За мільярди років існування нашої планети, населення якої за всю її історію налічує близько 117 мільярдів людей, лише менш ніж тисяча могли сказати, що бачили Землю з космосу на власні очі. У Національному університеті «Львівська політехніка» відбулася лекція за участі одного з таких людей — польського астронавта та науковця Славоша Узнанського-Вішнєвського.
Зустріч «IGNIS — перша польська місія на Міжнародну космічну станцію» відбулася за сприяння першого заступника голови правління АТ «Кредобанк» Ярослава Бельдовського. Під час лекції пан Славош розповів студентам, викладачам і всім охочим про підготовку до польоту, будову ракети, життя в умовах мікрогравітації та виклики, з якими стикаються астронавти на орбіті.
Перед початком основної частини лекції польський астронавт показав коротке відео про життя екіпажу на орбіті. За його словами, люди на Землі зазвичай бачать лише запуск ракети або гарні кадри з космосу, однак він хотів показати інший бік місії — як астронавти живуть щодня, як працюють і з якими труднощами стикаються.
Підготовка до польоту
Як дитина не може піти, не почавши повзати, так і людина не може полетіти в космос без належної підготовки. Підготовка до космічного польоту —довгий і багатокроковий процес, який не зводиться лише до одного року тренувань. Безпосередньо інтенсивна підготовка до місії триває близько року, однак сам шлях до цього моменту фактично охоплює все життя.
— Я розпочав навчання в Технічному університеті в Польщі, а згодом продовжив його у Франції. Там само я захистив докторську дисертацію, після чого 12 років працював науковцем у CERN. Думаю, що на кожному етапі своєї кар’єри я постійно вчився чогось нового — і саме це поступово сформувало мене як інженера й вченого, достатньо сильного кандидата для цієї ролі.
У приватному житті я займаюся альпінізмом. Починав з експедицій у Татрах, а згодом — уже в Альпах і Гімалаях. І це теж важливо, бо моє тіло звикло до складних умов. Можливо, саме тому я досить добре адаптувався до космосу, хоча це, звісно, лише моє припущення.
Думаю, мої 15 років роботи як науковця, інженера та докторанта повністю окупилися під час відбору. Саме тоді я зміг пройти конкурсний процес і стати єдиним поляком у Європейському резервному корпусі астронавтів, а згодом Польща профінансувала місію. Але ця остання частина вже не залежала від мене. Усе інше — ваш шлях, ваш профіль, ваші компетенції — це те, що формуєте ви самі, — наголосив гість.
Останній рік підготовки до місії був дуже інтенсивний. Астронавти проходили тренування в центрифузі для адаптації до високих перевантажень, а також виконували параболічні польоти, які дають змогу відчути стан невагомості. Важливою частиною підготовки були й практичні сценарії виживання, зокрема відпрацювання дій у разі приводнення та евакуації з вертольота в океані. Це пов’язано з тим, що в реальних умовах повернення на Землю можливе саме таким способом.
Акцент робили не лише на технічних знаннях, а й на поведінкових і психологічних навичках: як організм реагує на стрес, як відбувається комунікація в екіпажі, як контролювати емоції, як підтримувати ефективну роботу в команді та виконувати роль лідера. Ці компетенції такі ж важливі, як інженерна чи наукова підготовка. Загалом програма підготовки охоплює широкий спектр завдань і потребує часу, дисципліни та наполегливості.
Перші труднощі
Під час свого виступу Славош Узнанський-Вішнєвський наголосив, що не завжди все йде за планом, і треба бути до цього готовим, адже перші виклики місії почалися ще до запуску ракети в космос.
— Наш старт переносили багато разів — то через погоду, то через технічні проблеми з ракетою та бустером, а потім ще й через питання з атмосферою на Міжнародній космічній станції. І кожну з цих проблем потрібно було вирішувати послідовно, одну за одною, перш ніж ми могли вирушити в політ, — зазначив астронавт.
З чого складається ракета?
Напевно, кожен знає, що ракета складається з кількох частин, адже під час старту одна з них відділяється від іншої просто в небі. Та мало хто замислюється, якою складною та продуманою є ця конструкція насправді: буквально кожна деталь визначає, чи зможе екіпаж узагалі досягти орбіти.
— Я летів на ракеті, яку побудував SpaceX у США. Якщо подивитися на неї ближче, ракета складається з трьох основних частин. Найбільша нижня частина — це перший ступінь, або бустер. Саме він відповідає за старт і проходження атмосфери.
Наш бустер мав серійний номер 1092. І що особливо цікаво — він був не новий. Ці бустери повертаються на Землю, проходять перевірки, тестування, заправляються знову й повторно летять у космос. Наш бустер уже літав раніше, а після нашої місії знову повернувся до роботи.
