Цьогоріч у Всеукраїнському краєзнавчому конкурсі «От де, люде, наша слава, слава України!», який проводить Всеукраїнський благодійний культурно-науковий фонд імені Тараса Шевченка, вагому перемогу здобув ще один політехнік – студент Інституту архітектури та дизайну Юрій Кріль, отримавши диплом ІІ ступеня.
Конкурсна праця Юрія – це звернення до теми національної пам’яті, сили культури й родинного досвіду як частини великої історії. Осердям його дослідження стала драматична історія рідного села Павлокома та родинна пам’ять про трагічні події 1945 року, осмислені крізь постать Тарас Шевченко і символіку Кобзаря. У своїй роботі Юрій пише: «Кобзар став не лише збіркою творів письменника, а й дороговказом наступним поколінням на те, як треба жити і боротися». Для автора Шевченко – не лише поет, а моральний орієнтир і жива присутність у національній та родинній пам’яті.
Окрему сокровенність роботі надає родинний вимір дослідження – пам’ять про замордованого прадіда Йосифа Кріля. Цей сюжет підносить працю над рівнем краєзнавчого дослідження до глибокого осмислення культури пам’яті. Особливо сильно звучать слова автора: «Люди помирали із портретами Шевченка, Франка… до останнього не відступали від своєї позиції». У цих рядках – не лише пам’ять про минуле, а розуміння ціни, якою часто виборювалася національна гідність українців.
Промовистою є й авторська думка про незменшувану вартість української культурної традиції: «Наша культура нічим не гірша за культуру французів, австрійців, поляків. Ми усі стоїмо на одному рівні». Це твердження звучить як позиція молодого інтелектуала, для якого культура – не декоративний елемент, а простір гідності.
Робота Юрія Кріля порушує важливу тему громадянського суспільства, яке, за його словами, формується і з великих історичних процесів, і з «маленьких, але значних родинних пам’ятних подій». Саме ця думка виводить роботу за межі приватної історії і робить її суспільно значущою: «Популяризація культури і людей, які цю культуру зберігали, – це наш обов’язок перед ними».
Фінальні рядки праці – цитата з Тараса Шевченка: «І мене в сім’ї великій, сім’ї вольній, новій…» – звучать не лише як підсумок, а як етичний заповіт, що об’єднує історичну пам’ять, культуру й сучасне українське самоусвідомлення.
Ця перемога переконливо засвідчує: молоді дослідники сьогодні не просто звертаються до постаті Шевченка чи родинної історії – вони актуалізують їх як інструмент осмислення сучасности. Робота Юрія Кріля – приклад того, як особиста пам’ять стає частиною національного дискурсу, а студентська дослідницька праця – простором серйозного гуманітарного осмислення.
Особливо приємно, що студент архітектурного фаху демонструє таку глибоку зацікавленість питаннями історичної пам’яті, культури й українського слова. Це ще раз підтверджує: гуманітарний вимір є органічною частиною політехнічного середовища. Ця перемога – ще одне свідчення того, що студенти Львівської політехніки гідно репрезентують університет не лише у фахових галузях, а й у просторі гуманітарної думки, національної культури та історичної пам’яті.
Щиро вітаємо Юрія Кріля з високим результатом. Його успіх – це не лише особисте досягнення, а й свідчення того, що культура пам’яті, плекана молоддю, має беззаперечне майбутнє. Пишаємось нашим студентом-архітектором!
