Моя співрозмовниця працює зі студентами кафедри графіки та мистецтва книги. Вона — відома художниця, громадська діячка, активна учасниця й організаторка мистецьких проєктів в Україні та за її межами, членкиня творчих спілок — дизайнерів і художників України, а також правління БФ Святої Марії-Магдалини, ВГО «Територія жінок», учасниця художніх виставок в Україні, Польщі, Франції, Чехії, Ізраїлі, Литві, Латвії та Вірменії. У викладанні вона не лише послуговується вмінням передавати студентам свій досвід, а й дає практичні поради щодо просування власної творчості та заохочує їх до різноманітних соціальних проєктів, що вкрай важливо під час війни.
Художник повинен бути активним у суспільстві
У перший рік війни студенти разом зі своєю викладачкою відгукнулися на ініціативу департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської ОВА — до Дня Конституції розмалювати футболки для дітей зі Слов’янська. За цю харитативну допомогу студенти здобули відзнаки ЛОВА. Після цього вони долучилися до ініціативи Благодійного фонду Святої Марії-Магдалини — проєкту «Художник дитині» — і за його фінансової підтримки стали розмальовувати укриття в дитячих садочках Пустомит і Новояворівська.
— Нам часто доводилося працювати в умовах, коли вимикали світло, але студенти не нарікали ні на це, ні на те, що треба було доїжджати. Також вони охоче розмальовували писанки з внутрішньо переміщеними дітьми. А згодом нас запросили розмалювати стіни Охматдиту. Ми з кафедральною колегою Соломією Дорош підготували проєкт і втілили його разом зі студентами. У цьому нас теж підтримав Фонд Святої Марії-Магдалини — профінансував закупівлю матеріалів, зокрема фарб.
Викладачка часто наголошує студентам, що художник — це людина, яка відображає той світ, який є зараз, а також акцентує, що за все, що ми можемо робити щодня, маємо дякувати нашим Збройним силам. Тому своєю творчістю Олена Жеребецька долучається до допомоги ЗСУ: розписує тубуси та ящики для снарядів, футболки, малює картини й виставляє їх на аукціони, а також заохочує до таких жестів своїх студентів.
— Тішуся, що моє мистецтво за ці чотири роки дало можливість придбати дрони, адже я беру активну участь у різних аукціонах — не тільки в Україні, а й за кордоном. Та й зі студентами долучаюся до різноманітних соціальних ініціатив. До речі, багато наших випускників на фронті захищають Україну. На жаль, є загиблі. Серед них — дуже талановита графікиня Мирослава Копча, відома не лише в Україні.
Нещодавно Олена Жеребецька долучилася до проєкту «Від книги до мети», який у Львівській політехніці заснувала Ірина Фаріон, а останнім часом відновила її колега Оксана Микитюк, з якою пані Олена багато років приятелює. Мисткиня створила дизайн горнятка з логотипом проєкту. На ньому вона зобразила золотистих бджіл.
— Минулого року я вже розробляла дизайн горняток для свого виставкового проєкту «Просвіт», що відбувся в галереї «Зелена канапа». Це для мене був дуже знаковий проєкт, де я поєднала свої дитячі враження, пов’язані зі знахідками з бабусиної скрині в селі Китайгород на Вінниччині. У «Просвіті» я поєднала наші українські традиції, зокрема орнаментики, проаналізувала, як вони перегукуються з європейськими традиціями, і далі популяризувала їх через розписані горнятка. Одні були з бджолами, інші — з традиційною орнаментальною композицією, зокрема з вишивкою. Чому саме горнятко? Бо це така побутова річ, яку кожен із нас використовує щодня, коли п’є каву чи чай. І тепер для проєкту «Від книги до мети» я розробила таке горнятко з логотипом проєкту й із золотистими бджолами.
— А чому ви зобразили золотистих бджіл? Чим це зумовлено?
— Ще до війни я створила серію робіт «Бджоли. Мед» і виставила їх у галереї «Зелена канапа». У Стародавній Греції бджола була символом богині Потнії, відомої як пречиста матір-бджола, а її жриці звалися мелісами, що теж означає «бджоли». Ці комахи були зображені й на особистій емблемі Наполеона — як символ працьовитості, відродження та зв’язку з найдавнішою династією франків. Також вони є символом Божої Матері. А для мене бджоли — символ перемоги та життя. Бджолами я розмальовувала й сорочки та футболки, які надіслала до Америки, де їх розпродали на підтримку наших ЗСУ.
— У 2023 році вас нагороджено премією імені Олени Кульчицької за «Пілотний проєкт дизайнерської трансформації укриття та гармонізації дитячого середовища відповідно до потреб та вимог нової реальності».
— Цю премію я здобула власне за проєкти дизайну дитячих укриттів і Охматдиту. У ці роботи я справді вклала дуже багато енергії, свого досвіду і ставлення до дітей. Коли побачила ті страшні підвали, відразу ж почала готувати проєкти, продумувати ескізи, щоб діткам було приємно й затишно.
