Софія-Вікторія Жупник, студентка четвертого курсу Інституту права, психології та інноваційної освіти, створила фільм «Авторський проєкт | НАЙВИЩА ВЕРШИНА УКРАЇНИ» у межах своєї дипломної роботи з журналістики. Для неї ця стрічка не просто навчальний проєкт, а історія про те, що захоплює її саму, — гори.
Про труднощі, які стояли за реалізацією проєкту, джерела натхнення та те, що для неї означають гори, — читайте в цьому інтерв’ю.
Софія розповідає, що саме така ідея дипломного проєкту виникла, бо вона не уявляє свого життя без гір:
— Я дуже люблю гори, тож зупинилася саме на цій темі для фільму. Плюс я ще встигала зробити сходження до зими — розуміла, що вкладаюсь у терміни, хоча зрештою все одно потрапила на сніг.
Дівчина довгий час думала над назвою: їй хотілося придумати те, що запамʼятається.
— Я розуміла, що має бути певна фішка, щоб людям було цікаво. І вирішила, що вставлятиму у відео точні координати місць, де перебуваю, — Говерли, точок зупинок. І тоді з’явилась ідея: чому б не назвати сам проєкт «Координат»?
Софія згадує, що ця назва ще й несподівано перегукується з особистою деталлю — вона має сумку з нанесеними координатами, з якою якраз і була під час сходження.
Особливою частиною фільму стали фрагменти інтервʼю з людьми про їхній досвід походів у гори. Більшість людей для спілкування допомогла знайти подруга Софії — Христина Левус.
— У моєму оточенні не так багато тих, хто ходить у гори. А Христина має таких знайомих, тож вона пояснила їм ідею, і потім я вже особисто списувалася з ними — вони погодилися.
Софія також розповідає, що шукала своїх героїв і серед викладачів — просто підходила й питала, хто має досвід сходжень. Зокрема, погодилася дати інтерв’ю Наталія Семен.
— Я дуже вдячна всім, хто відгукнувся. У підсумку зібралося шість людей — ідеальна кількість для структури фільму, — зазначає Софія.
Під час роботи над фільмом студентка зіткнулася з низкою труднощів:
— Я записувала інтерв’ю і на телефон, і на камеру. Але коли передивилася матеріал, зрозуміла, що камера зняла погано по картинці.
Дівчина каже, що довелось імпровізувати: матеріал з камери вона стилізувала під «ретро» через фільтр.
— І тоді я зрозуміла, що мені потрібна інша камера. Я спеціально купила свою першу повноцінну відеокамеру — і дуже переживала, чи вона встигне приїхати до сходження на гору. Камера приїхала буквально за день до виїзду, і я мала мінімум часу, щоб розібратись у налаштуваннях.
Сама поїздка в гори, щоб зняти фрагменти власного сходження для фільму, пішла зовсім не за планом. Софія планувала за п’ять днів зняти три локації: гори Говерлу, Хом’як і озеро Несамовите зі Шпицями.
— Але вже в перший день все пішло не так, як я планувала. Вийшло так, що ми пізно виїхали, через погану дорогу частину шляху до бази «Заросляк» (під горою Говерлою) довелося йти пішки.
Софія зізнається, що тоді дуже розчарувалася, бо розуміла, що один день уже «випав», а разом з ним — і частина плану. Але коли вже повернулася до будинку, де залишалася на ніч, усвідомила: іноді все складається не так, як плануєш, невипадково:
— Недарма кажуть, що «гори не завжди пускають».
Дівчина згадує, що важко реагувала на зміну планів.
— Я справді сильно розчарувалася, бо до того була впевнена, що зможу все реалізувати.
Вона розповідає, що довго не могла заснути, постійно думала, що робити далі, і навіть розглядала різні варіанти маршрутів, але погода і складність маршрутів не дозволяли реалізувати задум. У підсумку Софія вирішила зробити паузу і взяти один день без зйомок, щоб відновитись і спланувати сходження на одну локацію замість трьох — Говерлу.
