Уявіть собі світ без історії — світ, де пам’ятки минулого поступово зникають під впливом часу, природних чинників і людської байдужості. Скульптури втрачають свою красу й величність, архітектурні деталі осипаються, а разом із ними зникає пам’ять про епохи, події та людей, які формували нашу культуру. Саме такий вигляд мала б реальність, якби не було реставрації.
Реставрація — це значно більше, ніж технічне відновлення пам’яток. Це складна міждисциплінарна наука, що поєднує, здавалося б, абсолютно непоєднуване: історію мистецтва й архівні дослідження, хімію та хімічні препарати, сучасні технології, роботу з традиційними інструментами та цифрові методи, зокрема 3D-друк і цифрову фіксацію об’єктів.
Саме такий комплексний підхід, за словами викладачів, лежить в основі підготовки реставраторів у Львівській політехніці. Студенти не лише опановують теорію, а й працюють з реальними об’єктами, вчаться аналізувати та досліджувати історичний контекст. Тут реставрацію розглядають як своєрідний діалог між минулим, сьогоденням і майбутнім, де кожне втручання має бути обґрунтованим, точним та етичним.
Реставрація — це наука
Викладач Віктор Мельник — доцент кафедри архітектури та реставрації, кандидат історичних наук — переконаний, що реставрацію не можна зводити до ремесла.
— Реставрація — це наукова дисципліна, — наголошує він. — Вона не може існувати без глибоких досліджень. Передусім це історія, історія мистецтва, хімія та різноманітні технологічні аспекти. Практика завжди має спиратися на науку. Відповідно, це мультидисциплінарне наукове середовище формує фахівця та його світогляд, дає змогу значно глибше зрозуміти структуру пам’ятки, її історію, а також історичний контекст, у якому вона виникла, і, зрештою, усвідомити, як правильно та грамотно її зберігати.
Ми дуже сприяємо тому, щоб наука була на першому місці. Адже практичні роботи студенти можуть виконувати, скажімо, під керівництвом викладача, але коли вони виходять у самостійне творче й наукове життя, то мають брати на себе відповідальність і чітко розуміти процеси, з якими працюють.
Навчання на реставратора
За словами Віктора Мельника, підготовка реставратора не може бути однобічною. Тут неможливо обмежитися лише теорією або лише практикою — ці дві складові існують тільки разом.
— Навчання студентів має два нерозривні виміри — теоретичний і практичний. І вони взаємопов’язані. В Інституті архітектури ми більше працюємо з пам’ятками архітектури та їхнім оздобленням — це стіни, стінопис, скульптура, архітектурні деталі. І все це неможливо вивчати лише на практиці або лише теоретично. Адже для того, щоб реставрувати певний об’єкт, його спершу треба дослідити, — пояснює викладач.
Як приклад Віктор Мельник наводить реставрацію Актової зали Львівської політехніки, яка була виконана з ініціативи попереднього ректора — професора Юрія Бобала — та завідувача кафедри архітектури та реставрації професора Миколи Бевза. Фактично вся кафедра архітектури та реставрації була залучена до цих робіт.
— Роботи розпочиналися з одного прясла: була виконана пробна розчистка, розроблені відповідні технології, — розповідає Віктор Мельник. — Однак цьому передували глибокі наукові дослідження — і документальні також: робота з архівними матеріалами, кресленнями, фотографіями, які показували, якою була Актова зала в первісному вигляді.
Далі розробляли технологію розчистки, адже там було багато нашарувань, які потрібно було грамотно зняти, не порушивши первісної структури. Після цього напрацьовували методи укріплення, а також правильного відновлення всіх шарів тиньку, оскільки був ризик відшарування тиньку разом з оригінальним живописом — цього не можна було допустити.
Усі ці роботи проводили на базі наших лабораторій, розташованих на вулиці Князя Романа. Там вивчали різні розчинники, методи зняття нашарувань, комбінували механічні та хімічні способи очищення, адже фарбу можна знімати як за допомогою розчинників, так і механічно, поєднуючи ці методи.
У цьому контексті можна говорити про науковий поступ. На початковому етапі ми працювали з механічною розчисткою, а вже наприкінці реставрації мали змогу застосовувати лазерне очищення — значно сучасніший метод. Водночас ці підходи можна й потрібно порівнювати, адже кожен із них має свої нюанси: є ситуації, коли ручна розчистка ефективніша, а лазер — недоцільний.
Саме тому я робив би акцент на тому, що реставрація — це наука, повноцінна наукова дисципліна, і перевага Політехніки полягає в тому, що ми маємо надзвичайно широку базу та інститути, з якими активно співпрацюємо. Це дає змогу розвивати мультидисциплінарну науку безпосередньо в стінах університету.
Не менш важливою частиною навчання є оформлення документації на реставрований об’єкт.
