Максим — майбутній програміст, навчається в Інституті комп’ютерних наук та інформаційних технологій за спеціальністю «Програмне забезпечення». Нещодавно він повернувся з тримісячного навчання у Вищій школі інженерії Junia Лілльського католицького університету, де за програмою Erasmus+ КА1 студіював дисципліни штучного інтелекту та розробки програмного забезпечення.
У Франції вчитися легше
Ці три місяці для Максима Бідолаха стали надзвичайно насиченими: перебування в європейській країні, серед студентів з різних куточків світу, вивчення дисциплін своєї спеціальності, завершальні іспити, а наприкінці — подорожі. Усе це дало новий досвід, незабутні враження, нагоду попрактикувати мови та пізнати багато нового.
Максим та його однокурсник Дмитро Чеховський, який також пройшов відбір за цією програмою, навчались у групі, де зібралися студенти з різних країн. Виявилося, що дисципліни, які вони обрали, викладають за програмою магістерського рівня. Поряд із ними також вчилися бакалаври — з інших спеціальностей Львівської політехніки та київських університетів. У своїй групі наші студенти були наймолодші — не лише тому, що навчалися разом із магістрами, а й через те, що за кордоном молодь зазвичай вступає до університетів пізніше, ніж в Україні.
У Технічній школі Максим вивчав три предмети, пов’язані зі штучним інтелектом і програмним забезпеченням, зокрема вебпрограмування.
— Попри те, що це магістерський рівень і все для нас нове, вчитися було легко. Сказав би, що в Політехніці складніше. У Технічній школі навчання більш спрямоване на саме дослідження, на підготовку семестрового проєкту. Ось я щойно прийшов із лекції зі штучного інтелекту. Ті самі теми я вже прослухав у Франції, але там їх викладали більш поглиблено.
Максим розповідає, що у французькому університеті спостеріг цілком інші підходи до здобування освіти, ніж в українському. Якщо в нас студент упродовж семестру повинен виконати певний обсяг роботи, щоб бути допущеним до іспиту, і за це може заробити, скажімо, 45 балів, а за іспит — максимально 55, то в Лілльському університеті до кожного предмету різні вимоги. Є предмети, де всі бали можна заробити на іспиті, а є такі, де 50 % оцінюють за семестровий проєкт. Тобто французькі студенти різними методами набирають відповідні бали. І відвідувати лекції їм не конче потрібно. Також мало обов’язкових лабораторних — орієнтовно дві-три за три місяці.
— Найскладнішими в навчанні були семестрові проєкти з усіх предметів. Ми могли просто проходити три місяці, прослухати, що викладач розказує, виконувати або не виконувати завдання, але наприкінці обов’язково треба було підготувати й захистити проєкти.
Пара в Лілльському університеті триває аж чотири години. Вона охоплює лекційну та практичну частини, між якими викладач на свій розсуд може зробити 15-хвилинну перерву. Між самими парами — двогодинна перерва, на якій студенти встигають піти до свого гуртожитку, приготувати їжу, з’їсти її та повернутися до університету. Такий розклад «зустрів» наших студентів першого ж дня: перша пара тривала від восьмої до дванадцятої години, а друга — від другої до четвертої по обіді. Було непросто до цього звикнути.
Через два з половиною місяці — екзаменаційний тиждень, під час якого наші студенти склали шість дисциплін своєї спеціальності та французьку мову на рівень А1. Усі іспити письмові, аудиторні — про онлайн і близько не йдеться. Для них виділяють окремі аудиторії зі столами для одного студента. На кожному столі лежить лише студентський квиток для ідентифікації особи, а також ручка й аркуш чистого паперу, на якому студент записує свої відповіді — навіть якщо завдання стосуються інформаційних технологій. Лише викладач штучного інтелекту запропонував принести собі ноутбуки й у певні моменти використовувати ШІ та робити на нього покликання.
В інженерній школі, де вчилися наші студенти, магістерську програму можна вивчати як французькою, так і англійською. Закономірно, що іноземці обирають англійську. Однак і французи віддають перевагу англійській, адже в їхній роботі саме ця мова найпоширеніша у програмуванні, інформаційних технологіях і штучному інтелекті. Попри це, у побуті французи спілкуються рідною мовою.
Максим мешкав у гуртожитку, де кожен студент має свою окрему кімнату з душем і туалетом. Кухня — велика, спільна, з кількома плитами й столами, за якими одночасно можуть готувати навіть 20 осіб.
Захоплення мовами та лінгвістичні відкриття
Під час цього навчання для Максима дуже цінною стала нагода познайомитись і поспілкуватися з людьми різних культур, які говорять різними мовами.
— Ще рік-два тому я не міг уявити, що зможу отак легко й невимушено спілкуватися з мексиканцями, таїландцями, тайванцями, корейцями, бразильцями, угорцями. Їх усіх я зустрів у Ліллі. Ми разом вчили французьку й вибіркові предмети. За два місяці я звик до такого різноманітного оточення, а згодом почав його оцінювати, порівнювати.
