«Наші дослідження показують, що в російських медіа негативний образ політичних подій в Україні з’являвся значно частіше, ніж негативні оцінки Росії в українських медіа».
З ректоркою Львівської політехніки, професоркою Наталією Шаховською розмовляє Каспер Каліновський.
— У своїй щоденній роботі Ви займаєтеся штучним інтелектом. Чи прискорила війна в Україні розвиток таких технологій?
— Так. Сучасна війна показує, що ефективність на полі бою сьогодні визначають уже не лише люди та ресурси, а й технологічна перевага. Війна в Україні дуже чітко це продемонструвала. Успіх військових дій дедалі більше залежить від інновацій, сучасних інструментів і здатності швидко реагувати на зміни. Потрібно постійно шукати нові рішення, оперативно впроваджувати їх і пристосовувати до мінливої ситуації. Одним із найважливіших елементів цієї трансформації є штучний інтелект. Адже ця війна ведеться не лише на фронті, а й в інформаційному просторі.
— В одному з Ваших досліджень було проаналізовано понад 630 тисяч статей, опублікованих у 2014–2020 роках. Що показав цей аналіз?
— Ми досліджували публікації окремих українських і російських медіа, які стосувалися політичних подій в обох країнах та їхнього сприйняття суспільством. Аналіз охопив шість років.
Результати продемонстрували чітку асиметрію. У російських медіа негативний образ політичних подій в Україні з’являвся значно частіше, ніж негативні оцінки Росії в українських медіа. У російських ЗМІ частка таких матеріалів сягала 30 %, тоді як в українських — близько 5 %. Ми також зафіксували випадки викривлення фактів і маніпулятивного висвітлення подій в Україні російськими медіа.
— Як узагалі можна аналізувати настільки великий масив текстів?
— Саме тут штучний інтелект особливо корисний. Для людини аналіз сотень тисяч текстів означав би місяці роботи. Добре підготовлена модель може обробити мільйони записів за дуже короткий час.
Це одна з найбільших переваг ШІ: він дозволяє швидко аналізувати величезні обсяги інформації та звільняє людей від рутинної, виснажливої й трудомісткої роботи.
— Чи стають алгоритми, які створюють і поширюють пропаганду, новим полем своєрідної гонки озброєнь?
— Війна в Україні є прикладом гібридної війни, де інформаційний фронт має величезне значення. Пропаганда сьогодні діє як зброя. Вона впливає не лише на перебіг війни, а й на суспільство — на українців, міжнародних партнерів і сусідні держави.
В Україні ми неодноразово спостерігали такі інформаційні атаки. Одним із прикладів були погрози застосування ядерної зброї та навіть поширення конкретних сценаріїв такого удару. Мета тут очевидна — дестабілізувати внутрішню ситуацію, посилити страх і соціальну напругу, а також впливати на громадську думку.
Йдеться про те, щоб через суспільний тиск змусити владу ухвалювати певні рішення або вдаватися до певних дій.
— Така пропаганда може впливати на рішення виборців або на підтримку урядових дій.
— Безумовно. Виборці оцінюють суспільно-політичну ситуацію насамперед на основі інформації, яку отримують із медіа, соціальних мереж, форумів та різноманітних інтернет-спільнот. Що більше там з’являється фальшивого, маніпулятивного чи пропагандистського контенту, то сильніше він може впливати на громадську думку та політичні настрої.
За останніми дослідженнями, понад половина громадян України вважає, що можуть бути вразливими до дезінформації. Майже 40 % визнають, що ніколи не перевіряють достовірність інформації, яку споживають через медіа. Водночас 42 % вважають дезінформацію серйозною проблемою й особливо звертають увагу на візуальний контент — фотографії та відео. Близько 30 % насамперед орієнтуються на репутацію автора.
Ці дані демонструють важливу річ: суспільство усвідомлює загрозу, однак між розумінням проблеми та реальною здатністю перевіряти інформацію досі існує значний розрив. А це має безпосереднє значення і для політики. Уряд та політики враховують суспільні настрої та вподобання виборців. Якщо ж ці настрої формуються під впливом пропаганди, то пропаганда може опосередковано впливати й на рішення влади. Саме тому боротьба з дезінформацією — це не лише питання медіаграмотності. Це також важливий елемент національної безпеки.
— Хто сьогодні має перевагу: демократичний Захід чи Росія зі своїми фабриками тролів?
— Вплив тролів і контенту, який вони продукують, не можна недооцінювати. Величезні обсяги інформації, особливо якщо вони подані професійно та переконливо, можуть дуже сильно впливати на окремі соціальні групи. І не завжди йдеться про відверту брехню. Часто пропаганда діє значно тонше: до правдивих фактів додають частково спотворену інформацію, вирвані з контексту твердження або відповідним чином інтерпретовані дані.
