У добу постправди, масових дезінформаційних кампаній, підсилених штучним інтелектом, діпфейками та надлишковим інформаційним шумом, особливо важливо спиратися на верифіковані знання. Генерувати контент стало надзвичайно просто, але довіра формується через відкритість методів, даних і підходів. Коли наукова система заявляє: «Не просто вірте нам — перевірте нас», і надає доступ до даних, матеріалів і методології, тоді голос країни стає голосом, якому можна довіряти. Можливість довіряти стає новою валютою в міжнародних відносинах. Водночас відкритість не означає повного розкриття всіх технологій чи чутливої інформації. Прагматичний принцип можна сформулювати так: відкритість настільки, наскільки це можливо, і закритість настільки, наскільки це необхідно. Через поширення якісних, перевірених знань і розвиток відкритої співпраці там, де це допустимо, Україна може суттєво посилити свої позиції в науковій дипломатії― пояснив Олександр Березко.
Науковець наголосив також, якщо країна в умовах війни не забезпечує прозорість наукових процесів, виникають ризики втрати довіри до результатів досліджень і до самої системи. Водночас захист чутливих даних є обов’язковим. Тому підхід має бути прагматичним: зберігати відкритість там, де це не шкодить безпеці, але гарантувати, що внутрішні процедури, інструменти й стандарти відповідають вимогам якісного наукового процесу. Йдеться не про розкриття всіх карт, а про забезпечення довіри до результату.
Говорячи про те, наскільки українська нормативна база готова до впровадження стандартів негайного відкритого доступу, Олександр Леонідович зазначив, що це дуже вдала паралель із так званим Nelson Memo, ухваленим у серпні 2022 року в США.
― Уже в жовтні того ж року в Україні було затверджено національний план із відкритої науки. Його могли б ухвалити ще раніше, якби не повномасштабна війна. Це свідчить про те, що Україна рухається в одному напрямку зі США та іншими прогресивними країнами. Відкритий доступ є основою відкритої науки. Хотілося б, щоб він став нормою наукової комунікації всюди, де це можливо. Водночас існують перепони. В Україні історично не сформувалися такі потужні комерційні видавничі бар’єри, як у США чи Західній Європі, тому наш контекст дещо інший. Проте сам факт синхронного руху нормативних змін у США та Україні є важливим сигналом.
Щодо інституційних змін, необхідних для реалізації принципу «результати, профінансовані платниками податків, належать суспільству», технічних перешкод практично немає.
― Опублікувати результати досліджень в українському журналі — не проблема. Питання радше в академічній культурі, де запит на престиж часто переважає запит на якість. Престиж видання, зокрема його імпакт-фактор, досі суттєво впливає на кар’єрний прогрес ученого. Водночас дедалі більше наукових спільнот ставлять під сумнів доцільність такого підходу. Зокрема, CoARA відкрито виступає за реформу системи оцінювання науки, наголошуючи, що наукову статтю не можна оцінювати лише за місцем її публікації. Наукова система є надзвичайно інерційною, адже формувалася століттями. Проте поступовий відхід від виключно наукометричних критеріїв уже відбувається. Україна могла б подати приклад, розвиваючи якісні спільні видавничі платформи разом із США, країнами ЄС, Японією та іншими партнерами, шукаючи альтернативні моделі оцінювання науки.
― Проєкт OPTIMA вже завершився. Він тривав чотири роки замість трьох через повномасштабне вторгнення. Попри пандемію та війну, вдалося досягти вагомих результатів. Створили платформу відкритого рецензування, через яку пройшли близько двадцяти наукових конференцій із різних українських університетів, що продемонструвало практичну можливість відкритого рецензування в Україні. Також з’явився перший друкований і онлайн-посібник із відкритої науки, який активно використовується в університетах. У чотирьох українських закладах, зокрема, в Національний університет «Львівська політехніка», запровадили формальні навчальні курси з відкритої науки для магістрів і аспірантів.
Натомість проєкт Open4UA має більш інституційний і реформаторський характер.