Другий ступінь ракети продовжує виведення корабля на орбіту. А вже на вершині розташована капсула Dragon — саме там перебувають астронавти. Наша капсула мала номер 213, і ми назвали її Grace. Для неї це був перший політ у космос.
Сама капсула складається з двох частин. Перша — це місце, де працює й живе екіпаж. Друга — технічна інфраструктура. На одному боці розташовані сонячні панелі — вони заряджають батареї. А на іншому — радіатори. У космосі вся енергія перетворюється на тепло, і його потрібно постійно відводити. Саме завдяки цим системам ми можемо нормально жити й працювати всередині капсули, — зауважив пан Славош.
День запуску та політ до МКС
25 червня 2025 року відбувся старт місії. За словами гостя, у день старту астронавти прокидаються дуже рано, щоб встигнути все підготувати.
— Усе, що пов’язує нас із Землею в повсякденному житті, ми залишаємо позаду. Потім надягаємо спеціальні костюми, перевіряємо кожен елемент: чи все працює, чи все герметично. Після цього в нас зустріч із командиром. У нашому випадку це була Пеґґі Вітсон — надзвичайна людина й астронавтка NASA, яка провела в космосі 695 днів і є однією з найдосвідченіших у цій сфері. Ми були добре підготовлені, тому пройшли цей етап із першої спроби. Після цього рухаємося далі — до ракети, — розповідав Славош Узнанський-Вішнєвський.
Відтак астронавти проходять службовий коридор, заходять до ліфта, натискають кнопку, яка веде до стартового рівня, і поступово занурюються в саму конструкцію ракети.
— Через кілька секунд після старту ми залишили стартовий майданчик позаду. Це момент, який неможливо переплутати ні з чим іншим. Перша частина польоту — проходження атмосфери. Ми називаємо її атмосферним етапом, коли ракета підіймається до висоти приблизно 60–70 кілометрів, проходячи найщільніші шари повітря. На цьому етапі працюють усі системи одразу: навігація, керування, контроль орбіти, механізми стикування.
Уже приблизно через 28 годин після старту ми дісталися до Міжнародної космічної станції. Там починається зовсім інша частина історії — підхід до станції, обхід навколо неї і сам процес стикування, який ми виконуємо з максимальною точністю, обираючи правильну позицію зближення, — зазначив пан Славош.
Життя на станції
Перебування на МКС — це не курорт чи розваги, тут є чіткий графік і порядок. День польського астронавта починався о 5:45 ранку, і вже за 15 хвилин стартувала робота: різноманітні наукові експерименти, технологічні місії, перевірка обладнання, а також запис освітніх відео для шкіл у Польщі. Особливу увагу він звернув на те, що в космосі астронавт часто виконує одразу кілька ролей.
— Ви — директор, ви — звукорежисер, ви — оператор, актор і вчитель одночасно, — жартував пан Славош, описуючи процес запису експериментів для шкіл.
Проте, попри щільний графік, час на відпочинок також був.
— Наші дні були насичені роботою, але все ж іноді ми знаходили момент, щоб зібратися разом, поїсти, трохи видихнути. Це були короткі паузи, але дуже важливі. І в такі моменти ти бачиш не просто астронавтів — ти бачиш людей. Поруч зі мною були Ніколь Аєрс, Пеґґі Вітсон, Такуя Оніші, а також Енн Макклейн та інші члени екіпажу. Усі ми з різних країн, але в ті миті це вже не мало значення.
А потім наставав вечір і час спати. Я старався лягати близько десятої вечора, але перед сном завжди дивився на траєкторію станції. І якщо ми пролітали над Європою чи Польщею — я міг дозволити собі зробити фото. Одного разу я прокинувся посеред ночі — десь о другій чи третій годині. Просто підплив до вікна і зробив знімок, як виглядає станція вночі. Вона не темна — вона світиться. І це зовсім інше відчуття, ніж на Землі. Коли дивишся вниз на Землю, особливо на нічну сторону, розумієш, наскільки вона жива: світло міст, лінії узбереж, рух атмосфери. І водночас — повна тиша там, де ми пролітаємо. Це ті моменти, які залишаються з тобою надовго, — поділився польський астронавт.
Їжа = культура
— Я мав можливість взяти із собою польську їжу, спеціально приготовану однією з польських компаній, і я вирішив вибрати пєрогі. Мене вже навіть в інтерв’ю запитували: який вигляд мають пєрогі в космосі? Я думаю, що це не просто про їжу. Це про те, що ти береш із собою частинку своєї країни, частинку культури — те, що нагадує, звідки ти походиш і чому взагалі опинився на МКС. Бо їжа — це, мабуть, одна з найпростіших і водночас найсильніших форм культури. Навіть у космосі це відчувається дуже чітко, — запевнив Славош Узнанський-Вішнєвський.
Як утворюється кисень на МКС?
