30 березня 2026 року в Залі Захарієвича головного корпусу Національного університету «Львівська політехніка» відбулася презентація книжки Тетяни Вергелес і Романа Дунця «ЕОМ “ПУМА” Львівської політехніки: проєкт, що сформував світогляд цілого покоління комп’ютерників». Видання, підготовлене в межах проєкту Центру комунікацій, присвячене маловідомій, але важливій сторінці історії університету — створенню в 1970-х роках навчальної електронно-обчислювальної машини «ПУМА». Ця розробка вплинула на формування інженерного середовища у Львові.
Подія вийшла за межі презентації книжки. Обговорення зосередилося на тяглості наукових шкіл і підготовці інженерів, а також на ролі університетського середовища в розвитку технологій. Йшлося не лише про саму машину, а й про людей, які стояли за її створенням, та значення цього досвіду сьогодні.
У вступному слові керівник Центру промоції Політехніки Андрій Павлишин наголосив на тяглості наукової традиції університету. Він звернув увагу, що Львівська політехніка є найстарішим технічним університетом України та одним із найдавніших у Центрально-Східній Європі. Водночас це осередок формування наукових та інженерних шкіл. Університет упродовж своєї історії задавав напрям розвитку в різних галузях — від геодезії та архітектури до електротехніки, нафтопереробки й математики. Тут працювали науковці, чиї ідеї впливали на європейський і світовий рівень. Попри війни та політичні зміни, Львівська політехніка зберегла наукову тяглість та інтелектуальний потенціал. Саме цей досвід став основою для технологічних досягнень другої половини ХХ століття:
— Попри кілька десятиліть нестабільності та невизначеності, спричинених Першою і Другою світовими війнами, інтелектуальний потенціал Львівської політехніки зберіг можливість для подальшого розвитку. Велич минулого стала тим родючим ґрунтом, на якому виросли неймовірні здобутки другої половини ХХ століття. Перші електронно-обчислювальні машини, про які йдеться у книзі, не з’явилися на порожньому місці. Вони — прямі спадкоємці ідей попередніх поколінь львівських політехніків.
Ректорка Наталія Шаховська зазначила, що поява такої книжки дає змогу по-новому осмислити внесок науковців і дослідників Політехніки в розвиток комп’ютерних технологій. Професорка зауважила, що у публічному просторі зазвичай домінують згадки про світові бренди, однак український внесок часто залишається поза увагою. Водночас саме українські науковці були причетні до ключових технологічних процесів, а розвиток ІТ ґрунтується і на власних напрацюваннях — від створення комп’ютерної техніки до перших мов програмування. За її словами, ці досягнення пояснюють потужний розвиток ІТ-сфери у Львові. Вона також наголосила, що Львівська політехніка має підстави пишатися своїми розробками та випускниками, які працюють у різних галузях, зокрема в інформаційних технологіях.
Ексректор університету професор Юрій Бобало зазначив, що створення «ПУМИ» стало можливим завдяки спільній роботі викладачів і студентів Львівської політехніки. Саме ця співпраця дала результат, який сьогодні є частиною історії університету. Професор наголосив, що такі проєкти важливі, бо дають змогу відновлювати маловідомі сторінки минулого. Водночас навіть через десятиліття багато фактів залишаються нез’ясованими — зокрема, що сталося з певними розробками. Окремо він згадав професора Бенціона Швецького, який організував роботу над проєктом і об’єднав навколо нього команду. Юрій Бобало також зауважив, що дослідження історії університету потребує продовження, адже таких тем залишається чимало, і всі вони однаково захопливі.
Співавтор праці Роман Дунець — доктор технічних наук, професор Інституту комп’ютерних технологій, автоматики та метрології — був безпосереднім учасником розробки. У 1972–1974 роках, ще будучи студентом, він очолював групу розробників і координував роботу студентської команди. У своєму виступі професор зосередився на технічній і навчальній цінності «ПУМИ». Машину створювали як інструмент для навчання: вона давала доступ до внутрішніх процесів, що було неможливо під час роботи з великими обчислювальними системами того часу.
— Ця машина поступалася за швидкодією великим обчислювальним системам, але для навчання це не було визначальним. Важливіше те, що вона була компактною — фактично розміщувалася на звичайному робочому столі. На тлі громіздких машин того часу це виглядало незвично й викликало подив навіть у фахівців. Під час демонстрацій нас часто запитували, чи це справжня машина, а не макет. Просили показати інтегральні мікросхеми, перевіряли, як вона працює. І саме це було ключовим: студенти мали доступ до всіх процесів — могли бачити, як виконується команда, як працюють вузли, підключати обладнання і фактично працювати з машиною зсередини. Саме в цьому полягала її навчальна цінність.
