У Національному університеті «Львівська політехніка» відбулося відкриття меморіальної таблиці, присвяченої Анатолію Барвінському — професорові, проректорові, засновникові та багаторічному директорові Інституту післядипломної освіти (тепер — Інститут адміністрування, державного управління та професійного розвитку (ІАДУ)).
Меморіальну таблицю встановили в 4-му навчальному корпусі — біля технологічного входу, на стіні перед сходами. Барельєф нагадує всім, хто щодня піднімається цими сходами, про людину, яка творила історію університету та формувала його як сучасний освітній простір.
Атмосфера заходу була камерною і щирою — радше як зустріч друзів, об’єднаних спільною пам’яттю. Присутні ділилися спогадами про Анатолія Федоровича, згадували його професійну діяльність і людські риси, що закарбувалися в пам’яті всіх, хто його знав.
Директор Інституту адміністрування, державного управління та професійного розвитку Любомир Пилипенко зазначив:
— Ми сьогодні пожинаємо плоди його діяльності. Адже саме він 35 років тому став ініціатором і засновником інституту, який нині й далі розвивається та працює для українського суспільства. У складний період становлення незалежної України він заклав фундамент освіти у сфері державного управління.
Капелан Львівської політехніки отець Юрій у своєму слові звернувся до філософських роздумів про значення особистості в історії:
— На зорі нашої незалежності багато творилося завдяки людям, у співпраці з людьми й для людей. Ми запам’ятовуємо та увіковічуємо плоди праці тих, кому ними завдячуємо. Сьогодні — один із таких моментів. Нехай кожен, хто заходитиме до цього корпусу і підніматиметься цими сходами, пам’ятає, наскільки важливо не боятися творити добро. Бо добро — це не лише про допомогу, а й про усвідомлення свого внеску в національну пам’ять, державотворення та розвиток академічної спільноти.
Після освячення меморіальної таблиці розпочалася особлива частина заходу — спогади. Вони були не тужливі, а сповнені глибокої поваги, вдячності й світлої пам’яті.
Проректор з інституційного розвитку Роман Корж відзначив системність і аналітичність Анатолія Барвінського:
— Він умів говорити й пояснювати складні речі просто. На засіданнях ректорату мав свою особливість: спершу підходив до вікна, а вже тоді висловлював думку. Те, що він започаткував, ми аналізуємо й використовуємо досі. Це справді велика постать для університету.
Доктор економічних наук, професор Олег Кузьмін поділився:
— Мені пощастило знати Анатолія Федоровича з першого року моєї роботи у Львівській політехніці. Він мав неймовірний вплив на людей. Починаєш із ним розмову — і розумієш, яка це глиба.
У 1991 році Анатолій Барвінський заснував перший в Україні Інститут підвищення кваліфікації. Він зумів побачити ту освітню нішу, що залишалася незаповненою, але була вкрай потрібною. Це був непростий час, однак йому вдалося не лише започаткувати інституцію, а й сформувати сильну команду однодумців.
— Великі люди рідко мають простий характер, — зауважив Олег Кузьмін. — Він був твердим у своїх переконаннях і сучасним у мисленні.
Проректор з міжнародної діяльності Олег Карий зазначив, що його професійний шлях у Політехніці також пов’язаний з Анатолієм Федоровичем:
— Для мене він асоціюється зі словом «вперше»: перше робоче місце, вперше побачив якісно обладнані аудиторії, вперше почув про реалізацію великих міжнародних проєктів, вперше відчув справжній студентоцентризм.
Особливо зворушливим було слово доньки — пані Христини:
— Цієї події ми чекали довгі 14 років — і дочекалися.
Вона подякувала всім, хто долучився до встановлення меморіальної таблиці, — від ректорки університету до скульптора, який зумів передати риси такими знайомими для всіх, хто знав Анатолія Федоровича.
Пані Христина розповіла, що батько був вимогливим і в родині:
— Він був непростим батьком, але виховав нас міцними, незалежними, наполегливими людьми, які вміють досягати результату.
На завершення заходу пам’ять Анатолія Барвінського вшанував чоловічий хор «Орфей». У 1980-х роках він також був учасником цього колективу і, як згадували присутні, мав гарний голос. Хор виконав одну з улюблених пісень — «Долиною туман тече».
