Роксоляна Іванчук навчається на четвертому курсі Інституту гуманітарних та соціальних наук Львівської політехніки за спеціальністю «Міжнародні відносини». Вона вирізняється патріотичністю і принциповістю. Добре розуміє вагу справжніх цінностей. Амбітна й цілеспрямована. Цінує здорові компроміси, але в питаннях мови та російського контенту непохитна, бо вірить, що саме з цього починаються зміни. Для неї важлива сім’я, навіть невелика, але міцна, яка є прикладом єдності не лише родини, а й нації. Вона вірить, що українцю ніхто краще, ніж українець, не допоможе. У вільний час дівчина малює. Відображення свого внутрішнього світу на папері допомагає їй очистити думки. Особливо натхненно дівчина виводить ніжними пастельними кольорами квіти. Її улюблені барви — рожевий і зелений. Роксоляна любить наодинці спілкуватися з природою, зближення з якою допомагає їй відновлюватися. Вона цінує час із друзями. Після участі в програмі Erasmus у Хорватії Роксоляна знайшла «маленьку родину» поза домом. Однокурсникам радить не боятися нових можливостей і сповна їх використовувати, вірити в себе й тоді, коли інші сумніваються, доводити розпочату справу до кінця, навіть якщо результат не буде ідеальним, бо кожен досвід, вважає вона, формує й наближає до мети. Її життєва позиція надихає і спонукає інших до сміливості й цілеспрямованості.
— Роксоляно, чому ви обрали спеціальність «Міжнародні відносини»?
— У 2022 році завершила навчання в школі. Саме того року почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну. Я відчула, що світ змінився. Маючи сильні патріотичні настрої, я думала, що у свої сімнадцять років зможу цей світ перевернути. До того часу була впевнена, що хочу вчителювати — викладати англійську мову. Проте війна кардинально змінила мої погляди і підштовхнула змінити своє рішення. Я зрозуміла, як важливо бути політично залученою до важливих процесів, які відбуваються в країні, — і не десь там далеко, за тисячі кілометрів, а поряд з моїм домом. Тому вирішила стати частиною процесу, який може впливати на майбутнє країни. Вибір спеціальності «Міжнародні відносини» був невипадковим: я усвідомила, що саме дипломатія є тим інструментом, який дає змогу розв’язувати конфлікти мирним шляхом.
— Минуло чотири роки навчання в університеті — чи відповідає воно вашим очікуванням?
— Я не розчарувалася, навпаки — у Львівській політехніці маю багато можливостей і максимально їх використовую. Беручи участь у програмах на кшталт Erasmus, знайшла нових друзів, розширила свій світогляд. Це дуже важливо для молодих людей, бо формує їхнє майбутнє.
— Чому ви вирішили проходити практику саме на базі Віцеконсульства України в Жешуві?
— Про те, що в Жешуві відкрито Віцеконсульство України, дізналася незадовго до того, як подала туди документи. Цю можливість підказав мені викладач Олег Цебенко. Я звернулася безпосередньо до Віцеконсульства і дуже швидко дістала позитивну відповідь. Для мене, студентки спеціальності «Міжнародні відносини», було важливо побачити зсередини, як працює консульська установа.
— Що найбільше вас здивувало в перші дні роботи у Віцеконсульстві?
— Мене вразило ставлення віцеконсула Василя Йордана до співробітників. Я очікувала стриманості й суворості, а побачила доброту та підтримку. З ним було легко і приємно працювати. Василь Михайлович завжди міг дати добру пораду, підтримати й допомогти. Я сприймала його як батька.
— Які обов’язки ви виконували під час стажування?
— Допомагала сортувати документи, консультувала людей, які зверталися до Віцеконсульства, брала участь в організації культурних заходів, зокрема з нагоди Дня вишиванки в Польщі, а також меморіалу до Чорнобильської катастрофи. Консульство — це не лише папери, а й велика творча робота.
— Які навички ви здобули?
