Міжнародна мобільність — це не лише навчання, а й шлях до самостійності та розширення професійних горизонтів. Саме так вважає студентка Інституту економіки і менеджменту Дар’’я Бурядник, яка нещодавно успішно завершила навчальний семестр в Університеті Бургундії (м. Діжон, Франція). Про свій досвід міжнародного обміну, адаптацію до нової освітньої системи та враження від життя в іншій країні Дар’я розповіла в інтерв’ю.
— Найперше розкажіть, як ви стали студенткою Львівської політехніки і чому обрали саме менеджмент?
— Про Львівську політехніку я чула надзвичайно багато. Мені рекомендували її знайомі як дуже хороший заклад вищої освіти, який не лише надає якісну освіту, а й співпрацює з великою кількістю іноземних університетів. Для мене одним із головних критеріїв вибору університету була саме можливість міжнародних обмінів — як короткострокових, так і довгострокових. Чому менеджмент? Гадаю, я покладалася на перспективу знайти в майбутньому високооплачувану роботу та мати можливість подальшого розвитку в цій сфері. Крім того, я вважаю, що це дуже «зручна» спеціальність, яка передбачає освоєння бази багатьох інших напрямів, як-от логістика, маркетинг, бухгалтерський облік, ЗЕД (зовнішньоекономічна діяльність) та багато інших.
— Ви зараз навчаєтеся на першому (бакалаврському) рівні вищої освіти в Інституті економіки і менеджменту. Що найбільше запам’яталося за студентські роки?
— Насправді було дуже багато і веселих, і непростих моментів, але, мабуть, найбільше мені запам’яталася перша сесія (якщо не брати до уваги Erasmus+). Це був найстресовіший період за весь час навчання, проте здебільшого я відчувала зацікавленість. Багато хто мені казав, що іспити — це щось дуже страшне, однак після першого я зрозуміла, що не все так погано, а може, навіть навпаки. Щоразу ти робиш усе можливе, щоб у підсумку здобути найвищий бал, і яке ж полегшення відчуваєш, коли після іспиту бачиш очікувані результати. Звісно, без провалів бути не може, але ми ще вчимося — передусім на власних помилках. Тому, думаю, інколи низькі бали за іспит не завадять мені й далі старанно вчитися.
— Чи брали ви участь у наукових дослідженнях або проєктах під час навчання? Якщо так, то які теми вас цікавили і який досвід ви здобули?
— На цей момент я маю чотири написані тези. В найближчому майбутньому хотіла б спробувати себе і в написанні статті. У більшості тез я розкривала питання, як змінюється життя в Україні в умовах повномасштабного вторгнення та як це сприймається за кордоном. Я писала, як відбувається адаптація малих та середніх бізнесів до нинішніх умов і як сприймають ці процеси споживачі. Останню тезу я писала під час навчання за обміном. Надихнувшись перебуванням у Франції та відвідуванням Лувру — однієї з найвідоміших памʼяток Парижа, — я написала роботу про культурну дипломатію як інструмент соціально-економічного розвитку. В цій роботі я розкрила, яку саме роль відіграє Лувр у формуванні іміджу Франції як країни. Усі свої тези я писала з найкращою керівницею — Ольгою Корицькою.
— Звідки ви дізналися про можливість навчання за програмою Erasmus+ і що стало вирішальним фактором для участі?
— Про програму Erasmus+ я знала досить давно. Ще зі школи нам розповідали про можливість навчання за обміном за кордоном і наголошували, що це може відіграти важливу роль у формуванні світогляду, допомогти визначитися з майбутнім, ну і, звісно, з’явиться дуже багато знайомих з різних куточків світу. Тому, як я вже зазначала, університет я обирала саме за цим критерієм. Наявність міжнародних обмінів для мене була на першому місці.
З другого курсу я стала вивчати маркетинг і логістику англійською мовою, щоб, по-перше, зрозуміти, наскільки це важко, а по-друге, підготуватися до навчання в англомовному середовищі. Так я познайомилася з Назаром Фігуном — він читав нам лекції з обох дисциплін. Думаю, його слова мотивації та віра у своїх студентів підштовхнули мене зробити останній крок, переступити через усі свої хвилювання (як-не-як, це моя перша поїздка за 19 років за кордон — сама, в іншу країну, англомовне середовище, і ще було дуже багато дрібних факторів, що змушували мене до останнього запитувати себе: «Чи варто?..») та подати заявку на Erasmus+.
— Чому ви обрали саме Університет Бургундії в місті Діжоні (Франція)?
— Під час перегляду дійсних конкурсів мені сподобався один-єдиний конкурс у Францію. У школі я вивчала французьку як другу іноземну мову (навчалася в гуманітарному класі, тому мала дві іноземні мови). Недовго думаючи, вирішила порадитися з Наталією Станасюк, яка відповідає за міжнародний обмін у нашому ІНЕМ. Попри те, що французьку я опановувала сім років, не була впевнена в ній на сто відсотків, адже не розмовляла цією мовою і не вивчала її вже три роки, тож зрозуміло, що могло бути важко комунікувати перший час. Проте Наталія Степанівна сказала, що треба подаватися: навіть якщо не пройду цього разу, то пройду наступного, а за те, що подам заявку, мені ніхто нічого не зробить, головне — вірити в себе. Так і сталося, що мій перший Erasmus+ відбувся у місті Діжоні (Франція), в Університеті Бургундії.