Сучасні технології, зокрема штучний інтелект, дають можливість аналізувати, які повідомлення найкраще впливають на конкретні групи аудиторії. Завдяки цьому контент може створюватися і поширюватися дуже точно — окремо для різних середовищ, вікових груп чи політичних спільнот. Це впливає на рішення виборців і на суспільно-політичну ситуацію в країні. Саме тому для демократичних держав настільки важливими є інформаційна гігієна, розвиток інструментів виявлення дезінформації та ефективні механізми протидії їй.
— Але як відрізнити цілеспрямовану пропаганду від звичайної упередженості, емоційної мови чи гострої публіцистики?
— Це дуже складне питання. Що витонченішою стає дезінформація, то важче її розпізнати. Водночас уже існують методи, які дозволяють аналізувати її системно. Для цього використовують великі масиви даних та алгоритми виявлення неправдивої інформації. Такі платформи, як FakeNewsNet, StopFake чи VoxCheck, збирають і систематизують приклади правдивої та неправдивої інформації. Вони перевіряють її через різні джерела та медіа і лише після цього формують оцінку достовірності.
Це важливо, тому що дезінформація не існує у вакуумі. Вона занурена в конкретну мову, культуру та політичний контекст. Саме тому кожна держава, зокрема Україна та Польща, повинна розвивати власні мовні моделі, здатні виявляти маніпуляції у локальному інформаційному середовищі.
— Навіть якщо такі інструменти можуть відкрити шлях до цензури та обмеження дискусій в інтернеті?
— Такі кроки потрібно впроваджувати вже сьогодні. Особливу увагу слід приділяти візуальному контенту — відео та фотографіям, які виглядають як звичайні матеріали з повсякденного життя.
Ми бачимо, що люди старшого віку часто довіряють відео, які переглядають у соціальних мережах, особливо у Facebook, і не завжди піддають їх критичному аналізу. В Україні найсильніший вплив мають матеріали, пов’язані з ветеранами, особливо пораненими військовими або людьми з інвалідністю. Це дуже емоційно чутливі теми, тому їх легко використати для маніпуляцій.
Фотографія чи відео можуть бути штучно згенерованими, вирваними з контексту або використаними зовсім з іншою метою. Саме тому критична оцінка контенту сьогодні стала базовою громадянською навичкою. Необхідно вміти відрізняти правдиву інформацію від неправдивої та не сприймати беззастережно все, що з’являється в мережі.
— А що стосується безпосередньо поля бою? Штучний інтелект уже присутній там?
— Так. Війна в Україні, як і конфлікти на Близькому Сході, демонструє, що сучасні війни дедалі більше стають технологічними війнами. Навіть інструменти, які колись асоціювалися переважно з розвагами, як-от дрони, сьогодні стали повноцінним елементом озброєння.
Сам собою дрон не обов’язково є особливо небезпечним. Але якщо поєднати його зі системами розпізнавання об’єктів, наведення на цілі чи координації дій у рої, він перетворюється на надзвичайно ефективний інструмент ведення бою. При цьому такі технології часто значно дешевші та доступніші за традиційне озброєння. Це змінює саму логіку сучасної війни.
— Ви також використовували штучний інтелект для дослідження ситуації українських біженців у Польщі. Що вдалося з’ясувати?
— У цьому дослідженні ми хотіли перевірити, як люди, які постраждали від війни, адаптуються до нових умов, як змінюється їхнє повсякденне життя та як нове середовище впливає на їхню поведінку й потреби.
Ми використали великі мовні моделі для аналізу дописів і повідомлень, створених українськими біженцями в Польщі. На основі цього вдалося визначити найважливіші проблеми, з якими стикаються люди, що втратили свій дім, звичний спосіб життя і були змушені шукати себе в абсолютно нових обставинах.
— Чи може штучний інтелект допомогти організаціям, які підтримують біженців?
— Насамперед він дозволяє прискорити роботу та скоротити час, який витрачається на рутинні завдання. Те, що раніше потрібно було робити вручну — наприклад, маркування мовних даних, аналіз текстів, пошук ключових слів чи виявлення повторюваних тем, — сьогодні можна виконати значно швидше завдяки штучному інтелекту.
Для людини обсяг матеріалу має величезне значення. Чим більше текстів, тим більше часу потрібно для їхнього аналізу. Алгоритми не мають такого обмеження — вони можуть блискавично опрацьовувати навіть дуже великі масиви даних.