А й справді: людина не проживе й кількох хвилин без кисню, тому це дуже важливий ресурс. Проте звідки він береться в космосі?
— На Міжнародній космічній станції атмосфера постійно переробляється. Ось чому ми проходимо карантин перед космічним польотом і не хочемо брати жодні мікроорганізми — якщо хтось хворіє, тоді хворіють усі. Атмосфера там постійно підтримується, але є невеликі витоки, яких повністю уникнути неможливо, тому тиск потрібно постійно відновлювати. Атмосфера, якою ми дихаємо тут, на Землі, переважно складається з кисню та азоту. Азот привозять із Землі в балонах, а кисень одержують з води, бо транспортувати кисень небезпечно через його займистість.
Воду доставляють на станцію, і вона є критично важливим ресурсом — фактично саме її доставляння значною мірою визначає економіку космічного польоту, бо це один із найдорожчих ресурсів. Далі через електроліз воду розкладають на водень і кисень: кисень подається в атмосферу, а водень утилізується, бо він легкозаймистий і небезпечний. Саме так і підтримується повітря на станції, — наголосив пан Славош.
Як космічні місії впливають на здоров’я людини?
Людське тіло формується в умовах гравітації Землі, і все наше фізіологічне існування, по суті, «налаштоване» саме на ці умови. За межами планети це середовище зникає, і організм стикається з абсолютно новою реальністю, до якої він не мав еволюційної підготовки.
У космосі першими змінюються рідини в організмі: кров і вода більше не «тягнуться» вниз, як на Землі, а перерозподіляються вгору, що може спричинити головний біль і підвищення тиску в черепі. Порушується й робота вестибулярного апарату — внутрішнє вухо, яке в нормі допомагає нам відчувати рівновагу завдяки гравітації, у невагомості втрачає свою звичну функцію, що призводить до дезорієнтації.
— Через усі ці перерозподіли рідин організм думає, що у вас забагато води, тому він виводить воду, і ви перебуваєте у стані зневоднення. У вас також зменшується об’єм крові, тому що плазма крові знижується, а в довгостроковій перспективі також зменшується кількість еритроцитів, бо вони руйнуються ефективніше в космосі, ніж тут, на Землі. Отже, у вас менше крові. Коли ви повертаєтеся на Землю, вам потрібно все це відновити. Тобто вам знову треба адаптуватися до гравітації. І можу сказати: для мене, мабуть, повернення було трохи складнішим, — зауважив астронавт.
Повернення на Землю: страх чи захват
Повернення через атмосферу — один із найнебезпечніших моментів космічного польоту. Тож що відчуває людина в цей момент? На це запитання пан Славош відповів так:
— Під час космічного польоту дуже багато емоцій. Для людей на Землі, для родин це теж дуже складно. Але для астронавта… Перед польотом і запуском це небезпечно, бо ти сидиш на бомбі, і в тебе купа емоцій. Потім ти виходиш на орбіту, з’являються нові відчуття через зміни в тілі. Дуже захопливо летіти до станції, працювати над наукою, інтегруватися. Але це також стрес, бо буквально тисяча очей на Землі стежать за кожною твоєю помилкою. Ти хочеш показати результат, сам на себе тиснеш, мусиш відкрито говорити про всі помилки.
А потім — перший погляд на Землю: «Вау!». Відтак настає час повертатися, і це трохи сумно, ностальгійно, але попереду ще й небезпечний момент. Тож емоцій дуже багато. Згодом під час місії ти звикаєш до них і вчишся ними керувати. А коли повертаєшся, то втрачаєш зв’язок на кілька хвилин. Ти тренуєшся до цього, знаєш, що це станеться, і просто мусиш це прийняти. Ти проходиш крізь атмосферу й сподіваєшся на краще.
Сотні інженерів на Землі працюють над твоєю безпекою, і ти мусиш їм довіряти. Вони правильно розрахували траєкторію, системи працюють як треба. Під час втрати зв’язку ти також відчуваєш велике перевантаження — сильне прискорення та гальмування. А після двадцяти днів у космосі для мене це було важко. Тому концентруєшся на власному тілі й кажеш собі: «Зараз зв’язок повернеться». Тоді відкриваються парашути — і це найбурхливіший момент: тебе сильно розгойдує. А потім приводнення.
Так, емоцій дуже багато. Це один із найнебезпечніших моментів, але найважливіше — прийняття ситуації, у якій перебуваєш. Ти сам це обрав, і вибору вже немає. Для мене саме з цього прийняття народжується свобода. Коли ти перестаєш про це думати, можеш зосередитися на тому, що контролюєш і що спроможний зробити. І саме тоді ти мінімізуєш ризик — коли просто добре виконуєш свою роботу й приймаєш те, що відбувається навколо. Думаю, це навичка, яку мені довелося довго тренувати в житті.
