«Наша дума, наша пісня не вмре, не загине» — це про невмирущість українського духу, втіленого в монографії «Відлуння “Заспіву”», у якій вміщено 77 років історії колективу.
— Дай Боже й самому прожити стільки літ свого життя, як живе колектив, — зауважив священник Юрко Остапюк.
Історію творять люди. Тож презентація монографії в Актовій залі головного корпусу розпочалася зі знайомства з тими, хто започаткував кобзарство у стінах Львівської політехніки. Народження цього явища пов’язують з іменами Олега Гасюка, Михайла Табінського та братів Богдана і Романа Жеплинських, які «трималися форсу», попри буремні часи ХХ століття.
Автори книги — о. Тарас Жеплинський і Дарія Ковальчук (Жеплинська), діти бандуриста та керівника колективу «Заспів» у непростий радянський період.
Тарас Жеплинський — інженер, хімік-технолог, який у 1982 році закінчив Львівську політехніку, залишився працювати на кафедрі хімічної технології хімікатів, захистив кандидатську дисертацію та виховав не одне покоління студентів. Любив грати на бандурі, продовжуючи шлях свого батька, однак згодом відчув поклик до священничого служіння. Сьогодні він — священник храму Вознесіння Господнього УГКЦ.
Дарія Ковальчук (Жеплинська) також закінчила Львівську політехніку, за фахом — хімік-технолог, авторка багатьох наукових праць, членкиня Наукового товариства імені Тараса Шевченка, товариства «Надсяння» та об’єднання кобзарів і лірників.
— Її спрямованості можна було позаздрити — нема праці, яку б вона не спромоглася підняти на свої тендітні жіночі плечі, — сказав ведучий заходу Зенон Боровець, завідувач кафедри хімічної технології силікатів ІХХТ.
«Заспів» має надзвичайно різноманітну історію: колектив то відроджувався й знову розквітав, то зникав, розформовувався або зазнавав змін. За 77 років це відбувалося чотири рази.
— Перший колектив розпочав свою діяльність концертом ще в ті страшні часи, коли люди не знали, чи прокинуться зранку і чи не поїдуть десь у Сибір, — 9 квітня 1949 року, — зазначив ведучий.
Богдан Жеплинський, учасник колективу та його майбутній староста, згадував: «Я тоді вчився на 4-му курсі хіміко-технологічного факультету Львівського політехнічного інституту. Добре грав на бандурі, співав. Яке ж було моє здивування, коли, повернувшись із зимових канікул у 1949 році, я раптом почув в інституті звуки бандури. Вони виразно лунали з однієї аудиторії. Я, звичайно, поспішив на той милий серцю передзвін…».
Він побачив, як серед десятка студентів сидить знайомий йому Олег Гасюк і настроює бандуру. Богдан привітався й попросився до новоствореного колективу, а згодом привів молодшого брата Романа, який своєю чергою покликав товариша. Так і розпочався великий шлях бандуристів.
Капела дивувала багатьох, мала великі перспективи, а її учасники — неабиякі амбіції. Водночас не стало несподіванкою, коли розпочалися перші арешти — такий був час. Адже бандуристи пробуджували національну свідомість і популяризували українську культуру.
Улітку 1949 року заарештували керівника капели Олега Гасюка. Після літніх канікул бандуристи із сумом і тривогою дізналися про арешт наставника, однак вирішили не здаватися. Новим керівником обрали найдосвідченішого бандуриста — студента 5-го курсу Михайла Табінського.
Після двадцятого виступу капели він подякував хлопцям і закликав, попри все, продовжувати кобзарську справу. «Ніхто не знає, що з нами завтра буде, — казав Михайло, — але ми повинні бути до всього готовими. А якщо б зі мною щось сталося, то слухайте Богдана Жеплинського. Він розуміється на людях, залучає хлопців до кобзарського ремесла…».
Наступна репетиція відбулася вже без лідера: Михайла Табінського також заарештували. Згодом така сама доля спіткала й братів Жеплинських.
Бандура не переставала звучати навіть у тюрмах і на засланні — вона всюди була разом із хлопцями. Працювали вони в Томській області, де перебувало на засланні чимало представників інтелігенції. Бандура захопила і їх, тож інструмент поступово набував популярності.
— Інструменти виготовляли із сибірського кедра, а струни — з кишок диких звірів, — розповідав ведучий про особливості створення «сибірської» бандури.
Новий етап «Заспіву» пов’язаний з поверненням Жеплинських до рідної України 1956 року, де брати продовжили музичну діяльність. Вони створили й інші колективи, зокрема хор з оркестром народних інструментів «Яворівщина» та етнографічний хор «Нова Яворівщина» у місті Яворові.
У 1970 році був відновлений «Заспів» — тоді він функціонував при заводі «Львівсільмаш». Справи поступово налагоджувалися, однак у 1985 році радянська влада вкотре продемонструвала своє абсолютно вороже ставлення до вияву культури українців. Того ж року колектив знову припинив свою діяльність.
Такий колектив, як «Заспів», не міг просто взяти і щезнути після стількох років боротьби. Уже в 1989 році відбулося відродження «Заспіву» у Львівській політехніці — з ініціативи Богдана Жеплинського та молодих бандуристів. Колектив став частиною національного відродження кінця 1980-х і продовжив традиції попередніх поколінь.
У репертуарі ансамблю — народні, стрілецькі, повстанські, духовні та патріотичні пісні. Згодом «Заспів» був переформатований у Народний ансамбль бандуристів під керівництвом Христини Залуцької, зберігши зв’язок із Львівською політехнікою та бандурними традиціями колективу.
Проректорка Львівської політехніки Ірина Яремчук зазначила:
— Сьогодні ми представляємо не просто монографію про колектив «Заспів». Це яскраве представлення живої пам’яті про те, що відбувалося колись, і про те, як наші політехніки не лише зберегли ці традиції, а й змогли передати їх наступним поколінням. Це заслуговує великої поваги — особливо праця авторів.
Смислове наповнення монографії вразило рецензентів. Зокрема, голова секції фольклористики Наукового товариства імені Шевченка Оксана Кузьменко, яка рецензувала «Відлуння “Заспіву”», наголосила:
— Оці дослідження кобзарства, кобзарської традиції, її витоків і тяглості є для нас особливо значущими.
Презентація такої монографії не могла відбутися без бандури. Її доповнили виступи сучасного лірника й кобзаря Тараса Дороцького, дуету студентів-бандуристів класу Людмили Посікіри Львівської національної музичної академії імені Лисенка Олексія Ковзуна та Миколи Савчука, а також народного ансамблю бандуристів «Заспів».