— Під час практики у Віцеконсульстві я відчула, яким багатогранним може бути професійний досвід. Щодня через установу проходила величезна кількість документів — від паспортів до доручень і посвідок. Робота з ними потребувала максимальної уважності, адже кожен документ мав юридичну силу. Це сформувало в мені високу дисципліну, точність і відповідальність: усвідомлення, що практикантці довіряють важливу частину процесу, не дозволяло підвести. З часом я навчилася швидко знаходити потрібну інформацію, аналізувати ситуації та приймати рішення, що розвивало моє аналітичне мислення. Постійна взаємодія з відвідувачами та співробітниками Віцеконсульства допомогла мені вдосконалити навички комунікації: чітко й коректно висловлюватися, знаходити спільну мову з людьми різного культурного та соціального середовища, а участь у підготовці заходів дала досвід організації, планування та командної роботи. Практика стала не лише професійним випробуванням, а й важливим етапом особистісного розвитку. Вона навчила поєднувати відповідальність із комунікаційними та організаційними здібностями, працювати в міжнародному контексті й почуватися частиною великої системи, де кожна дія має значення.
— Під час стажування у Віцеконсульстві ви мали змогу зсередини побачити щоденну роботу українських дипломатів. З якими викликами вони стикаються і які з них були для вас показовими?
— Віцеконсульство України в Жешуві обслуговує великий округ, а його розташування поблизу українського кордону зумовлює значний потік громадян, які звертаються по допомогу. Люди приходять із найрізноманітнішими питаннями: від оформлення документів чи свідоцтва про народження до проблем, пов’язаних із перетином кордону. Часто вони не знають, як правильно діяти, і саме дипломати мають пояснити, підтримати та допомогти. Для мене показовим було те, що робота дипломатів потребує не лише юридичної точності, а й великої емпатії. Потрібно вміти слухати, розуміти та знаходити правильні слова навіть у стресових ситуаціях. Особливо вражали випадки, коли Віцеконсульство отримувало складні запити, наприклад звернення від Інтерполу щодо розшуку особи з українським громадянством. Хоча мене безпосередньо не залучали до вирішення таких питань, спостерігати за процесом було надзвичайно цікаво й повчально.
— Які механізми захисту прав українців у Польщі ви вивчали і чи часто українці за кордоном потребують захисту?
— Під час стажування у Віцеконсульстві я мала змогу побачити, як на практиці працюють механізми захисту прав українців. Іноді це були буденні ситуації, коли люди зверталися по допомогу в оформленні документів чи за консультацією щодо перетину кордону. Але були й випадки, які особливо запам’яталися. Я бачила, як до Віцеконсульства приходили люди старшого віку, що змушені були покинути свої домівки через окупацію. У багатьох із них не було родини чи підтримки, і саме тоді проявлялася справжня людяність дипломатів. Вони не лише допомагали з документами, а й супроводжували, підтримували морально, знаходили рішення у складних життєвих обставинах. Особисто я мала досвід допомоги одному чоловікові в поверненні в Україну. Він не міг організувати поїздку самостійно, тож я посадила його на потяг і переконалася, що з ним усе гаразд. Цей випадок показав мені, що консульська підтримка — це не лише про документи чи юридичні процедури, а й про людське ставлення, готовність допомогти в найважчі моменти. Так, українці за кордоном досить часто потребують захисту й підтримки. І Віцеконсульство ніколи не відмовляє в допомозі, адже його головна місія — бути поруч із громадянами, коли вони цього найбільше потребують.
— Як Віцеконсульство працює з інформаційним простором, медіа?
— У роботі з інформаційним простором та медіа Віцеконсульство України в Жешуві надає особливу увагу грамотній комунікації. Цю місію виконує референт Уляна Костюшко. Вона професійно співпрацює з медіа та пресцентрами. Її робота полягає не лише в поширенні офіційної інформації, а й у формуванні позитивного іміджу Віцеконсульства. Завдяки комунікації установа може швидко реагувати на актуальні події, інформувати громадян про зміни у правилах перетину кордону, роз’яснювати процедури оформлення документів та висвітлювати культурні чи пам’ятні заходи. Це створює прозорий інформаційний простір і допомагає громадянам відчувати підтримку навіть за межами України.
