Анні Ахалмосулішвілі 21 рік. Вона навчається на 5-му курсі спеціальності «Видавництво та поліграфія» Інституту комп’ютерних наук та інформаційних технологій Львівської політехніки. Уже майже три роки дівчина займається UI-дизайном — це дизайн інтерфейсів, тобто розроблення того, як виглядають і працюють мобільні застосунки, вебсайти та інші цифрові продукти. Вона успішно поєднує навчання з роботою і готова поділитися порадами, як знайти роботу мрії.
Анна, як і всі, має хобі. Хоча її дні часто переповнені справами, вона все одно знаходить час на заняття «для душі»:
— Я люблю щось таке базове: читання, ходжу до спортивного залу, можу піти на прогулянку чи зустрітися з друзями. Також відвідую заняття з малювання, якщо маю на це час.
Попри технічну спеціальність, хобі дівчини все ж частково перетинаються з її фахом:
— Моя робота не є дуже творчою, тому що це технічна спеціальність, проте вона потребує креативних рішень. І такі заняття, як малювання чи читання, можуть дати натхнення, яке потім можна використати у своїй роботі.
Чому ж Анна обрала саме цю спеціальність? Вона пояснила, що все почалося ще зі школи, коли з’явився інтерес до IT:
— У мене довга історія, пов’язана з вибором мого фаху. Коли я вчилася в школі, у мене був шанс піти на IT-курси, і я обрала UI-дизайн. Він мені дуже сподобався, і я вирішила рухатися в цьому напрямі. Коли я вже вступила на «Видавництво та поліграфію», якраз оновилася програма, і там теж викладали дизайн інтерфейсів. До нас приходили викладачі з компаній, які давали більш практичний досвід. Після цього я вже сформувала базу, яка допомогла мені знайти першу роботу.
Щоб вдало знайти роботу і зустріти «правильних» людей у житті, важливо вміти прислухатися до порад. З Анною це справді спрацювало.
— Десь на третьому курсі в нас з’явилася нова дисципліна —дизайн інтерфейсів, і на заняття запросили викладача з IT-компанії. Він мені дуже допоміг, адже розповідав, як правильно складати резюме, які проєкти підготувати і як це все презентувати. А наприкінці семестру, коли вже закінчилися всі предмети, він навіть проводив додаткові заняття, де переглядав, хто що зробив, і радив, як поліпшити резюме чи проєкти. Це були дуже цінні поради, і вони допомогли мені знайти роботу приблизно за два тижні пошуку, — розповіла студентка.
Проте на запитання, чи важко знайти роботу за фахом, Анна відповіла не надто втішно:
— Зараз важко, адже на ресурсах, де ми шукаємо роботу, як-от Dou чи Djinni, мало вакансій, зате кандидатів дуже багато. І виходить так, що на кожну вакансію може бути від 100 до 200 відгуків.
Оскільки дівчина вже понад два з половиною роки працює за фахом, я поцікавилась, які навички потрібно мати, щоб так вдало триматися на плаву. Її відповідь виявилася доволі простою, але водночас змістовною:
— Щиро кажучи, потрібно дуже багато навичок. Найперше, всі дивляться на твоє резюме. Воно має бути правильно складене, там мають бути ключові слова, які зацікавлять рекрутера. І вже коли тебе обрали, потрібно, звісно, пройти співбесіду. Я б сказала, що важливо вміти говорити про свій досвід, навіть якщо це були проєкти, які ти робив для себе. Треба розповідати про них так, ніби в тебе був замовник, були вимоги, комунікація та результати. Тобто всі хочуть людину з досвідом, але в тебе його ще немає. Тому потрібно вміти подати свої навчальні чи особисті проєкти так, щоб вони звучали максимально реально.
У кожній роботі бувають складні моменти, особливо на початку, коли одразу з’являється відповідальність.
— Що було найскладнішим на початку твоєї роботи?
— Мене дуже лякало на першій роботі, коли мені одразу давали проєкти з нуля, і я мала працювати над ними самостійно. Тобто ніби знаєш, що робити в теорії, вже це проходила й виконувала для себе, але все одно почуваєшся невпевнено, коли робиш це вперше. Є відповідальність, ти хочеш здаватися професіоналом, тому не одразу звертаєшся по допомогу й починаєш стресувати.
У кожній роботі також з’являються сумніви: чи підходить вона тобі, чи не заважка.
— Чи було в тебе вигорання на роботі? Що саме було складним і як ти давала собі раду?
— У мене таке траплялося. Були доволі складні проєкти, і складність полягала саме в комунікації із замовником, тому що не з кожною людиною можна знайти спільну мову. Бувають люди, які самі не знають, чого хочуть, але водночас мають певні очікування. У мене були випадки, коли я дуже сильно вигорала. І, як мені здається, у кожної людини є внутрішня дилема — чи варто про це говорити. Зі мною такі ситуації траплялися в різних компаніях. Першого разу я нічого не сказала — і це призвело до вигорання та звільнення. Другого разу я вже сказала, що в мене виникають труднощі і я не почуваюся добре, і мені допомогли. Тому потрібно бути відкритим із людьми, з якими ти працюєш, бо вони часто готові піти назустріч і допомогти розв’язати проблему.
— Чи відрізняється те, чого тебе навчають, від того, що ти реально виконуєш на роботі?
— Загалом ніби й не відрізняється, але в університеті завжди викладають процес від початку до кінця, як ідеальну модель. У реальності так буває рідко. Часто немає чіткої документації, складна комунікація з клієнтом або проєкт уже багато разів передавали від однієї команди до іншої. І тоді треба самій розібратися, що взагалі робити.
Насамкінець дівчина поділилася кількома порадами, які свого часу допомогли їй самій.
— Якщо робота подобається, я б радила працювати над портфоліо. Можна показувати свої роботи однокурсникам або людям, які вже працюють у цій сфері, щоб вони дали фідбек і підказали, чи ти рухаєшся в правильному напрямі. Потім варто скласти резюме і просто подаватися на вакансії. Особливих проблем на цьому етапі немає, крім технічних. Головне — почати. У нас на курсі вже багато хто працює за фахом, і я б не сказала, що в когось були якісь надскладні труднощі. Якщо тобі це справді подобається — потрібно просто викладатися на повну і працювати.