Інститут хімії та хімічних технологій щороку організовує Шевченківські читання. Так було й цього року – 9 березня. Це локальне, атмосферне святкування дня народження українського пророка – без перебільшення всесвітньо відомого Тараса Григоровича Шевченка.
Аудиторія, де відбувався захід, рясніла барвистими вишиванками, що лише підсилювало відчуття свята. Студенти щиро, як уміли, долучилися до того, що ніколи не згасне – до пам’яті, декламуючи й співаючи вірші Шевченка. Це було справді таїнство, коли всі присутні запалені значущістю цього важливого для українців дня.
Ціннісно, що можемо робити це відкрито, вільно, сміливо й гордо. На жаль, не завжди так було. Завідувач кафедри хімічної технології силікатів Зенон Боровець розповів про іншу реальність, коли він був студентом:
– У 70–80-ті роки навчання в університеті було дуже непростим. Коли ти приходив на заняття, доводилося фільтрувати кожне своє слово, адже варто було сказати щось не так – ти завтра вже міг не навчатися. А якщо сказав би щось більше, то хтозна, чи не довелося б їхати кудись далі, ніж за Урал. Але попри все молодь таки гуртувалася, створювала спільноти, хай і в невеликих колах. І одним із таких моментів, що єднали її, були Шевченківські вечори. Сьогодні ми збираємось тут численно, а тоді такі зустрічі відбувалися в невеликих приватних помешканнях, у лісі. Одного разу ми навіть поїхали у справжні печери, щоб там, без зайвих вух, провести Шевченківський вечір і в своєму колі згадати Тараса Шевченка.
Цього дня про постать Шевченка намагалися розповісти з різних ракурсів. Першим це зробив отець Тарас Жеплинський – у минулому доцент кафедри хімічної технології силікатів Львівської політехніки. Він згадав про різнобічність талантів Шевченка, зокрема про художній, про роль Карла Брюллова, який допомагав, підтримував і допоміг викупити свого улюбленого учня з неволі. Отець згадав про французьке походження Брюллова, про зміну прізвища на російське як єдину можливість поїхати на навчання до Італії.
– Важко знайти у світі іншу націю, яка з таким пієтетом ставиться до Шевченка, де його сприймали б на рівні культу. Навіть за більшовиків у кожній хаті обов’язково був портрет Шевченка поруч із образами, – зауважує Зенон Боровець.
Цей феномен надзвичайно важко пояснити – його радше треба відчути й зрозуміти. У кожному вірші Шевченка, навіть у найкоротшому – глибина. Такі постаті, як Тарас, з’являються нації раз на кілька сотень років і залишають їй велетенське благословення з небес. Він у всі часи окрилював політиків, дипломатів, борців, військових. Ніколи не прагнув бути пророком, але за Божим промислом став ним для нас, українців.
Представляючи учасників конкурсу, завідувач кафедри хімічної інженерії Олександр Іващук зазначив:
– Більш глибинна частина постаті Шевченка – його внутрішній світ, який відтворений у його творах. Щороку на початку березня ми читаємо ці вірші і щоразу знаходимо в них щось нове.
Цього разу Олександр Іващук розпочав читання поезій Шевченка, продекламувавши «Садок вишневий коло хати» – як символ того, що ми пережили непросту цьогорічну зиму.
Далі були студентські виступи – кожен по-своєму дуже чуттєвий. Плекання традицій, як би це не звучало, і небайдужість до таких постатей викликають радість та певність у тому, що ми – монолітна держава, яка пам’ятає своїх героїв, скільки б часу не минуло.
І ось підсумки цьогорічного конкурсу:
- 1-ше місце – Тарас Пайонкевич, БТ-21, за поезію «Чигрине, Чигрине»;
- 2-ге місце – Олександра Бондар, ХТ-32, за поезію «Осія. Глава 14»;
- 3-тє місце – Єлизавета Ужвій, ХР-31, за виконання пісні на слова Шевченка «Зоре моя вечірняя».
Призери обрали саме ті поезії, які цього разу відчули серцем. Як зізнався Тарас Пйонкевич, він знає напам’ять близько п’ятдесяти віршів Шевченка, адже захоплюється його творчістю, однак досвіду у декламуванні має небагато.
Ще одна учасниця, Олександра Бондар, поділилася, що декламує твори Шевченка зі шкільного віку, брала участь в обласних конкурсах, де займала призові місця.
Окрасою свята став завершальний виступ аспірантки кафедри хімії і технології неорганічних речовин Марти Пиріг. Вона заспівала свій найулюбленіший твір Кобзаря – «Така її доля», який для неї перегукується з долею України.