Творчі студенти — вільні й не надто скромні
За фахом Олена Жеребецька — дизайнерка одягу. Освіту здобула у Львівській академії мистецтв. Коли почала працювати зі студентами, думала, що це тимчасово. Однак ця робота її затягнула, адже пані Олена зрозуміла, що має чим ділитися з ними і вміє це робити.
Творчість і мистецтво оточували Олену Жеребецьку з народження, адже її батько — відомий художник Микола Андрущенко.
— Ми мешкали в будинку для художників на Новому Львові, де на горищі були облаштовані творчі майстерні. Нашими сусідами були Іван Остафійчук, Софія Караффа-Корбут. А мій перший учитель — Карло Звіринський. Пам’ятаю його майстерні, атмосферу, в якій він працював, як вчив передавати колір. Саме йому завдячую своєю творчістю. У школі я дуже добре вчилася. Кажуть, що художники не дають собі ради з математикою. А в мене, як і в моєї сестри, теж художниці, з математикою все було добре. Та й бачу, що багато дітей, які чудово знають математику, дуже добре малюють. Коли я закінчувала школу, зрозуміла, що не бачу себе в іншій професії. Хоча тато не дуже хотів, щоб я була художницею.
Від батька Олена Жеребецька змалку чула, що художник має бути вільним. Як художниця вона спершу таки працювала вільно, а також реалізовувала себе в дизайні. Працювала з відомими українськими дизайнерками: Р. Богуцькою, О. Караванською, О. Даць. Вступила до Спілки дизайнерів України. А потім пішла викладати живопис на кафедру графіки і дизайну Української академії друкарства.
— Виявилося, що я можу дати студентам зрозуміти, як академічний рисунок і живопис працює в сучасному світі, як це все поєднується. Як художниця працюю з образом і формою, а як викладачка навчаю студентів образно мислити, — ділиться співрозмовниця.
З часом пані Олена зрозуміла, що коли викладач художніх дисциплін — практик, то він увесь свій досвід вкладає в студента.
— Переконана, що викладач таких спецдисциплін, як живопис, рисунок, повинен бути художником-практиком. Тоді ти не лише передаєш студентам своє вміння з погляду викладання, донесення теорії, а й ділишся тим, як реалізувати свою творчість, як організувати свою виставку, як поширювати інформацію про те, щоб про тебе знали. Моя викладацька практика живиться власним досвідом.
— Які поради даєте студентам?
— Не бути надто скромними. Наголошую їм, що для митця скромність — це шлях до забуття, але відразу ж таки акцентую, що не слід це розуміти як нахабність. Я багато подорожую. І потім багато розповідаю студентам про те, що де побачила. Втішно було якось почути: «Олено Миколаївно, я зараз у Парижі й бачу його вашими очима».
— Ким стають ваші випускники?
— Тішуся, коли вони досягають успіхів. Одна з моїх випускниць — ілюстраторка, авторка відомого всім коміксу «Гусь» Надя Кушнір. Вона входить до списку версії Forbes Ukraine. Пам'ятаю Надю студенткою, коли вона на першому курсі мала свою першу виставку. Вже тоді була смілива, не побоялася такою юною виставити свої роботи в досить престижній галереї. Ще одна наша випускниця — учасниця міжнародних конкурсів, ілюстраторка Юля Вус. Її комікси про війну в Україні опублікувало відоме американське видання The Washington Post. Дівчина активно долучається до різноманітних соціальних проєктів. Віра Кордоба й Таня Примич працюють ілюстраторками видавництва UA Comix. Іван Кипібіда — ілюстратор «Короткої історії довгої війни», а магістрантка Аня Войтюк відома у світі як традиційний графік. Її офорти популярні в Японії та Англії. Ще один наш випускник, теперішній викладач кафедри Михайло Дрімайло, входить до Лондонського королівського товариства.
— Що найбільше прагнете передати студентам?
— Багато уваги надаю основам львівського живопису, показуючи, як їх поєднати із сучасними тенденціями. Прагну передати студентам свій досвід і знання не тільки як художника, живописця, а й як людини, що любить львівську традиційну мистецьку школу. Хочу, щоб вони принесли в цю школу сучасне бачення. Вчу їх мати свободу й вільно поєднувати традиції і сучасне мистецтво. От нещодавно була виставка портретних робіт наших студентів, які вони виконували в майстернях нашої кафедри. Тішуся, що всі вони успішно з ними впоралися.
— На вашу думку, які переваги має викладач-практик супроти викладача-теоретика?
— Мистецтво сьогодні — це спосіб осмислення реальності. Викладач творчих дисциплін повинен залишатися практиком. Зрозуміло, що у викладанні історії мистецтва не конче потрібна практика, а от щодо інших… На нашій кафедрі, наприклад, усі практики. Якщо викладач живопису, рисунку чи графічної техніки має досвід практичного застосування свого фаху, його студенти набагато швидше сприймають матеріал. Хочу, щоб вони були кращі, щоб розуміли, як рухатися від теорії до практики. Коли викладач-практик веде студентів на виставку, говорить з ними своїм прикладом, його викладання значно дієвіше.
