Андрій Кіца ще в школі був з математикою на «ти». Його улюбленими предметами крім математики були біологія та хімія. У якийсь момент він навіть подумував про те, щоб здобути медичну спеціальність. Та коли вкотре замислився над вибором професії і скрупульозною проаналізував свої здібності й нахили, то математика виявилась у пріоритеті. До Львівської політехніки Андрій вступив без додаткових зусиль і репетиторів. Сьогодні він студент першого курсу кафедри прикладної математики Інституту прикладної математики та фундаментальних наук Львівської політехніки. Своїм вибором задоволений. Навчання його не обтяжує. Нещодавно Андрій прийняв інтелектуальний виклик і представив університет на Всеукраїнській студентській олімпіаді з навчальної дисципліни «Математика». Серед багатьох учасників з різних факультетів і закладів вищої освіти України виборов почесне друге місце. Так він підтвердив, що правильно обрав професійний шлях, а водночас зробив свій перший внесок у престиж Львівської політехніки.
— Андрію, що тебе мотивувало взяти участь у Всеукраїнській студентській олімпіаді з математики?
— Напевно, бажання проявити себе, адже я люблю математику не тільки як предмет, а й як науку. Тому, коли на кафедрі повідомили, що всі охочі можуть спробувати свої сили в інтелектуальному змаганні, я зрозумів, що готовий прийняти цей виклик.
— Які методи чи ресурси були найефективнішими під час підготовки?
— Я використовував потенціал, який засвоїв із матеріалів лекцій, тобто ту теоретичну базу, що здобув на заняттях. Також активно використовував інтернет-ресурси: сайти з прикладами завдань минулих років, зокрема від Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка, Київського політехнічного інституту, інших закладів вищої освіти, які проводять подібні олімпіади. Вони знайомили з дуже якісними й різноманітними завданнями, що дають змогу добре вправлятись у математичних завданнях.
— Чи допомагали тобі викладачі кафедри прикладної математики Інституту прикладної математики та фундаментальних наук Львівської політехніки?
— Викладачі радили, на що під час підготовки варто звернути більше уваги, які типи завдань можуть трапитись і де краще шукати потрібну інформацію.
— Які завдання були найскладнішими?
— Олімпіада складалася з двох етапів. На університетському рівні завдання були спрямовані на логічне мислення та містили багато специфічних «олімпіадних трюків». Мені вдалося розв’язати майже всі завдання, тож я виборов перше місце й здобув можливість продовжити участь в інтелектуальних змаганнях всеукраїнського рівня. Там уже простими логічними прийомами не обходилося — завдання потребували ґрунтовних знань з математичного аналізу та лінійної алгебри. Деякі завдання я не зміг розв’язати, оскільки вони стосувалися матеріалу третього курсу і для мене, першокурсника, були досить складними. Я ж змагався в категорії «перші-другі курси».
— Як ти оцінюєш такий підхід до складання завдань?
— Позитивно. Якщо вже прагнеш до глибшого занурення в математику, то маєш відповідати цим прагненням. Звісно, це потребує додаткової підготовки. Якщо виділити достатньо часу, можна опанувати й інші розділи дисципліни. Попри це, елемент випадковості залишається, адже ніхто не знає наперед, який саме розділ потрапить у завдання. Та все ж участь в олімпіаді дає змогу оцінити свій рівень знань і мотивує до подальшого заглиблення в математику.
— Які особисті відкриття ти зробив, беручи участь в олімпіаді, чи які навички проявилися в тобі несподівано?
— Найважливішим для мене стало усвідомлення, що в умовах обмеженого часу я можу давати собі раду зі стресом і швидко налаштовуватися на розв’язання завдань. Також я дістав велике задоволення від самого процесу. Особливо приємно, коли після довгих роздумів складне завдання зводиться до короткої й елегантної відповіді — це дає найбільше задоволення.
— Чи плануєш брати участь у математичних олімпіадах надалі?
— Так. Якщо наступного року проводитимуть такі змагання, я знову спробую пройти тест на математичні здібності.
— На твою думку, варто прагнути участі в міжнародних олімпіадах?
— Податися можна, навіть якщо ти не є переможцем всеукраїнської — усе залежить від бажання та можливостей студента. Проте постає питання: чи є сенс витрачати додатковий час і ресурси? Адже завдання часто мало відрізняються від тих, що пропонують на українських конкурсах, а іноді навіть простіші.
— Що для тебе важливіше: престиж чи задоволення?
— Я брав участь в олімпіадах для власного задоволення, а престиж — це другорядне.
— Математичні дослідження тебе не зваблюють?