Однак йдеться не про заміну традиційних методів чи людської праці. Йдеться про їхнє посилення. Штучний інтелект може взяти на себе частину монотонної роботи, впорядкувати інформацію та допомогти організаціям швидше побачити, де потреби людей є найбільшими.
— Іншим важливим напрямом Ваших досліджень є використання штучного інтелекту в медицині. Ви, зокрема, розробили метод, який допомагає виявляти депресію. У чому він полягає?
— У цьому дослідженні ми зосередилися на аналізі мультимодальних даних, тобто таких, що поєднують різні типи інформації — наприклад, звук і зображення. Таке поєднання дозволяє отримати повнішу картину стану людини. У випадку депресії це має особливе значення. Людина може прямо заперечувати наявність проблем, але її міміка, інтонація голосу, темп мовлення чи інші невербальні сигнали можуть свідчити про зовсім інше.
Саме тому поєднання аналізу голосу та зображення допомагає точніше виявляти такі стани. Нашою метою було розробити методи інтеграції даних із різних джерел. Для цього ми використали спеціалізовані нейронні моделі та зібрані набори даних, які дозволяли шукати ознаки депресії.
Ми досягли високої точності — близько 92 відсотків. Це дослідження не лише підтвердило ефективність такого підходу, але й допомогло краще зрозуміти, які саме сигнали варто аналізувати детальніше. Завдяки цьому можна легше виявляти помилки, розпізнавати тонкі симптоми та підвищувати точність оцінки депресії й інших емоційних та психологічних станів.
— Тобто штучний інтелект здатний помічати сигнали, які людина могла б пропустити?
— Так, хоча багато залежить від типу даних. Штучний інтелект може помічати деталі, які вислизають від людської уваги. Візьмімо, наприклад, аналіз зображень. Людина зазвичай концентрується на кількох найважливіших елементах. Це пов’язано з природними обмеженнями наших когнітивних можливостей. Алгоритми ж можуть одночасно обробляти значно більше інформації: відстежувати зміни між окремими кадрами, порівнювати багато характеристик і виявляти повторювані закономірності.
Подібно відбувається й з іншими типами даних — звуком або часовими рядами. Штучний інтелект здатний уловлювати тонкі взаємозв’язки, які на перший погляд не є очевидними. Втім, тут потрібно зробити важливе застереження. Людина-експерт завдяки досвіду та знанням також бачить значно більше, ніж непідготовлена особа. Можна сказати, що людський мозок теж навчається розпізнавати закономірності та з часом формує власну, добре натреновану модель аналізу.
— Чи є реальною співпраця психіатрів і психотерапевтів зі штучним інтелектом?
— Так, але за однієї важливої умови: остаточне рішення завжди повинно залишатися за людиною. У медицині штучний інтелект має виконувати допоміжну функцію. Він може аналізувати та впорядковувати дані, звертати увагу на важливі деталі, порівнювати випадки, знаходити подібності та виявляти закономірності. Він може бути асистентом, але не замінить професійної оцінки лікаря чи терапевта.
Співпраця психіатра, психотерапевта та штучного інтелекту полягає саме в поєднанні різних компетенцій. Алгоритми швидко обробляють великі масиви даних і допомагають побачити те, що могло б загубитися в потоці інформації. Натомість лікар інтерпретує результати, враховує індивідуальний контекст пацієнта та ухвалює остаточне рішення.
— Психотерапевти часто наголошують, що штучний інтелект не має емпатії, без якої важко допомагати людям із депресією. Що б Ви їм відповіли?
— Частково я з цим погоджуюся. Сучасні моделі штучного інтелекту не мають справжньої емпатії. Проте вони дедалі краще пристосовуються до користувача — до його стилю спілкування, очікувань і попередніх взаємодій. Це може створювати відчуття близькості. Але насправді йдеться не про емпатію, а про щораз досконаліший аналіз контексту, мови та способу ведення розмови.
Водночас розвиток мовних моделей відбувається дуже швидко. Не можна виключати, що в майбутньому з’являться ще більш просунуті форми імітації емпатії. Штучний інтелект зможе дедалі краще відтворювати емоційно чутливу комунікацію, завдяки чому спілкування з такими системами для багатьох людей стане більш природним і комфортним.
— Що має статися, щоб такі рішення вийшли з лабораторій і стали реальним інструментом у медицині?
— Нас від цього вже відділяє зовсім небагато. Уже сьогодні в багатьох клініках штучний інтелект використовують як інструмент підтримки лікарів. Він допомагає перетворювати мовлення на текст, аналізувати документацію, обробляти великі масиви медичних даних та групувати історії пацієнтів за схожими характеристиками. Це пришвидшує роботу та дозволяє ефективніше використовувати інформацію, яку раніше було складно швидко проаналізувати.