― У його межах було зроблено значний внесок у розробку нової системи оцінювання науки, яка вже впроваджена Міністерством освіти і науки України. Зокрема, в рамках роботи під керівництвом заступника міністра Дениса Курбатова була створена методика оцінювання університетів і науково-дослідних інститутів. Open4UA фактично став «губкою досвіду», що акумулювала кращі практики з Нідерландів, Словенії та інших країн, а також підготувала низку нормативних документів і типових політик для університетів, ― пояснив Олександр Березко.
Індикатори суспільного впливу науки можуть бути різними: вплив на економіку, довкілля, технології, охорону здоров’я, добробут або державну політику. Наприклад, якщо результати дослідження лягають в основу нормативного акту або стають частиною національної політики — це конкретний вимірюваний вплив. У технічних чи медичних галузях це може бути створення нової технології, алгоритму або методики лікування. Головне, щоб дослідження не залишалося «в шухляді» чи лише на сторінках журналу, а приносило реальну користь.
― Будь-яке оцінювання певною мірою суб’єктивне. Рецензування здійснюють люди, хоча штучний інтелект уже починає відігравати допоміжну роль. Сліпе покладання на індикатори також небезпечне, адже їх легше «накрутити», ніж забезпечити справжню якість. Це схоже на демократію: система недосконала, але кращої поки не придумали. Оцінювання науки — це постійний процес удосконалення, своєрідна «битва списа і щита». Наприклад, у Великій Британії діє Research on Research Institute (RoRI) — інститут метанауки, який досліджує, як саме слід оцінювати науку. Україні також варто замислитися над створенням постійної робочої групи або інституції для системного вдосконалення підходів до оцінювання. Якщо Україна стане регіональним лідером у впровадженні відкритої науки, це означатиме підвищення ефективності наукової системи, а відтак — і держави загалом. У своєму відомому звіті 2024 року Маріо Драгі назвав однією з причин економічного відставання Європейського Союзу від США та Китаю недостатній рівень інвестицій у науку — менш ніж 3% ВВП у середньому. Це вагомий аргумент на користь стратегічного значення науки для економічного розвитку.
Український досвід реформування в умовах війни безумовно може стати прикладом для інших держав. Попри трагічні обставини, Україна здобула унікальний багатошаровий досвід — як у військовій, так і в цивільній сферах. Багато міжнародних партнерів із подивом і захопленням спостерігають за тим, як країні вдається впроваджувати зміни в таких складних умовах. Поряд із героїзмом військових існує потужний пласт цивільних рішень — від реформ у сфері науки до стабілізації енергетичної системи. Цим досвідом Україна справді може ділитися зі світом.
― Є дуже багато чинників, які визначають стійкість України. Але найважливіше — це люди. Водночас існує серйозний виклик: постійне «донорство еліт». Українці, які виїжджають за кордон, часто швидко інтегруються й досягають успіху в новому середовищі. Тому питання полягає не лише в поверненні, а в тому, як зберегти стійкий зв’язок. Як зробити так, щоб українська еліта, навіть інтегрувавшись у американський, британський, італійський чи японський контекст, не втрачала зв’язку з Україною, а залишалася частиною спільного інтелектуального простору.
Концепція френдшорингу може бути застосована і до науково-дослідної співпраці між Україною та США. По суті, йдеться про орієнтацію на партнерів, близьких за цінностями, та побудову ланцюгів співпраці з тими, хто поділяє спільні принципи. Україна сьогодні демонструє відданість цінностям демократії, свободи, свободи слова. Якщо не з Україною вибудовувати партнерства на основі френдшорингу, то з ким? І це не про прохання, а про заклик: «Випробуйте нас». Дайте можливість показати спроможність. Українці довели, що можуть створювати якісний продукт навіть під час блекаутів і обстрілів, дотримуючись міжнародних стандартів і принципів комплаєнсу.
Як підкреслив науковець, українські університети вже демонструють спроможність координувати великі міжнародні консорціуми. Зокрема, Львівська політехніка стала першим українським університетом — координатором проєкту програми Horizon Europe. Це показує, що Україна готова не лише виконувати завдання, а й брати на себе лідерство. Френдшоринг у науці означає працювати з тими, хто поділяє цінності, на взаємовигідних умовах і з високим рівнем довіри.
