Днями молодь Української школи Пречистої Діви Марії в м. Лондоні мала унікальну нагоду поспілкуватися з кандидатом філологічних наук, старшою викладачкою катедри української мови Національного університету «Львівська політехніка» Іриною Шмілик на відкритій лекції-діалозі у рамках співпраці кафедри української мови НУ «Львівська політехніка» (координатор – доцент кафедри УМ Мирослава Гнатюк) із Спілкою українських вчителів та освітян у Великій Британії (координатор – голова Спілки Інна Григорович).
Тема зустрічі була непересічною та надзвичайно актуальною: «Ненормативна лексика як один з аспектів культури української мови». Слово, як писав Василь Сухомлинський, – це «найтонше доторкання до серця, воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розжареним залізом, і брудом». Отож лекторка разом з учнями 8–9-х класів розмірковувала над словом, яке може не лише потішити, зігріти, але й може також бути тим гострим ножем чи розжареним залізом. На лекції учні дізналися про переваги та недоліки використання обсценної лексики, про неймовірне багатство та колорит власне української лайки, про різку відмінність між українським словом та грубістю російського матюччя.
Молодь мала можливість поміркувати над такими питаннями: Чи можливо образити людину без матюків? Що ми знаємо про українську лайку? Чи вміємо ми лаятися українською? Для якого стилю притаманне вживання обсценої лексики? Якщо українська мова солов’їна, то чи матюкаються солов’ї?
Свою доповідь лекторка закінчила короткою історією для душі Бруно Ферреро «Чому кричимо» і підсумувала свій виступ цитатою: «Якщо ми хочемо десь-колись полаятись, то робімо це тільки по-українськи й міцно обіймаючись!»