— У майбутньому я хотів би стати дослідником у галузі прикладної математики або працювати на межі прикладної та теоретичної математики.
— Чи дають університетські та всеукраїнські олімпіади студентам переваги в навчанні?
— Так, передусім це підготовка: вона відкриває нові підходи до розв’язання завдань, розширює знання. А за участь і перемогу передбачені конкретні бонуси — від 30 до 50 балів до предмету чи загального рейтингу залежно від призового місця. Крім того, це вагомий рядок у резюме, який засвідчує, що студент активний, прагне розвиватися й проявляти свої здібності.
— Ідучи на олімпіаду, ти розраховував на перемогу?
— Ні. Йшов на змагання радше заради цікавості — побути серед найкращих знавців математики, проявити себе, спробувати сили в нестандартних умовах і перевірити свій рівень знань.
— Як ти відреагував, коли побачив своє прізвище у списку переможців?
— Це було для мене великою несподіванкою. Я не очікував призового місця, адже були значно сильніші учасники. І навіть коли подав апеляцію і дещо підтягнув свої бали — на перемогу не розраховував. Тому, коли оголосили моє прізвище, це стало справжнім позитивним шоком, і я відчув велике задоволення.
— Що спонукало тебе подавати апеляцію?
— В одному із завдань була неоднозначна умова. Я підійшов зі своєї точки зору, запропонував абсолютно інший підхід до його розв’язання, ніж журі, і хотів його обґрунтувати. Члени апеляційної комісії зі мною погодились і визнали, що мій спосіб розв’язання має право на існування, але не має ідеальної форми, оскільки я не врахував одного часткового випадку. Попри те, я заробив додаткові бали. Крім того, мені було цікаво проаналізувати свої помилки й визначити, чи вони механічні, чи концептуальні.
— Що ти порадив би своїм однокурсникам? Чи варто брати участь в олімпіадах?
— Так, безумовно. Навіть якщо студент не вважає себе найсильнішим, варто випробувати свої сили хоча б на університетському рівні. Це можливість відчути атмосферу, перевірити себе в умовах обмеженого часу й психологічного тиску. Іноді досить просто прийти без спеціальної підготовки і спробувати. А вже потім, зважаючи на результат, вирішити, чи дає це тобі задоволення, чи, навпаки, відлякує.
— Як ти відпочиваєш? Які маєш хобі?
— Насправді в мене небагато захоплень. Люблю прогулянки на свіжому повітрі, а також розмірковувати про майбутні плани. У вільний час найбільше радості дає «спілкування» з моїм псом. Якщо говорити про інші заняття, то вони здебільшого пов’язані з математикою: у вільний від навчання час розв’язую різної складності завдання, читаю наукову літературу. Це і є моїм своєрідним хобі.
— Які книжки та фільми тобі подобаються?
— Я віддаю перевагу науковій літературі — з математики, біології, хімії. Ці теми захоплювали мене ще у школі й далі цікавлять. Також читаю художні твори, найчастіше українських авторів. Фільми переглядаю переважно розважально-побутові, щоб на якийсь час абстрагуватися від навчання, «підправити» настрій і просто розслабитися після напруженої сесії чи семестру.
— А музика? Маєш улюблених виконавців?
— У музиці я не маю конкретного фаворита. Слухаю те, що подобається за жанром і що є актуальним у трендах. Головне, щоб пісня давала задоволення.
— Ти любиш подорожувати? Які місця хотів би відвідати?
— Я люблю подорожі, але заздалегідь конкретних планів на відпочинок не будую. Це виходить у мене спонтанно: захотів, спланував, поїхав. Маю бажання відвідати Німеччину — побувати у Мюнхені, або Австрію — оглянути Відень. Мені було б цікаво побачити тамтешню архітектуру, відвідати наукові центри, відчути атмосферу культурних і мистецьких середовищ.
— Чи «дружиш» зі спортом?
— Бігаю, виконую фізичні вправи, щоб підтримувати форму й залишатися здоровим і активним. Розглядаю спорт не як змагання, а як стиль життя, що дарує свободу і наповнює силою. Професійний спорт залишаю тим, хто з ним живе щодня.
— Студентське життя поза навчанням — які моменти тобі найбільше запам’яталися?
— Мабуть, однією з найбільших цінностей університетських років є спілкування з одногрупниками. Ми жартуємо, обговорюємо плани, ділимося думками про навчання і про життя загалом. Це створює відчуття спільності й додає радості щодня. Такі моменти запам’ятовуються навіть більше, ніж власні конспекти.
— Ким бачиш себе через кілька років?