— Які приклади культурної дипломатії ви спостерігали під час стажування?
— Я брала участь у різних шкільних заходах, і один із них став для мене особливо важливим. Це був меморіал до дня Чорнобильської катастрофи, який організували саме в той період, коли я стажувалась у Віцеконсульстві. Я допомагала знімати відео, готувати інформаційні пости для Facebook та інших соціальних мереж, щоб привернути увагу до цієї теми. Також був проведений інформаційний захід у школі, де розповідали дітям про трагедію: що сталося, чому це важливо пам’ятати і які висновки людство зробило з цієї катастрофи. Такі заходи допомагають формувати позитивний образ України за кордоном.
— Які практики чи стажування найбільше вплинули на ваше розуміння обраної професії?
— Під час стажування я зрозуміла, що найбільший вплив на моє бачення професії мала саме організація культурних заходів та днів пам’яті. Підготовка івентів, створення інформаційних матеріалів, робота з людьми мені добре вдаються завдяки моїй творчій натурі, і саме це давало можливість проявити себе й відчути, що моя діяльність має значення. Водночас я спостерігала, як Віцеконсульство щодня допомагає громадянам за кордоном розв’язувати їхні проблеми. Тоді, власне, я зрозуміла, що якби опинилася за кордоном сам на сам із собою та труднощами, то консульство стало б тією установою, до якої я без вагань звернулася б по допомогу. Практика у Віцеконсульстві України в Жешуві дала мені змогу поєднати два важливі аспекти: любов до творчості й організації заходів та розуміння глибинної місії дипломатичної служби — бути опорою для громадян у будь-яких обставинах. Це остаточно сформувало моє уявлення про професію.
— Які навички, здобуті під час практики, вважаєте найціннішими для майбутньої кар’єри?
— Я зрозуміла, що найціннішими для майбутньої кар’єри є саме навички комунікації. Усе починається з уміння правильно себе презентувати. Відкритість, впевненість і повага до співрозмовника значно полегшують роботу та взаємодію з людьми. Особливо важливо це у сфері міжнародних відносин, де кожна розмова має дипломатичний підтекст і потребує культурної чутливості. Я бачила це на прикладі спілкування Василя Йордана з відвідувачами Віцеконсульства, колегами та співробітниками. Його манера вести діалог — уважна, коректна й водночас тепла — показала мені, що справжня дипломатія починається з простого вміння слухати та говорити так, щоб тебе розуміли й довіряли. Цей досвід дав мені усвідомлення, що комунікація — це не лише слова, а й культурний підхід, який допомагає зростати у професії.
— Як закордонні установи адаптуються до сучасних кризових умов?
— Після 2022 року закордонні установи України зіткнулися з небувалим збільшенням обсягу роботи. Повномасштабне вторгнення спричинило масовий виїзд українців за кордон, і саме консульства стали першою точкою опори для громадян у нових умовах. Я спостерігала, як консульські установи адаптуються до сучасних кризових викликів: відкривають нові представництва, розширюють штат, налагоджують співпрацю з іншими установами. Це свідчить як про розвиток держави, так і про те, що працівники дипломатичних відомств прагнуть бути поруч із громадянами, хоч би де вони перебували. Нині багатьох українців розкидало по світу, і кожен із них може потребувати допомоги. Тому консульства працюють не лише як адміністративні органи, а й як центри підтримки, які забезпечують захист прав, допомогу в кризових ситуаціях і створюють відчуття єдності навіть далеко від Батьківщини.
— Які глобальні чи регіональні виклики ви вважаєте найбільшими для майбутніх дипломатів?
— Розмірковуючи над глобальними та регіональними викликами, я зрозуміла, що найважливішим залишається питання війни та її наслідків. Навіть, якщо вона завершиться найближчими роками, період відбудови України буде дуже складним. Майбутнім дипломатам доведеться налагоджувати нові зв’язки з іншими державами, вести переговори щодо фінансування, відновлення інфраструктури та підтримки громадян. У цей час дипломатія стане особливо важливою, оскільки мова йтиме не лише про політику чи документи, а й про здатність об’єднувати країну навколо спільної позиції.
