25 лютого 2026 року у Львівській політехніці відбулася презентація-феєрія «Образки з Лесиного життя». Подія приурочена до 155-річчя від дня народження Лесі Українки та виходу другого, оновленого видання «Ключ до України. Образки з Лесиного життя» — навчального посібника з української мови як іноземної (рівень В1). Над книгою працювали Ірина Ключковська, Оксана Горда, Оксана Трумко, Оксана Галайчук, Назар Данчишин, Ольга Сорока, Наталія Мартинишин, Олена Мицько та Ольга Руснак. Посібник знайомить читачів із життєвим і творчим шляхом письменниці та сприяє опануванню української мови. Його поява особливо актуальна нині, коли багато українських дітей навчаються за межами України.
Організацію події забезпечив Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка». Модерувала зустріч наукова співробітниця МІОКу, філологиня Оксана Трумко.
Традиційно захід розпочався з хвилини мовчання для вшанування пам’яті всіх українських героїв, полеглих унаслідок російської агресії.
Ректорка Львівської політехніки Наталія Шаховська, відкриваючи захід, наголосила на значенні постаті Лесі Українки для формування національної самоідентичності. У своїй промові вона підкреслила роль родинного середовища у становленні письменниці, зокрема вплив Олени Пчілки та інтелектуального кола, в якому зростала Леся Українка. Окрему увагу ректорка звернула на те, що особистість здатна не лише формуватися під впливом оточення, а й змінювати його:
— Леся Українка — постать унікальна. Дочка Олени Пчілки, племінниця Михайла Драгоманова. Усі діти Олени Пчілки навчалися вдома, і вона зорганізувала цей процес так, що вони виросли україноорієнтованими, попри те, що багато хто прагнув стати великоімперцем [...]. Коло знайомств Лесі Українки — зокрема Ольга Кобилянська — це приклад того, як середовище й дружба впливають на розвиток особистості та формують ширший культурний простір. Приклад Лесі Українки показує, як людина може не лише формувати суспільство, а й випереджати його. Адже, коли Леся Українка жила і творила, суспільство було маскулінним. І, попри ліберальне виховання в родині, вона пішла всупереч волі матері у виборі особистого життя, у формуванні власного кола спілкування. Це приклад людини, яка знає, чого хоче, і знає, як цього досягти. Тому пам’ять про Лесю Українку важлива для нас — особливо тепер, коли ми чотири роки живемо в умовах війни. Ми знову говоримо про самоідентичність. І Леся — це яскравий приклад тієї самоідентичності, у напрямі якої всі ми маємо рухатися [...].
Директорка МІОКу Ірина Ключковська у своєму виступі наголосила на важливості гуманітарного виміру в технічному університеті та аргументувала, чому апеляція до постаті Лесі Українки зберігає свою значущість для студентів Політехніки. Пані Ірина зазначила, що без культурних сенсів і ціннісної парадигми знання й технології можуть стати порожніми або навіть небезпечними. Окрему увагу доповідачка звернула на недостатнє знання українцями своєї культурної спадщини та закликала краще осмислювати творчість Лесі Українки як джерело доброчесності й відповідальності. Паралелі між текстами поетеси та сучасними викликами війни виразно засвідчують ідеї солідарності й обов’язку перед народом як незмінні цінності:
— Політехніка одним із пріоритетів визначає формування відповідального й патріотичного середовища [...]. Відсутність гуманітарного мислення є небезпечною для технологій, а відсутність сенсів робить їх порожніми. Саме тому ми маємо наповнювати наше життя тими сенсами, які дають розуміння відповідальності, патріотизму, обов’язку й гідності [...].
Ми маємо велику заборгованість перед Лесею Українкою. Ми її не знаємо достатньо. Що може назвати пересічний українець? Мавку, можливо кілька поезій. Але чи занурилися ми глибше? Ні. Ми хочемо, щоб світ знав Лесю Українку, і водночас нарікаємо, що її не ставлять на провідних театральних сценах світу. Але чи маємо право вимагати цього від інших, якщо самі не знаємо її належним чином? [...]. Де б ми не працювали — у шпиталях, школах, університетах чи на виробництві — ми повинні пам’ятати про українську культуру. Саме вона формує ціннісну рамку, без якої знання стають у кращому разі нейтральними, а в гіршому — небезпечними.
Також Ірина Ключковська наголосила, що у творчості Лесі Українки закладено код стійкості й відповідальності перед суспільством. Вона звернулася до апокрифа «Що дасть нам силу?», у якому через біблійний сюжет про Теслю, що допомагає нести Хрест, письменниця осмислює тему витривалості, солідарності та внутрішньої сили. За словами директорки МІОКу, цей образ особливо промовистий сьогодні, коли українське суспільство відчутно переживає випробування війною.