― Перехід від цінностей виживання до самовираження має практичні наслідки для освітньої політики. Покоління війни стало значно дорослішим — у сенсі самоорганізації, суб’єктності, відповідальності. Українці продемонстрували здатність до горизонтальної взаємодії, до створення спільнот і колегіальних рішень. Ця культура горизонтальних зв’язків є конкурентною перевагою. Саме вона формує основу для розвитку освіти, що підтримує ініціативність, критичне мислення й відповідальність. Уникнути поверхневого копіювання західних моделей можна через моделювання, а не механічне відтворення. Свого часу Китай активно копіював зовнішні рішення, але згодом трансформував їх у власну систему. Для України важливо не просто запозичувати, а адаптувати й переосмислювати практики з урахуванням власного контексту. Теорія і практика трансферу знань та технологій передбачають постійне вивчення найкращих прикладів, але їхнє впровадження має бути прагматичним і контекстуальним. Ідея створення білатерального коридору відкритих знань передбачає не лише фінансову допомогу, а передусім взаємну відкритість і підзвітність. Україна готова працювати прозоро, проходити аудит, відкривати процеси, демонструвати відтворюваність і доказовість результатів. Це означає: нас можна перевірити, і саме це є запорукою довіри, ― пояснив Олександр Березко.
Другий компонент — створення спільнот, тобто спільних робочих груп, експертних середовищ, видавничих платформ і спільнот рецензентів, які працюють за принципами відкритої науки. У Франції, наприклад, успішно функціонує ініціатива Peer Community In, що об’єднує вчених навколо відкритого рецензування. Подібні формати можна розвивати й у співпраці зі США. Система наукової комунікації зараз перебуває у фазі трансформації, і це слушний момент для спільних експериментів.
― Перші символічні проєкти нового етапу співпраці мають бути конкретними. Часто українським ініціативам бракує чітко сформульованих пропозицій. Одним із практичних кроків може стати створення спільної українсько-американської видавничої платформи або наукового журналу, що працюватиме за сучасними принципами відкритої науки. Також регулярні тематичні конференції в конкретних галузях — наприклад, у сфері штучного інтелекту чи енергетики — можуть поглибити співпрацю на рівні фахових спільнот. Довіра формується через системну комунікацію, а довіра — це основа партнерства вищого рівня, ― зазначив науковець.
Олександр Березко наголосив, що ідея проведення українсько-американського форуму у Львові, запропонована Наталією Шаховською, є логічним продовженням цієї співпраці. Попри війну, Львів залишається відносно безпечним середовищем для міжнародних заходів. Для багатьох іноземців поїздка в Україну може здаватися ризикованою, часто через нестачу інформації. Проте залучення представників високого рівня — уряду, бізнесу, академічної спільноти, а також символічна підтримка з боку національних лідерів — могло б зробити такий форум потужним сигналом довіри та початком нового етапу стратегічного партнерства.
― Мета такого форуму абсолютно прагматична. Це продовження попередніх дискусій, але більш конкретно — про френдшоринг, укладання конкретних угод про співпрацю та наповнення змістом тих напрямків, які вибудовуються. Окрім цього, важливо залучати українську діаспору, яка регулярно буває в Україні і не боїться брати участь у таких ініціативах. Це наступний крок у розвитку партнерств та взаємодії наукових і культурних спільнот, ― зазначив Олександр Березко.
Ще один важливий аспект — недавно створена , яка активно розвивається та залучає дедалі більше університетів. Українські студії у світі виконують подвійне завдання: по-перше, це інструмент культурної дипломатії, по-друге, механізм для донесення правди та протидії російській пропаганді. Такий майданчик дає змогу вести змістовну розмову, поширювати знання та формувати довіру до України на міжнародній арені. Цей підхід створює платформу для конкретної роботи, наповненої змістом і практичною цінністю, яка підсилює як наукову, так і культурну присутність України у світі.