— Дуже важливим аспектом є оформлення стандартизованої документації. Саме цього ми навчаємо студентів буквально з перших курсів, адже будь-яка музейна установа зобов’язана паспортизувати пам’ятку. Для цього є спеціальна форма паспорта, яку потрібно вміти правильно заповнювати, — і з цим документом ми також активно працюємо. Ми навчаємо студентів, що така документація має бути оформлена згідно з усіма вимогами Міністерства культури, адже це повноцінний офіційний документ, з яким пам’ятку передають власникові.
Так ми співпрацюємо з надзвичайно цінними об’єктами, а також з авторитетними організаціями та інституціями, що передбачає високий рівень професійної відповідальності, — зазначає Віктор Мельник.
Нові технології в реставрації
Окремий і дуже важливий напрям у навчанні — застосування сучасних технологій і цифрових методів.
— Сьогодні ми дуже активно застосовуємо фотограмметрію та цифрове сканування об’єктів, що важливо як для їх збереження, так і для процесу реставрації. Зараз на кафедрі розвивається новий напрям — оцифрування пам’яток, які вже не можуть перебувати просто неба та потребують музеєфікації: їх переносять у приміщення, реставрують, а на їхньому місці можуть бути встановлені копії.
Над цією темою працює наш аспірант Андрій Савчишин, який не лише досліджує її теоретично, а й упроваджує ці підходи безпосередньо на реальних об’єктах. Тут поєднуються практичні й теоретичні знання, причому ця теорія є абсолютно сучасною — це ті самі методи, які сьогодні застосовують за кордоном. Тому ми не маємо жодного розриву між вітчизняною практикою і міжнародним контекстом.
З’являється дедалі більше сучасної апаратури, і, зважаючи на те, що ми працюємо в межах Інституту архітектури, маємо фахівців, які вміють працювати з цими технологіями на архітектурних об’єктах. Це дає змогу залучати їх і до навчання наших студентів, зокрема для роботи з об’ємними скульптурами та рельєфами.
Йдеться про різноманітні сканери та спеціалізовану фотографічну техніку, але головне тут — не сам інструмент, а сучасні комп’ютерні технології та програмне забезпечення. На кафедрі працюють два викладачі, випускники нашої ж кафедри, які навчають студентів цифрових методів: від об’ємного сканування скульптур і рельєфів до створення 3D-моделей — візуальних або ж надрукованих на 3D-принтері.
Водночас ми розуміємо, що проста 3D-копія не вирішує всіх завдань. Якщо, наприклад, відсканувати дерев’яну скульптуру й надрукувати її з пластику, це буде як дешева імітація. Тому в нас є цілий лабораторний напрям, який працює над розробленням спеціальних покриттів, тонуванням і нанесенням фактури, щоб таку модель можна було повноцінно використовувати — як в інтер’єрі, так і на відкритому просторі.
За цим, без сумніву, майбутнє. І те, що ми робимо сьогодні, виглядає цілком гідно на рівні світових тенденцій у сфері збереження культурної спадщини, — зауважує викладач.
Студентські проєкти
Усі ці знання студенти застосовують у реальних проєктах. Серед них — реставрація скульптур Бережанського замку, робота з об’єктами університетського середовища, участь у міжнародних воркшопах.
— Один із прикладів — реставрація професорської бібліотеки Львівської політехніки. Там працювали і викладачі, і студенти. Хтось реставрував стіни, хтось — підлогу, а реставрацію меблів безпосередньо виконував наш випускник Максим Чорний, який нині є PhD з реставрації, — розповідає Віктор Мельник.
Студенти та викладачі також брали участь у воркшопах з лазерного очищення та реставрації дерев’яної архітектури. Працювали на об’єктах у Львові, Бережанах, Галичі, Києві, Звенигороді, Тустані та багатьох інших, неодноразово виїжджали на стажування за кордон. А з нещодавнього — участь у відкритті Гліптотеки (/news/lvivska-politekhnika-vidchynyla-dveri-mystetstvu-v-universyteti-tryvaie-ekspozytsiia).
Саме так, через поєднання науки, технологій і практики, на кафедрі формують фахівців, які здатні працювати з культурною спадщиною на рівні сучасних світових стандартів — і які особливо потрібні Україні сьогодні.
Співпраця, без якої неможлива реставрація
Реставрація — це завжди взаємодія.
— Ми активно співпрацюємо з різними інституціями: музеями, заповідниками, громадами, окремими організаціями, які звертаються до нас як фахівців. І часто виступаємо не лише як реставратори, а й як експерти, — пояснює Віктор Мельник.
Однією з ключових за останні роки стала співпраця з Бережанським заповідником.
— Це вже багаторічна співпраця нашої кафедри з Бережанами. Зараз, по суті, вже третя об’ємна скульптура перебуває на реставрації в стінах Львівської політехніки. Одну виконав Сергій Сірий, який зараз є аспірантом, друга — у роботі в Катерини Александрович, і це її магістерський диплом, — зазначає викладач. — Також наші студенти, у межах бакалаврських дипломів, реставрували багато окремих архітектурних деталей.