Однак тоді сталось інше потрясіння: ввечері того дня вони поїхали повечеряти недалеко від дому. Через сильний туман дорогу назад долали майже наосліп:
— Я не побачила яму і влетіла в неї. Зупиняюсь — і бачу, що колесо повністю спущене. Я просто стояла й не знала, що робити, бо не вміла замінювати колесо самостійно. На щастя, за якийсь час біля нас зупинилась інша автівка, і водій допоміг.
Попри все, Софія все одно сіла планувати наступний день.
— Я вирішила виїжджати дуже рано, ще до світанку, щоб точно встигнути піднятися на Говерлу.
І саме цей ранок вона пам’ятає найбільше:
— Я їду, дивлюся на ті гори… і кажу: «Будь ласка, впустіть сьогодні». І я говорила це не до себе, а вголос. Я просто благала.
І того дня все склалося.
— Ми доїхали аж до бази, без тих зайвих кілометрів пішки. І в якийсь момент я просто відпустила очікування, подумала: «Буде як буде».
Під час сходження, за словами дівчини, техніка не підвела:
— Усе працювало, навіть попри вітер і дощ. Але фізично було непросто — особливо останні вісімсот метрів підйому на гору, де вже був глибокий сніг. Доводилося рухатися повільніше, перевіряти кожен крок тренінговими палицями, щоб не провалитися.
Складно було не лише фізично — паралельно потрібно було думати про зйомку: що сказати, які кадри зняти, чи вистачить матеріалу.
— Окремо хочу подякувати за допомогу в зйомці Тетяні Долганюк.
За словами Софії, на проєкт пішли всі її сили та чимало ресурсів:
— Я повністю віддалася цій роботі й максимально вклалась емоційно. Також я ще купувала додаткове обладнання для походу в гори та нову камеру.
Говорячи про творчий аспект, Софія зізнається, що найбільше надихалася форматом тревел-відео, зокрема тим, як такі історії подає YouTube-блогер Антон Птушкін:
— Я взяла його стиль як приклад якісного подання подібних історій і додала власне бачення.
Загалом робота над проєктом тривала кілька місяців.
— Інтерв’ю я записувала ще в жовтні — у студії Політехніки. Потім у листопаді було саме сходження. Далі — пауза, і вже в лютому я сіла за монтаж і доробила проєкт, — каже дівчина.
Вона уточнює, що сам монтаж забрав значно менше часу, але був дуже інтенсивний:
— Я монтувала три дні підряд по дванадцять годин, один день виділила на кольорокорекцію і ще один — на публікацію.
Це не перший проєкт Софії такого формату. Під час роботи над кожним фільмом вона вдосконалювала певні навички та здобувала досвід. Цей фільм, за її словами, навчив її діяти насамперед за відчуттями:
— У мене був сценарій, але в моменті я про нього забула. Я просто робила так, як відчувала. План потрібен, щоб побачити загальну картинку, але, зрештою, хоч би як ідеально ти все спланував — все одно щось піде не так.
Дівчина не планує зупинятися на цьому фільмі:
— Я хочу далі розвивати цей канал — «Координат». Не просто як один проєкт, а як щось постійне. Хочу робити нові відео в такому ж стилі, форматі, але пробувати і щось нове. У мене є план: щось зняти про село, про Львів, якісь події. Буду думати, пробувати.
І додає, що до гір обов’язково повернеться:
— Зараз потепліє — хочу в гори знов.
На запитання, що для неї означають гори, Софія відповіла:
— Для мене гори — це, по-перше, втеча від буденності. По-друге, це свобода — така, яку складно відчути десь інакше. Я взагалі не уявляю, як можна не любити гори, особливо якщо ти там був. Це також місце сили. Я ніде не відпочиваю душею так, як у горах.