Штучний інтелект також дедалі ширше застосовується в медичній візуалізації. Алгоритми здатні визначати контури пухлин, виявляти нетипові ділянки на знімках і звертати увагу на зміни, які можуть свідчити про захворювання, зокрема онкологічні. Такі інструменти працюють як підказка для лікаря. Вони допомагають помічати важливі деталі, але не ухвалюють рішень замість фахівця. Остаточна інтерпретація результатів і надалі належить спеціалісту, який знає клінічний контекст пацієнта.
— Штучний інтелект може допомагати, але також може помилятися. Чи не стане питання відповідальності перешкодою для його використання в діагностиці?
— Це надзвичайно важливе питання. Тому потрібно чітко наголосити: остаточне рішення завжди належить лікарю. Штучний інтелект може впорядковувати дані, вказувати на важливі елементи та виявляти деталі в текстах, зображеннях, аудіо- чи відеозаписах. Але він не замінює професійної діагностики.
Самостійну діагностику без участі лікаря сьогодні не можна розглядати як повноцінну альтернатива медичному рішенню. ШІ найкраще працює як допоміжний інструмент: він допомагає швидше аналізувати великі обсяги інформації, звертає увагу на потенційні проблеми та дозволяє лікарю зосередитися на найважливішому.
— Часто також порушується питання приватності пацієнтів. Чи не збільшує штучний інтелект ризик того, що медичні дані перестануть бути анонімними?
— Для аналізу медичної інформації не завжди потрібні персональні дані пацієнта. Ім’я, прізвище чи інші ідентифікатори зазвичай не мають діагностичного значення і не є необхідними для аналітичних моделей.
Інакше виглядає ситуація з деякими контекстними даними. Наприклад, місце проживання може мати медичну цінність. Порівнюючи дані пацієнтів з одного регіону, можна виявляти захворювання, характерні для певної місцевості, або швидше помічати початок епідемії.
Тому в більшості випадків системи штучного інтелекту повинні працювати з анонімізованими даними або інформацією, з якої вилучено відомості, що дозволяють ідентифікувати конкретну особу. Це дає можливість захищати приватність пацієнтів і водночас зберігати здатність виявляти важливі медичні закономірності.
— Що сьогодні найбільше гальмує ефективне впровадження штучного інтелекту: нестача даних, опір людей чи технологічні обмеження?
— Штучний інтелект уже дуже глибоко проник у наше повсякденне життя, часто майже непомітно для нас самих. Ми користуємося ним у соціальних мережах — у фільтрах для покращення фотографій, системах рекомендацій чи автоматичному доборі контенту. Так само відбувається, коли ми шукаємо інформацію в інтернеті. Пошукові системи використовують елементи штучного інтелекту для швидшого впорядкування відповідей та підбору результатів. До цього додаються такі інструменти, як ChatGPT та генератори зображень, які вже стали невід’ємною частиною цифрового середовища.
На мою думку, однією з головних перешкод є не сама технологія, а недостатнє усвідомлення її можливостей і обмежень. Важливим також є відповідальне використання цих інструментів. Окремим питанням залишається етика. Контент, створений штучним інтелектом, має бути належним чином позначений. Потрібно також пам’ятати, що моделі можуть «галюцинувати», тобто подавати неправдиву або повністю вигадану інформацію.
— Якби Ви мали назвати одну річ, про яку надто рідко говорять у дискусіях про штучний інтелект, що б це було?
— Коли ми говоримо про штучний інтелект, найчастіше згадуємо три складові: дані, алгоритми та обчислювальні потужності. Безумовно, це основа функціонування ШІ. Проте дедалі очевидніше стає те, що розвиток штучного інтелекту залежить також від значно фундаментальніших ресурсів — енергії та води.
Навчання великих мовних моделей потребує величезних обсягів електроенергії. Крім того, існує інфраструктура центрів обробки даних, яку необхідно охолоджувати, а для цього часто використовується вода. Тому не можна дивитися на штучний інтелект виключно через призму даних та алгоритмів. Це не безтілесна технологія, що існує десь у цифровій хмарі, хоча галузь дуже любить саме так її представляти.
За штучним інтелектом стоять сервери, електроенергія, системи охолодження, вода та ціла фізична інфраструктура. Технологічний прогрес безпосередньо пов’язаний із ресурсами, доступність яких не є необмеженою. Це ще раз показує, наскільки найсучасніші технології залежать від дуже базової інфраструктури нашого світу.