Максим любить вивчати мови, має до них хист. Це захоплення вважає своїм справжнім хобі. Завдяки цьому легко й невимушено спілкується з іноземцями. Як влучно визначила американська письменниця Ріта Мей Браун: «Мова — це дорожня карта культури. Вона розповість вам, звідки прийшли її люди і куди вони йдуть».
Мій співрозмовник добре знає англійську. Пригадує, що почав її вивчати ще в дошкільному віці, разом із батьками. У середніх класах перейшов на англомовний інтернет і став читати ще більше текстів англійською. У школі йому легко далася німецька як друга мова: брав участь в олімпіадах, посідав призові місця. А в дев’ятому класі, під час карантину, зацікавився португальською:
— Тоді ми вчилися дистанційно, і я мав удосталь вільного часу. Вирішив скачати собі додаток Duolingo й вивчати якусь мову. Вибрав португальську. Пройшов повний курс. Думаю, це багато допомогло мені згодом, адже частина португальських слів, зрозуміло, видозмінених і адаптованих, є у французькій мові. Тож, коли починав читати французький текст, розумів, що там 30–40 % англійської, десь 20 % — португальської, а решту слів можна зрозуміти з контексту. Може, тому французька далася мені легко, особливо її словникова частина. Єдиною проблемою залишалося говоріння та письмо.
У Лілльському університеті хлопець швидко вловив певні закономірності французької, особливості написання, граматичні тонкощі тощо, легко досяг рівня А1 й успішно склав випускний іспит.
— Мені дуже цікаво досліджувати теми лінгвістики, дізнаватися про особливості іспанської, тайської та інших мов, порівнювати їх. Уже в університеті зацікавився системою письма японців і став вивчати їхню мову — з ютубу, різних сайтів. За два роки досяг рівня А2, бо це складна мова. Якби я стільки зусиль докладав до іспанської чи французької, то вже знав би їх на рівні В2–С1. Попри складність, вона мені цікава. Охоче дізнаюся про культуру й мислення японців, що цілком відрізняється від нашого. У Франції мені також пощастило зустріти кількох японців і порозмовляти з ними.
…180
Хлопець планує після завершення бакалаврату у Львівській політехніці вступити на магістратуру до Японії. Рік тому він почав писати власну книжку про створення штучних мов — конланг. Максимові цікаво створювати мову з нуля — її звуки, склади, слова, вигадувати, як їх відмінювати, будувати граматику.
Подорожі й пізнання різних культур
У насиченому навчальному графіку хлопець знаходив час на події для міжнародних студентів. Долучався до різноманітних заходів, які там пропонували. Пригадує квест по місту, який в ігровій інтерактивній формі допоміг йому швидко вивчити Лілль.
— Я був у парі з голландцем і двома мексиканками. Ми блукали незнайомими вулицями, знаходили запитання, шукали на них відповіді. Було цікаво. Так багато дізналися про місто.
В останній тиждень перебування студент скористався нагодою помандрувати не лише Францією, а й іншими країнами. Крім цікавих французьких місцин він побачив Ірландію, Бельгію, Люксембург, Нідерланди та іспанську Барселону. Про ці можливості довідався в їхніх студентських організаціях, адже сама програма обміну поїздок не передбачає.
— Найсильніші враження — від триденного польоту до Барселони. Це незабутні спогади.
Програмне забезпечення у Львівській політехніці як вибір
Нещодавно Максим успішно пройшов співбесіду до ІТ-компанії, яка підписала з ним контракт на шість місяців. Отож поєднуватиме роботу з навчанням.
Хлопець родом із Бережан. Після дев’ятого класу вступив до місцевого фахового коледжу на комп’ютерну інженерію.
— Була думка вступити на мови. Тато радив іти на переклад, бо вважає, що рано чи пізно ШІ замінить комп’ютери. Але все-таки мене більше тягнуло до програмування. Особливо тоді, коли дізнався, що сам можу створювати ігри.
Львівську політехніку обрав за порадами викладачів коледжу, які ділилися гарними відгуками про цей університет від своїх студентів. Приваблювало й саме місто. Тут колись мешкала його прабабця. Хоча для навчання розглядав і Київ, де народився й де вчилися його батьки.
А про програмне забезпечення дізнався від однієї з випускниць цієї спеціальності, розпитав її докладніше і зрозумів, що це саме те, що шукає, — стати архітектором програмного забезпечення, а не кодувальником.
— Дехто каже, що можна самому вивчитися, без університету. Але я з цим не погоджуюся. Університет на першому курсі дає ази, на другому-третьому — досвід у різних сферах програмування. Це вже старт, з якого можна пробувати себе багато в чому. І в цьому студенти мають основну перевагу на тими, хто сам вчиться з нуля