Почесна професорка провела паралель між текстами Лесі Українки та сучасною реальністю — руйнуванням інфраструктури, втратами на фронті, життям у складних умовах — і зауважила, що слово поетеси звучить актуально й нині. Пані Ірина закликала студентів сприймати знання не лише як інструмент особистого успіху, а й як ресурс відповідальності перед родиною, суспільством і державою, нагадавши слова письменниці: «Не покидай свого народу, хоч би що сталося, бо його доля — це твоя доля».
Модераторка заходу зазначила, що Леся Українка є однією з ключових постатей української та світової культури, адже в її творчості органічно поєднано українську традицію і європейський інтелектуальний контекст. Оксана Трумко зауважила, що тривалий час у суспільстві нав’язували спрощений образ письменниці — як тяжко хворої й зосередженої лише на стражданні. Натомість, за словами модераторки, Леся Українка була сильною, освіченою та модерною особистістю: знала кілька мов, подорожувала Європою, вивчала фольклор і світову літературу, мислила масштабно. Пані Оксана нагадала слова поетеси: «Так, я буду крізь сльози сміятись, серед лиха співати пісні, без надії таки сподіватись, буду жити, геть думи сумні!», наголосивши, що її творчість — про свободу, відповідальність, вибір і незламність. Після цього прозвучала поезія Лесі Українки «Стояла я і слухала весну», покладена на музику Володимира Дичака, у виконанні психологині, тренерки, випускниці та колишньої викладачки Львівської політехніки Надії Медвідь.
Упродовж презентації короткі фрагменти з посібника зачитували учасники авторського колективу, зокрема Оксана Горда, Оксана Галайчук та Назар Данчишин. У текстах ішлося про родинне середовище Лесі Українки. Прозвучали й ліричні фрагменти з особистих листів, які розкривають внутрішній світ Лесі, її емоційність, музикальність і тонке відчуття слова. Назар Данчишин згадав оцінку Івана Франка, який назвав її «одиноким мужчиною новочасної України», відзначаючи масштаб її творчості та громадянську мужність. Доповідач акцентував на тяглості культурної традиції, проводячи паралель між Лесею Українкою та Ліною Костенко, яких об’єднує тема свободи митця і творення в умовах обмежень. Обидві постаті, за його словами, стали символами незламності української культури в різні історичні періоди:
— Свого часу Іван Франко назвав її «одиноким мужчиною на всю новочасну Соборну Україну». І це був, хоч як парадоксально, один із найсильніших компліментів на адресу поетки. Чому? Адже чи не звучить це як образа, коли жінку називають чоловіком? Річ у тім, що Леся Українка наполегливо творила свій художній світ із таким завзяттям і мужністю, яких часто бракувало чоловікам. Масштаб її праці значно перевищував те, що робили багато сучасників у тогочасній літературі. Саме цей неоціненний творчий доробок Франко й оцінив такими словами. Життя поета триває доти, доки нащадки не лише читають його тексти, а й надихаються ними у власній творчості. Серед сучасних письменниць Лесю Українку найчастіше порівнюють із Ліною Костенко [...]. У творчості обох провідною є тема неволі митця. Сьогодні триває новий етап боротьби за волю України, і в такі часи надихають постаті тих, хто йшов усупереч заборонам і не зламався. Такими в нашій культурі були й залишаються Леся та Ліна, — наголосив Назар Данчишин.
Усі присутні мали можливість ознайомитися з унікальними світлинами з життя Лесі Українки. На слайдах були представлені фотографії, які зібрала дослідниця її біографії Тамара Скрипка. Ці матеріали зберігаються у фондах Вільної української академії наук у Нью-Йорку.
Спеціальною гостею презентації-феєрії стала блогерка, філологиня, викладачка та популяризаторка української мови, фольклористка Марія Словолюб. Вона звернула увагу на те, що образ Лесі Українки часто подавали у спрощеному й знеціненому вигляді, що формувало відчуття меншовартості щодо власної культури. Пані Марія наголосила, що Леся — феномен світового рівня, постать великого інтелекту й сили характеру, яка творила всупереч заборонам, хворобі та суспільним обмеженням. Спікерка підкреслила роль родинного середовища у формуванні письменниці, її багатомовність, глибоке знання світової літератури та фольклору, а також здатність наполегливо працювати, незважаючи на складні обставини:
— Попри те, що я філолог, добре пам’ятаю свій шкільний підручник. Коли ми розгортали сторінку, бачили досить бідний, невиразний портрет Лесі Українки — з тьмяним друком, ніби спеціально знебарвлений. Дивишся й думаєш: хто ця людина і з якої вона епохи? А поруч — формулювання: «Народилася в сім’ї дрібного поміщика» або «дрібного шляхтича», як це часто писали про українських письменників. І навіть у часи незалежності така подача вже працювала як своєрідна пропаганда. У чому вона полягала? У формуванні меншовартості. Щоб ми не цінували себе як українців і не усвідомлювали масштабу власних митців. Але дрібних людей не буває. Дріб’язок — це про гроші, а не про особистості.
