Мовно-мистецький конкурс «Мальована мова», започаткований катедрою української мови Львівської політехніки, вже давно вийшов за межі творчого змагання і став культурно-освітнім проєктом, що продовжує ідеї Ірини Фаріон. Відкриття виставки приурочене до дня народження мовознавиці й набуло символічного значення. Адже, як зазначила директорка Інституту гуманітарних та соціальних наук Зоряна Куньч, доки наша молодь малює нашу мову, осмислює її важливість, доти наша нація буде незнищенна.
Цьогоріч конкурс уперше став міжнародним — до нього долучилися учасники з Польщі та Грузії. Понад 230 студентів різних інститутів подали роботи, з яких 52 відібрано до другого туру. У своїх роботах вони осмислюють українську мову через образи, символи та постаті відомих українців. Виставка триватиме до 6 травня 2026 року.
Виставка, що говорить мовою образів
На відкриття виставки зібралося багато людей, для яких ідеї Ірини Фаріон є близькими і які вважали важливим присвятити цій події свій час.
— Для мене дуже важливо, що це відбувається саме у Львівській політехніці. Зараз студенти через плакат, малюнок передають всю суть і силу української мови, за яку Ірина Фаріон віддала своє життя. Я вдячна вам, студенти, що ви творите мову, яку вона захищала, — наголосила донька мовознавиці Софія Особа.
Виставка вкотре засвідчує свою значущість: завдяки інтернаціональному формату вона привертає увагу до української мови навіть іноземців. Ректорка університету Наталія Шаховська також звернула на це увагу:
— Ми дізналися, що цьогоріч ця виставка інтернаціональна. Можливо, це є пропагування нас, українців, нашої нації, ідеї. Що, як не погляд студентів, може показати, що таке мова і яке вона має для нас значення?
Директор департаменту освіти і науки Львівської обласної військової адміністрації Олег Паска, який теж був присутній на заході, вбачає у проведенні виставки гідне вшанування пам’яті Ірини Дмитрівни:
— Я не є фахівцем, сприймаю як звичайна людина, але відчуття цієї неймовірної енергії та сили є в кожному цьому малюнку. І сподіваюся на вихід цього конкурсу на новий масштаб — залучення ліцеїв і коледжів до участі в ньому. Я думаю, це буде найкращою пам’яттю для пані Ірини. Це буде на зло всім нашим ворогам.
Кожна картина має свою ідею, основна з яких полягає в тому, що наша мова жива і розмаїта. Ці роботи показують, яким багатогранним може бути наше сприйняття мови. Зоряна Куньч у своєму поетичному виступі пояснила, як вона бачить ці картини і що вони можуть означати:
— Ми сьогодні бачимо, як оживає мова в образах і лініях. Наші студенти — автори цих чудових робіт — по-різному осмислюють поняття мови. Хтось уявляє її як волю, і її барвами є колір блакиті неба, хтось — як зброю, як боротьбу, тож на малюнках безперечно переважає червоно-багряний колір, хтось персоніфікує нашу мову, втілюючи її в образи видатних українців, а хтось уявляє українську мову як пейзаж — тихі води і ясні зорі.
Історія створення проєкту є не менш цікавою, ніж сам проєкт. Про це розповіла подруга Ірини Фаріон, докторка філологічних наук Оксана Микитюк.
Ідея проєкту бере початок з того часу, коли у львівських маршрутках з радіо лунали російські пісні, що одного разу почула пані Ірина. Глибоко вражена таким станом речей, вона поділилася цим зі студентами архітектури, розповівши, як зробила зауваження водієві. Серед студентів був один, який наче не слухав, а просто малював. Ірина Дмитрівна підійшла до нього і попросила показати, що він робить. У його зошиті вона побачила слово «мова», зображене серед будяків. Тоді у мовознавиці й виникла ідея візуалізувати мову на папері.
— І вони так і почали цей проєкт, який став таким багатогранним і багатоголосим. Тому що Ірина завжди в цьому проєкті демонструвала дві речі: великий знак плюс — позитив до свого і великий знак мінус — негатив до чужого.
Оксана Микитюк також процитувала слова Євгена Коновальця:
— Націоналізм народжується з полярностей: тільки той, хто має великий знак плюс і великий знак мінус, може стати переможцем у цьому житті.
Ірина Фаріон як фокус епохи
Учасники заходу присвятили значну увагу постаті авторки проєкту — Ірині Фаріон. Олег Паска поділився власним відчуттям її впливу:
— Кожна людина у своєму житті, коли відходить в інший світ, залишає енергію, і ця енергія здатна змінювати нас.
Приємний подив у нього викликало те, що його допис із нагадуванням про день народження Ірини Фаріон за два дні набрав 320 тисяч переглядів. Це свідчить про неабияке зацікавлення її постаттю. Ідеї української мови та державності, які вона обстоювала, знаходять глибокий відгук у серцях людей.
— Хочу ще додати одну таку фразу, яка мені запам’яталась і яку говорила Ірина Дмитрівна в непрості для себе часи: «Знаєте, печаль і печінка — дуже подібні слова, тому не треба печалитися, нехай печаляться наші вороги».
Зоряна Куньч також згадала, з якою любов’ю пані Ірина ставилася до своїх студентів:
— Ірина Фаріон, працюючи зі своїми студентами, вкладала в їхні душі, у свідомість таку головну ідею, що мова — це не просто засіб людського спілкування. А й справді, спілкуватися ми можемо будь-якою іноземною мовою, але тільки рідна мова приходить до нас від народження. Тією ж мовою ми формуємо свої думки, мова нас надихає, мова нас робить нацією і народом.
Наостанку Оксана Микитюк сказала справді влучні слова:
— Є люди, які творять епоху, а є люди, які стають фокусом епохи. Власне Ірина Фаріон стала фокусом епохи. І малюнки, які вона започаткувала, про це засвідчують.