Крім тривалої взаємодії з Бережанським державним історико-архітектурним заповідником кафедра активно розвиває співпрацю з Львівським національним університетом імені Івана Франка, Львівським історичним музеєм, Львівським фаховим коледжем декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша, Національним заповідником «Давній Галич», Державним історико-культурним заповідником «Тустань», Львівським національним літературно-меморіальним музеєм Івана Франка та багатьма іншими установами й організаціями. Важливе місце посідає і міжнародна співпраця. Багато років кафедра підтримує зв’язки з європейськими інституціями та бере участь у спільних проєктах і стажуваннях.
— Зокрема, ми мали тривалу співпрацю з німецькими партнерами, наприклад з організацією GIZ. Свого часу вони дуже багато зробили для впровадження сучасних реставраційних підходів у навчальний процес. Наші студенти мали можливість проходити стажування, брати участь у воркшопах і працювати з об’єктами за кордоном, — розповідає Віктор Мельник.
За словами викладача, ця співпраця триває досі, попри зміну команд і складні обставини.
— Міжнародні контакти для нас принципово важливі. Ми постійно читаємо закордонну фахову літературу, беремо участь у міжнародних конференціях і форумах. І можу впевнено сказати: ми не гірші за наших європейських колег. Ми говоримо з ними однією професійною мовою, — наголошує він.
Крім Німеччини студенти та викладачі кафедри брали участь у воркшопах і проєктах у Польщі та Австрії, а також співпрацювали з музейними інституціями у США.
Абітурієнти, зростання інтересу та практичні проблеми
Як стверджує Віктор Мельник, інтерес до спеціальності реставрації з кожним роком зростає:
— Раніше на потоці було п’ять-сім студентів, а тепер ми маємо десять-чотирнадцять. Є реальне зацікавлення професією і розуміння того, що реставрація буде потрібна ще більше.
Причини цього — усвідомлення її актуальності.
— Ми бачимо, що зараз відбувається з нашими пам’ятками. Музеї переповнені об’єктами, бракує фахівців, а в контексті війни ця потреба лише зростає, — додає він.
Водночас зі зростанням кількості студентів постає і практичне питання простору.
— Єдине, що нас сьогодні стримує, — приміщення. Ми працюємо в добрих, але пристосованих умовах, і я думаю, що в перспективі будемо розширюватися, Коли говоримо про перспективу, то маємо на увазі не один-два роки, а радше десятиліття. Йдеться насамперед про створення нових майстерень, оскільки ми працюємо з об’ємними об’єктами.
Насправді це проблема більшості реставраційних майстерень. Я маю досвід роботи в музеї й добре знаю ситуацію, а також постійно спілкуюся з колегами-реставраторами з різних музеїв і реставраційних центрів. Усюди відчувається брак простору, адже об’ємні пам’ятки потребують не лише місця для самого об’єкта, а й належного освітлення, достатньої кількості робочих поверхонь, де можна розмістити інструменти та матеріали.
Крім того, потрібні окремі лабораторні приміщення. Якщо говорити практично, то, наприклад, кам’яні об’єкти потребують спеціального простору для первинної очистки — від бруду, пилу, мохів чи лишайників. Для цього в нас уже спеціально виділена аудиторія, але в майбутньому таких просторів має бути більше.
Також це передбачає наявність підйомних механізмів і спеціального обладнання, адже окремі об’єкти можуть важити 300–500 кілограмів, а іноді й понад тонну. Це великі, складні в роботі структури, які потребують відповідних умов.
Однак, попри всі ці виклики, ми намагаємося максимально підтримувати наших студентів — як у науковій, так і в практичній діяльності, створюючи їм умови для професійного зростання, — запевняє Віктор Мельник.
Випускники: школа, що працює
Випускники кафедри архітектури та реставрації Львівської політехніки сьогодні працюють у відомих музеях, заповідниках і наукових інституціях як в Україні, так і за кордоном. Важливо, що працевлаштування для них майже не є проблемою.
— Ми фактично ніколи не маємо проблем із тим, щоб працевлаштувати наших студентів. Попит на реставраторів сьогодні дуже великий і з кожним роком лише зростає, — наголошує Віктор Мельник і додає: — Дуже показово, що частина наших випускників не просто працює у професії, а повертається до нас: були студентами, потім магістрантами й аспірантами, а тепер викладають на кафедрі.
Це, на думку викладача, свідчить про сформовану професійну спільноту.
— Ми бачимо передачу знань з покоління в покоління, і це вже можна назвати школою реставрації, яка сформувалася в стінах Львівської політехніки, — підсумовує він.
У підсумку випускники кафедри виходять у професійне життя не лише з дипломом, а й з реальним досвідом, портфоліо та розумінням відповідальності, яка лежить на реставраторі. Саме тому вони затребувані — і в Україні, і за її межами.
