Христина Занько — студентка кафедри хімічної технології силікатів Інституту хімії та хімічних технологій Національного університету «Львівська політехніка» — будує своє майбутнє поступово, але впевнено. Три роки навчання в університеті не минули даремно. Здобуті теоретичні знання Христина успішно застосовує на виробництві, поєднуючи навчання з роботою. Продовжуючи свій розвиток у сучасній фізико-хімічній лабораторії ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія», студентка поповнює свій багаж знань: опановує нові методи контролю якості сировини та готової продукції, знайомиться з особливостями технологічних процесів у галузі електротехнічного скла і сміливо зазирає у майбутнє. Вона не боїться викликів, бо переконана, що поєднання університетської науки й практики на виробництві є найкращим шляхом до професійного становлення.
— Христино, яку спеціальність ви здобуваєте у Львівській політехніці?
— Я навчаюся в Інституті хімії та хімічних технологій Львівської політехніки за спеціальністю «Хімічні технології та інженерія». Мій шлях був доволі непередбачуваним: спершу планувала вступати на інший факультет, але любов до хімії змінила мої наміри, і в останній момент я вирішила подати документи на навчання саме до цього інституту. Ще зі школи я мала особливий інтерес до хімії і, коли мене прийняли, відчула справжнє задоволення від свого вибору.
— Чому саме ця спеціальність? Що вас у ній зацікавило?
— Хімія завжди була моїм улюбленим предметом у школі. Вона присутня всюди — від побуту до високих технологій, її застосовують у медицині, промисловості, екології. Це наука, яка відкриває безліч можливостей і ніколи не буває нудною. Я хотіла, щоб моє навчання було пов’язане з чимось практичним і перспективним, тому цей варіант став для мене оптимальним.
— Хтось мав вплив на ваш вибір?
— Ні, це було моє власне рішення. Я завжди брала ініціативу у вивченні хімії, прагнула розвиватися самостійно, шукала додаткові матеріали й експериментувала. Мені важливо було відчувати, що цей вибір — результат моєї внутрішньої мотивації.
— З якими викликами ви стикаєтеся під час навчання?
— Навчатися за спеціальністю «Хімічні технології та інженерія» непросто. Потрібна велика наполегливість, дисципліна й бажання постійно вчитися. Хімія потребує не лише теоретичних знань, а й практичних навичок, роботи в лабораторії, уважності до деталей. Іноді буває складно, але якщо є мотивація та інтерес, то всі труднощі можна подолати.
— Паралельно ви працюєте на підприємстві. Чи вистачає університетських знань для роботи?
— Так, безперечно. Коли я прийшла працювати за спеціальністю, майже все було мені знайоме: прилади, методи, принципи роботи — вони дуже схожі на ті, що ми використовували під час лабораторних занять. Це дало мені впевненість і можливість одразу застосувати теоретичні знання, які я здобула у Львівській політехніці, на практиці. Відчуття, що навчання не було марним, а навпаки — стало міцним фундаментом для професійного розвитку, дуже надихає.
— Темп навчання і роботи вас не обтяжує?
— Ні. Навіть, можна сказати, спонукає мене до чогось більшого. Такий ритм життя вчить відповідальності й тайм-менеджменту, що теж є важливою навичкою для майбутньої кар’єри.
— Як ви організовуєте свій час?
— Намагаюся чітко планувати день, щоб усе встигати. Іноді використовую робочі перерви для читання лекцій чи книжок, а після роботи продовжую навчання вдома. Це вимагає дисципліни, але поєднувати навчання й роботу цілком реально.
— Чи охоче в університеті йдуть назустріч студентам, які навчаються і працюють?
— В університеті ставляться до цього з розумінням: послаблень викладачі не дають — потрібно відвідувати лекції й виконувати завдання, але всіляко підтримують і мотивують.
— На які поступки йдуть вам на виробництві? Чи підтримують вас колеги у прагненні набувати досвіду?
— На підприємстві мене справді дуже підтримують — відпускають на іспити, «тримають кулаки» за мої успіхи, діляться власним досвідом і дають корисні поради. У критичні моменти колеги можуть взяти частину моєї роботи на себе з повною відповідальністю за результат. Така атмосфера співпраці створює відчуття, що ти не сама у своїх зусиллях, а маєш надійну команду поруч. Це додає сил, впевненості й мотивує рухатися далі, адже ти розумієш, що твій розвиток важливий не тільки для тебе, а й для колективу.
— Як ви урівноважуєте життєвий баланс? Що допомагає вам підтримувати рівновагу?
— Самодисципліна. Я однаково відповідально ставлюся як до навчання, так і до роботи, тому мені вдається тримати рівновагу без зайвих зусиль. Це стало природною частиною мого життя. Головне — чітко розписати свій день і правильно розподілити час. Водночас я стараюся залишати простір для відпочинку і відновлення.