— Що для вас стало найважливішим у взаємодії з польськими партнерами і місцевою владою?
— Відчуття поваги й доброзичливого ставлення до України та її громадян. Звісно, можна говорити про те, що відносини між нашими країнами мають свої складні моменти: іноді вони погіршуються, іноді навпаки — поліпшуються. Але з особистого досвіду я переконалася, що справжня цінність полягає у вмінні відкинути старі болючі сторінки історії й будувати діалог, спрямований на розв’язання актуальних проблем. Таке партнерство показує, що, навіть попри непросте минуле, ми можемо знаходити спільну мову й працювати разом задля майбутнього. Саме ця людяність і прагнення до співпраці стали для мене найбільш показовими у взаємодії з польськими партнерами та місцевою владою.
— Як, на вашу думку, можна ефективно будувати діалог між різними культурами?
— Ефективний діалог між різними культурами, на мою думку, будується насамперед на розумінні культурних особливостей. Важливо знати, де пролягає межа, щоб не образити людей — не кепкувати з їхніх традицій чи символів, а, навпаки, виявляти повагу. Це потребує постійного розширення світогляду: що більше ми дізнаємося про іншу культуру, її історію та людей, то легше знаходити спільну мову й вирішувати складні питання. Важливим інструментом є культурні заходи. Вони створюють простір для спілкування, де можуть зустрічатися і молодь, і старші покоління. Такі події допомагають не лише краще пізнати одне одного, а й примирити різні точки зору, знайти спільні інтереси та закласти основу для майбутньої співпраці. Діалог між культурами замикається в ланцюжок поваги, відкритості та практичних кроків через культурні ініціативи. Саме так можна будувати взаєморозуміння і створювати міцні зв’язки між громадянами різних країн.
— Як цей досвід вплинув на ваші плани?
— Фундаментально. Уже після двох тижнів роботи у Віцеконсульстві я остаточно зрозуміла, що хочу продовжувати навчання саме за цією спеціальністю. Маю на меті вступити до магістратури у Львівській політехніці й розвиватися в напрямі дипломатії та консульських відносин. Практика показала, як важливо для наших громадян за кордоном скористатися якісною юридичною допомогою в складних життєвих ситуаціях. Саме це усвідомлення є для мене сьогодні вирішальним у виборі майбутнього професійного шляху. Стажування стало не просто етапом навчання, а точкою, з якої я визначила для себе чіткий напрям розвитку — працювати задля того, щоб українці за кордоном завжди мали надійний захист і підтримку.
— Яку роль відіграватимуть молоді дипломати у формуванні міжнародного іміджу України?
— Що більше молодих людей долучатиметься до сфери дипломатії, то яскравіше ми демонструватимемо світові, що країна прагне розвиватися, рухатися вперед і бути частиною міжнародної спільноти. Присутність дипломатів у консульствах і посольствах показує, що наше суспільство цінує фундаментальні цінності Європейського Союзу і готове їх підтримувати. Молоді дипломати привносять нове бачення, енергію та відкритість, що допомагає будувати сучасний імідж держави. Вони стають символом того, що Україна не лише бореться за своє майбутнє, а й активно інтегрується у світовий простір і готова поділяти цінності демократії, свободи й розвитку.
— У якій сфері міжнародних відносин ви хотіли б себе реалізувати після завершення навчання у Львівській політехніці? Про яку кар’єру мрієте?
— Я замислювалася над цим питанням і чимраз більше переконуюся, що особливо мене приваблює саме консульська служба. Після стажування я відчула, що це «моє» — робота з людьми, допомога громадянам за кордоном у розв’язанні їхніх проблем і підтримка у складних життєвих ситуаціях. Маю амбіцію стати консулом. І навіть якщо це не буде посада генерального консула, то почесний консул — теж надзвичайно цікава й важлива роль. Адже представляти іншу країну в Україні або ж Україну за кордоном — це не лише престиж, а й велика відповідальність. Мої амбіції високі, і я намагаюся робити все, щоб вони стали реальністю. Це для мене не просто професійна мета, а покликання, і я готова задля цього працювати.