Тетяна Вергелес звернула увагу, що історія цієї розробки має й малодосліджені сторінки. Зокрема, обидві машини не збереглися: перша зникла після виставки, а друга була втрачена під час транспортування за кордон:
— Політехніки завжди втілювали теорію в практику. Історія «ПУМИ» показова і має навіть детективні моменти: одразу після створення машину повезли на виставку до Київського будівельного інституту, і вже за два тижні вона кудись зникла разом із документацією. Ймовірно, нашу електронно-обчислювальну машину вивезли до Москви, оскільки не могли змиритися з тим, що у Львові є такі розробки. Подібна доля спіткала й «ПУМУ-2»: її відправили на виставку за кордон, але під час транспортування в Туреччині машина розбилася. Ці випадки показують, як важливо фіксувати такі історії, щоб вони не зникали без сліду.
Директорка МІОКу Ірина Ключковська у своєму виступі звернула увагу на постать Ярослава Гнатіва та його роль у середовищі Львівської політехніки, зокрема в контексті проєкту «ПУМА», де він був одним із викладачів і відповідав за роботу зі студентами. Вона відзначила також гуманітарний вимір його діяльності:
— Ярослав Гнатів був не лише науковцем, а й літературознавцем, автором численних праць. Писав про свій рідний Миколаїв, одним із перших досліджував постать митрополита Шептицького. Його роботи перекладали і презентували за кордоном. Разом із Романом Гораком він створив десятитомник про Івана Франка, за який здобув Національну премію імені Тараса Шевченка.
Ірина Ключковська наголосила, що Ярослав Гнатів поєднував викладацьку роботу з активною участю в культурному середовищі та мав чітку громадянську позицію, яка проявилася ще наприкінці 1980-х років. За її словами, він працював зі студентами не просто як викладач, а як людина, що задавала орієнтири і впливала на формування середовища:
— Це була людина не лише з великими науковими здобутками, а й із чіткою патріотичною позицією. Він працював зі студентами, і ті, хто був поруч із ним, переймали це ставлення. Сьогодні ми особливо відчуваємо, наскільки важливо мати таке підґрунтя, адже знання і технології в руках безвідповідальних людей можуть завдати великої шкоди.
До обговорення долучився також Олег Паска — директор департаменту освіти і науки Львівської обласної військової адміністрації, випускник Політехніки. У своєму виступі він апелював до статті Івана Вакарчука «Пам’ять і повторюваність подій», у якій, застосовуючи методи статистичної фізики, обґрунтовано: накопичення знань у певній сфері пришвидшує розвиток і скорочує періоди відновлення. У цьому контексті доповідач наголосив, що такі книги важливі не лише як фіксація минулого — вони формують базу знань, яка впливає на появу нових ідей та досліджень і працює на перспективу університету й ширшого освітнього середовища. Окремо він зазначив, що ці матеріали варто робити доступними для ширшої аудиторії, зокрема для молоді, адже це сприяє зацікавленню технічними спеціальностями.
Керівниця Центру комунікацій, старша викладачка кафедри журналістики та засобів масової комунікації Наталія Павлишин у своєму виступі змістила фокус із технічного боку проєкту на його людський вимір. Вона наголосила, що історія «ПУМИ» і сама книжка — це передусім історія людей, які були віддані своїй справі та працювали з внутрішньою мотивацією, а не формально:
— Цей проєкт — це про велику любов і про людей, які закохані у свою роботу. Це як і про тих, хто створював «ПУМУ», так і про пані Тетяну з паном Романом, які працювали над цією книгою. Вона може виглядати досить такою тендітною і делікатною, але за нею величезний пласт роботи [...]. Дуже важливо, що в кожному рядку, на кожній сторінці переплітається не просто історія Політехніки, а історія людини [...].
Наталія Павлишин також наголосила, що такі проєкти допомагають по-іншому поглянути на розвиток університету: за кожним результатом стоїть щоденна праця багатьох людей. Саме цей нагромаджений досвід сформував сучасну Львівську політехніку як авторитетний освітній і науковий центр.
Під час дискусії згадали й інших учасників проєкту, зокрема Віктора Троценка, Леоніда Березка та інших. До обговорення долучилися також освітяни й науковці, які прийшли підтримати авторський колектив і сам проєкт. Леонід Березко наголосив на технічній складності розробки, яка потребувала високої точності на всіх етапах і залучення широкого кола фахівців — від викладачів і студентів до конструкторів і монтажників.
У виступах неодноразово наголошували, що досвід того часу ґрунтувався на безпосередній взаємодії викладачів і студентів та високому рівні довіри. Така організація роботи поєднувала теоретичну підготовку з участю в реальних інженерних розробках і формувала рівень фаховості, який визначав подальший професійний шлях випускників. Цей підхід учасники розмови розглядають як орієнтир для сучасної освіти.