— Наразі не маю чіткого уявлення про конкретний напрям професійного зростання, але хотів би працювати над розробленням математичних моделей, які можна застосовувати в різних галузях — від біоінформатики до інформаційних технологій. З часом прагну заглибитись у фундаментальні питання й поступово рухатися до чистої науки в галузі математики. Приблизно так я уявляю свою траєкторію розвитку.
— Якою «суперсилою математика» ти хотів би заволодіти?
— «Інтуїцією алгоритму», щоб з першого разу передбачати правильний шлях до розв’язання завдання. Найбільша складність не в обчисленнях, а у виборі методу, на пошук якого доводиться витрачати багато часу.
— Питання на засипку: як математично можна швидко поділити між одногрупниками макітру вареників, щоб нікого не скривдити?
— Це залежить від кількості гурманів вареників і розміру макітри. А далі проста арифметика: оцінити середній вміст макітри «на око», розділити на кількість одногрупників, а залишок додати до порцій найголодніших. Усі ситі й задоволені!
— Андрію, пофантазуй трохи на тему математичної олімпіади. Як вона відбувалася б, якби її проводили у форматі спортивних змагань?
— Могла б називатися «Всеукраїнська олімпіада з "легкої математичної інтелектики"», де учасники змагаються у трьох дисциплінах. У «спринті» олімпійці-інтелектуали розв’язують завдання на швидкість. Тут кожна секунда на вагу золота, а переможців визначає витривалість мислення. Під час «марафону» — іде виснажлива «боротьба» над одним складним завданням — успішному результату сприяють глибоке мислення та висока концентрація. Бар’єрний забіг передбачає подолання перешкод нестандартними математичними методами й хитрими прийомами. Фортуна усміхається кмітливим і винахідливим!
— Математика і магія — де більше магії?
— Насправді у математиці немає магії. Математика — це чиста логіка, аксіоми, зв’язки. Але саме з них виростають формули й розрахунки. Якщо зануритися в них, то починаєш бачити глибину та розуміти філософію математики. На ній тримається світ. Недарма математику називають царицею всіх наук.
— Який «магічний ключ» розкриває суть математики?
— Час і увага. Що далі заглиблюєшся в нетрі математики, то більше розумієш її важливість і неосяжність.
— Які двері відкриває математика студентам після завершення навчання в університеті?
— Прикладна математика відкриває шлях до ІТ, фінансів, різних технологічних сфер. Чиста математика — торує шлях до науки й викладацької роботи. А ще поширена думка, що математик може все, бо його мислення універсальне. Далі все залежить від магістратури та вибору напряму.
— Студенти на короткій нозі з математикою — які вони?
— Це ті, хто розуміє всю її складність. Вони не кажуть, що математика проста чи її елементарно можна зрозуміти. Навпаки — навіть у легких завданнях шукають приховані трюки або глибину. Математика формує логічне мислення, і це дуже важливо.
— Як жартують студенти-математики?
— Кажуть, що всі великі науковці — українці або ж мають українські корені: і Готфрід Вільгельм Лейбніц, і П’єр де Ферма, і Мішель Ролль, і Огюстен-Луї Коші. Така іронія серед математиків звучить часто.
— Яка атмосфера на лекціях? Чи сумісна математика з гумором?
— Атмосфера не тисне — ненав’язлива, з нотками психологічно-інтелектуальної розкутості як у викладанні, так і у взаєминах між викладачем і студентами. Викладачі позитивні, доброзичливі, часто діляться кумедними історіями. Це створює легкість сприйняття предмету.
— Математика для студента друг чи ворог?
— На іспиті, якщо студент не здатний пригадати теорему, може стати ворогом, але на лекціях математика — друг, бо ти пізнаєш її глибину, відчуваєш логіку й гармонію чисел, відкриваєш нові способи мислення і розуміння світу.
— Ким ти себе відчуваєш після розв’язання надскладного завдання?
— Перше відчуття — велике внутрішнє задоволення. Потім сам собі дивуюся, як це мені вдалося. У якийсь момент мозок несподівано викидає оригінальне рішення, і ти іноді навіть не розумієш, звідки взялася ідея.
— І все ж чому математика?
— Люблю математику зі школи. Але й біологією і хімією захоплювався не менше. Думав навіть вступати на медичну спеціальність. Але коли набір закрили, я вкотре задумався: а що я люблю і вмію краще? Мабуть, таки математику. Вступив до Інституту прикладної математики та фундаментальних наук Львівської політехніки без репетиторів. Таке було моє рішення.
— Після року навчання ти не шкодуєш про свій вибір?
— Ні. Це було спонтанне рішення, але правильне. Я бачу перспективу і розумію, що математика — це мій шлях.