— Які були ваші перші враження від Франції та французької системи освіти?
— Як країна Франція мені дуже сподобалася. Там дуже спокійні та привітні люди, які завжди готові допомогти. Я проживала в маленькому місті, проте воно було таким мальовничим і гарним, що я закохалася в нього з першого дня перебування. Географічне положення Франції дуже зручне: вона, як і Україна, має не лише вихід до моря, а й гори. Діжон розташований якраз у гірській місцевості, тож найперше я відвідала не лише французькі гори, а й швейцарські, адже туди потягом їхати всього чотири години. Та й загалом під час мобільності було багато можливостей подорожувати Європою, і я залюбки ними користувалася.
Я навчалася за магістерською програмою (IMBS — International Management and Business Studies), яка розкрила для мене багато нюансів, на які я раніше не звертала уваги. Думаю, це стало можливим через те, що більшість викладачів використовували в лекційному матеріалі не лише суху теорію, а й реальні приклади активних бізнесів, щоб ми краще розуміли, про що саме йдеться. Крім того, я швидко дійшла висновку, що французи дуже люблять давати студентам групові проєкти. З одного боку, це полегшує навчання, адже не доводиться виконувати великий обсяг роботи самостійно. Проте, з другого боку, ти розумієш, що бали залежать не лише від тебе: навіть якщо ти ідеально виконаєш свою частину, не факт, що матимеш відповідну оцінку. Вісімдесят відсотків моїх предметів мали груповий проєкт як фінальний іспит, тому наприкінці навчання було навіть трохи весело збирати всіх докупи, щоб розподілити частини та визначити, хто за що відповідає.
— Які предмети чи курси були для вас найцікавішими під час навчання в Діжоні?
— Перебуваючи у Франції, я вивчала десять предметів, проте найбільше мені сподобалися Human Resources and Business Ethics та Strategy. Значною мірою на це вплинули викладачі цих дисциплін. Перший предмет вела пані Робекка — вона завжди приходила на заняття з гарним настроєм, ставилася до нас як до давніх друзів, і загалом на її парах було дуже цікаво, адже вона створювала таку дружню атмосферу, що хотілося навчатися з нею щодня. Другий предмет вів пан Слім — він так само старався спілкуватися з нами на рівних і здебільшого подавав матеріал, пояснюючи все на реальних прикладах. Їхні пари проходили у форматі дебатів, де кожен мав змогу висловити свою думку, обґрунтувати її та вислухати інших. Дискусії охоплювали найрізноманітніші теми, і, якби не часові межі, ми могли б так спілкуватися цілий день.
— Як участь у програмі Erasmus+ вплинула на ваш особистісний і професійний розвиток?
— З упевненістю можу сказати, що після підготовки пакету документів на Erasmus+ та досвіду участі в цій програмі мене не лякають жодні формальності. Звісно, ти виховуєш у собі уважність, адже навіть найменша помилка може вплинути на результат, тому перевіряєш усе мільйон разів, перед тим як остаточно здати. За кордоном різко приходить усвідомлення, що ти сам на сам і, крім себе, ні на кого не можеш покластися. Спочатку це трохи налякало мене, проте згодом я звикла. Мені, як людині, що швидко пристосовується до зміни оточення, вистачило менш ніж тиждень, щоб зрозуміти, що нічого страшного в цьому немає.
Ще один важливий висновок, який я зробила для себе завдяки Erasmus+, полягає в тому, що всі ми люди, і в будь-якому разі можна знайти однодумців. Головне — не боятися виходити за межі своєї зони комфорту та знайомитися з якомога більшою кількістю студентів. Усі вони так само тут уперше й тільки починають вивчати світ. У моєму випадку саме на цьому ґрунті сформувалася компанія з десяти студентів, з якими я провела весь обмін. Найцікавіше, що з українців там були лише я та ще одна дівчина, а всі інші — з різних куточків Європи й не тільки.
— Як досвід Erasmus+ змінив ваше ставлення до навчання у Львівській політехніці? Що ви хотіли б перейняти з французької системи освіти для української?
— Я б хотіла, щоб викладачі трохи відійшли від формату «просто викладати матеріал із презентації», швидше переходили на живі приклади з власним поясненням і залучали студентів до дискусії. Можливо, проблема й у самих студентах, які не завжди готові сприймати матеріал у такому форматі, бо не звикли висловлювати свою думку або бояться почути негативний коментар, якщо їхня думка виявиться дещо неправильною.
― Як навчання у Франції вплинуло на ваші кар’єрні плани? Чи плануєте проходити навчання або стажування за кордоном у майбутньому?
— Провівши цей семестр у Франції, я зрозуміла, що мені дуже подобається досліджувати інші країни та порівнювати їх між собою. Саме тому я була б не проти податися на ще один Erasmus+, поки є така можливість, і поїхати до якоїсь іншої країни, щоб відчути на собі та ще раз зануритися в іншу культуру. Французький формат викладання мені дуже сподобався, тож я робитиму все, що можу, аби пройти стажування за кордоном. Думаю, навчання та стажування там допоможуть мені остаточно визначитися, в якому напрямі починати кар’єру.