Леся Українка — феномен, який ми досі не до кінця осягнули [...]. Сьогодні, 25 лютого, — день народження Лесі Українки і водночас День української жінки. Тому я розпочну з того, що Леся Українка є яскравим прикладом того фемінізму, яким він має бути, і свідченням цінності української жінки.
Марія Словолюб звернулася до студентів із закликом по-новому поглянути на постать Лесі Українки та переосмислити усталені шкільні уявлення про неї:
— Чи справді хвороба Лесі Українки була настільки визначальною, щоб у школі ми передусім запам’ятовували, що вона застудила ноги на річці? У її біографії було значно більше важливих і промовистих моментів, але з якихось причин нас привчали бачити саме це. Тому мій заклик до вас — дізнатися про Лесю Українку більше й подивитися на неї як на феномен кінця ХІХ — початку ХХ століття. Не лише для України того часу, а й у ширшому, європейському і навіть світовому контексті. Уявіть собі дівчинку п’яти-шести років. У великій родині, де можна було просто гратися, вона разом зі старшим братом ставила п’єси. І не якісь випадкові сценки, а сюжети з античної міфології. Чи багато хто з нас у десять, а то й у двадцять років здатен по-справжньому осмислити античність? А для неї це було частиною дитинства.
Доповідачка наголосила, що талант сам по собі не гарантує результату — вирішальними є праця та відповідальність за свій потенціал. Леся Українка могла шукати виправдань у хворобі, суспільних обмеженнях чи складних історичних обставинах, однак обрала шлях постійної роботи й самореалізації. Навіть вимушені подорожі на лікування вона перетворювала на джерело творчих вражень, а неможливість грати на фортепіано — на музикальність поетичного слова. У цьому, за словами спікерки, і полягає її внутрішній стрижень — здатність творити попри обставини:
— Те, що Леся Українка була обдарованою, — безсумнівно. Але кожен із нас має свій дар. Питання лише в тому, чи цінуємо ми його і чи розвиваємо. Мати талант — це одне, а послідовно працювати над ним, просувати себе й свою ідею щоденною працею — зовсім інше. Адже часто люди, зокрема через хворобу, кажуть: я не можу працювати. Хтось сьогодні в Україні пояснює бездіяльність воєнними обставинами, хтось — втомою. Леся Українка також могла б шукати таких пояснень. Тим більше, що вона була жінкою в суспільстві, де до жінок ставили менше вимог у професійній сфері [...]. Проте вона свідомо обирає працю — попри хворобу, попри обмежені можливості часу й простору, в якому жила. Ба більше, через тяжкий стан здоров’я вона змушена була постійно виїжджати до тепліших країн на лікування [...]. Але ці подорожі вона сприймала не як втрату часу, а як новий досвід. Єгипет, Італія, Карпати, Крим — кожен простір відкривав для неї щось нове і збагачував внутрішній світ. Усе це згодом ставало частиною її творчості.
Підсумовуючи, Марія Словолюб закликала кожного плекати власну ідею та не зраджувати внутрішній поклик незалежно від професії чи обставин. Окремо спікерка відзначила видання «Образки з Лесиного життя» як цінний інструмент вивчення української мови, особливо за кордоном, наголосивши на його мовному багатстві та увазі до питомої лексики. Насамкінець філологиня закликала пізнавати українську спадщину й цінувати себе, адже, лише усвідомлюючи свою культурну вагу, можна бути гідно представленими у світі:
— Пізнаючи українських письменників, зокрема Лесю Українку, особливо якщо ви дівчина чи жінка, можете взяти для себе своєрідний образок — орієнтир, на який варто спиратися, торуючи власну життєву дорогу. Варто пам’ятати, що ні події за вікном, ні ментальний чи фізичний стан, ні навіть здоров’я не здатні забрати із серця те, що живе і що не вмирає [...].
Окрема подяка за новотвір, книжку-підручник «Образки з Лесиного життя». Я ознайомилася з ним і була приємно вражена тим, наскільки якісно й продумано можна вивчати українську, зокрема за кордоном [...].
Дбайте про себе і пізнавайте українську спадщину. Якщо ми не знаємо й не вміємо цінувати себе, то чи зможуть інші нас оцінити?
Наприкінці заходу директорка МІОКу Ірина Ключковська подякувала присутнім і наголосила на думці, що, за словами Оксани Забужко, Леся Українка ще свого часу вручила українцям європейський паспорт, закликаючи пізнавати європейське, однак не втрачаючи власної ідентичності.
Захід завершився поетичними рядками Лесі Українки, які стали символом сили й незламності духу, та музичним виступом народного камерного вокального ансамблю «Аколада» Народного дому «Просвіта» Львівської політехніки (керівниця — Тетяна Пащак).