— Якими способами «перезавантажуєтеся»?
— Найкраще мене відновлює спорт. Особливо люблю скакалку — вона допомагає швидко зарядитися енергією, зняти напругу й водночас розслабитися. Іноді можу стрибати безперервно цілу годину. Це така своєрідна медитація в русі. Не менш важливим для мене є відпочинок у колі сім’ї на вихідних. Спільний час із близькими створює відчуття підтримки та внутрішнього спокою. Саме такі моменти додають мені сил для продуктивного тижня.
— Як даєте собі раду з відповідальністю на роботі й наскільки важлива командна робота?
— Спершу було страшно, дуже страшно. Для студентки це відповідальний крок. Але коли я познайомилася з колективом, то зрозуміла, що даремні були мої переживання. У Львівській ізоляторній компанії студентам раді й готові їх навчати, підтримувати і допомагати. Коли щось із першої спроби не вдається, не треба боятися про це казати, бо тут командна робота, а якщо ти в команді, то обов’язково все вдасться — якщо не з першого разу, то з другого-третього точно.
— Які саме дослідження ви проводите на виробництві?
— Ми працюємо із сировиною та склом, визначаємо вміст кальцію, алюмінію, магнію, заліза. Це цікава й відповідальна робота.
— Чи охоче приймають на виробництві новачків?
— Спеціалістів, які вийшли зі стін Львівської політехніки, тут радо зустрічають. І студентів університету в компанії не ігнорують. Їх помічають у колективі, підтримують, заохочують до роботи. Мене в колективі прийняли дуже добре. Якщо я чогось не розуміла, то колеги не залишали наодинці з невирішеною проблемою, а пояснювали, допомагали освоїти нові матеріали і завжди в такі моменти казали: «Не бійся говорити про те, чого не знаєш чи не розумієш, — ми тебе навчимо. Це твої перші серйозні кроки до професійного зростання». Спочатку було важко, але дружня атмосфера та професійний колектив допомогли мені адаптуватися в новому середовищі.
— Хто допоміг вам обійняти цю посаду?
— Завідувачка кафедри професорка Ірина Луцюк. Вона повідомила студентам, що у ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» є потреба в лаборантах-інженерах, і запропонувала спробувати себе на цій посаді. Охочих серед студентів не знайшлося, тож Ірина Володимирівна звернулася безпосередньо до мене. Спершу я вагалася, адже усвідомлювала, що для третьокурсниці взяти на себе роль інженера-лаборанта — велика відповідальність. Та все ж вирішила ризикнути. Ірина Володимирівна допомогла мені сконтактуватися з головною технологинею підприємства Христиною Гіндою. Ми зустрілися на виробництві, де вона ввела мене в курс справ, усе пояснила й показала. Відтоді вже пів року я успішно поєдную навчання з роботою.
— Які переваги вам дає поєднання навчання і практики?
— Насамперед можливість професійного розвитку. Навчаючись, я можу водночас здобувати практичний досвід і впевненіше дивитися у перспективу.
— Чи маєте намір далі будувати кар’єру в цій сфері?
— Наразі хочу залишатися на підприємстві, розвиватися й поступово торувати шлях до кар’єрного зростання. Приклад Христини Гінди надихає мене.
— Які перспективи бачите після закінчення університету?
— Своє майбутнє я ще чітко не окреслила. Час покаже. Зараз зосереджена на навчанні й роботі, однак знаю, що цей напрям відкриває багато можливостей для розвитку.
— Чи розглядаєте можливість стажування за кордоном?
— Поки що ні, але не відкидаю такої можливості в майбутньому.
— Які ваші улюблені теми досліджень?
— Найбільше люблю аналітичну хімію, особливо титрування. Споглядати, як розчин змінює колір, — для мене справжнє захоплення.
— Які маєте хобі поза навчанням і роботою?
— Люблю читати детективи, романи, студіюю наукову літературу. Вибір книжки залежить від настрою. Часто організовую собі прогулянки на велосипеді або розслабляюся бігом.
— Подорожі вас цікавлять?
— Авжеж. Мрію побувати в багатьох країнах. Дуже хочеться відвідати Португалію та Америку.
— Маючи досвід поєднання навчання з роботою, що ви хотіли б сказати своїм однокурсникам та іншим студентам?
— Не боятися відчиняти двері в невідомий світ. Коли приходиш у нове середовище, здається, що нічого не знаєш, нічого не вмієш, руки тремтять… Та головне — зробити перший крок. Поступово звикаєш і до колективу, і до роботи. Якщо є бажання й наполегливість, то все обов’язково вдасться.
