У Львівській політехніці провели зустріч з Андрієм Жолобом, омбудсменом з питань ветеранів та людей з інвалідністю Львівської міської ради.
Часто цивільні люди можуть взаємодіяти з ветеранами без розуміння того, через що ті пройшли і які мають потреби. Це може спричинити не лише конфліктні ситуації, а й нездатність допомогти. На жаль, навіть самі учасники бойових дій не знають, які можливості пропонує держава і який спектр ініціатив та підтримки їм доступний.
Андрій Жолоб — заступник міського голови, омбудсмен з питань ветеранів та людей з інвалідністю Львівської міської ради, у минулому ортопед-травматолог, колишній військовослужбовець, старший лейтенант медичної служби, директор Центру надання послуг учасникам бойових дій Львівської міської ради. Як представник Центру готовності цивільних він розповів, якими можливостями можуть скористатися ветерани, а також як краще розуміти їхні потреби цивільним людям.
Центр готовності цивільних
Захід розпочала народна депутатка України Галина Васильченко, яка розповіла, що вже протягом чотирьох років вона разом зі своєю колегою Наталею Піпою очолюють Центр готовності цивільних (ЦГЦ) на Львівщині. За цей час ЦГЦ організував понад 300 тренінгів для більш ніж 85 тисяч учасників на різну тематику: надання першої медичної допомоги, складання FPV-дронів, стрільба на полігоні та багато іншого.
ЦГЦ є одним із проєктів Фонду Сергія Притули. Як зазначила пані Галина, їхні відділення є майже у 20 регіонах України.
— Ми завжди раді організовувати ці тренінги, а також знайомитися з людьми, яким цікаво вдосконалювати себе, які розуміють важливість того, чому ми маємо бути готові щодня. Бо, незважаючи на те, в якому місті України ти проживаєш, загроза, на жаль, є всюди. Сподіваюся, що сьогодні нові знання для вас будуть корисні, — наголосила народна депутатка.
Далі пані Галина передала слово Наталії Піпі, яка зазначила, що, за словами людей, які пройшли навчання в їхньому Центрі, підготовка в ЦГЦ краща, ніж на навчальних курсах Збройних сил України. Як вважає Наталія Піпа, причиною цього є не «космічний» рівень Центру, а наявність недопрацювань: ЦГЦ закриває ту нішу, яку насправді нема кому закривати в державі на належному рівні. Навіть щодо питань у контексті того, щоб готувати людей при закладах вищої освіти, на чому також раніше наполягало Міністерство оборони.
Нині повністю змінено нацспротив, бо немає ні достатньої кількості майданчиків для підготовки, ні інструкторів. Адже вони насамперед мають готувати військових, а не лише тих, хто може бути або не бути мобілізований. Завершуючи, народна депутатка нагадала, що всі тренери в ЦГЦ є волонтерами, але з досвідом і відповідним фахом.
Як не треба спілкуватися з ветераном
Розпочавши основну частину заходу, Андрій Жолоб вирішив порушити тему, протилежну до тієї, про яку планував говорити далі:
— Я став на посаду директора Центру УБД. Мене запросили друзі, які працюють у міській раді. Я прийшов і навіть не уявляв, що можу робити. І тут я з командира роти, яким був в армії, два роки керував отими бородатими великими дітьми, які весь час чогось не хотіли, щось не могли, і треба було з ними домовлятися. У моменті ти починаєш керувати майже повністю жіночим колективом.
Але процес потрошки пішов. Я почав знайомитися з ветеранами, різними людьми. І тут мені дзвонить побратим, з яким ми не так давно познайомилися, і каже: «Слухай, така ситуація: я їхав, став біля аптеки на пішохідному переході, пішов купити собі цитрамон, вертаюся, а евакуатор вже забрав мою машину на штрафмайданчик». Приїхав Русланчик (побратим) на штрафмайданчик, а там дядько з таким розіпнутим ґудзиком: «Почекайте, я вам сказав, шановний, відійдіть». Руслан дзвонить мені й каже: «Слухай, ти знаєш, що у мене нагородна зброя є?». Кажу: «Знаю». — «Можна я його вб’ю?» Кажу: «Русланчику, ідея так собі, чесно». Він мені: «А чого?». Для цивільних ця розмова здається дурною, але для нас це абсолютно нормально. Я кажу: «Чекай, ще не вбивай, ти ж машину хочеш забрати? Я зараз придумаю, що робити».
Ми з кількома хлопцями з міської ради скинулися грошима і викупили Русланову машину. Тоді я дзвоню йому й кажу: «Руслане, отже, міська рада повертає тобі авто». Він відповідає: «Ото я розумію чиновницька робота, ото підхід!».
Після цього ми домовилися, що більше такого не робитимемо, але згодом я пішов до Андрія Івановича і сказав, що нам треба з цим щось робити, бо оце мудацтво, відчуття вічного вахтера, воно непереможне в наших людях, як на рівні контролерів у трамваях чи вахтерки в гуртожитку, яка не пускає тебе всередину, бо вона «найважливіша».
Навівши приклад із життя про те, наскільки цивільні люди можуть бути «поза контекстом», Андрій розповів, що у співпраці з міським головою Львова вони сформували групу, яка навчала всі управління та департаменти міської ради комунікації з ветеранами. Такі заходи вони проводили, зокрема, для поліції, пожежників, працівників АТП. Хоча, як зазначив Андрій, бувають люди, яким важко пояснити навіть таке, що тим, хто користується колісним кріслом, треба самотужки допомогти.
Чого хочуть ветерани?
Якось після чергової некоректної взаємодії з боку цивільних організацій з ініціативи Андрія запросили кілька ГО та, відповідно, ветеранів, які є їхніми учасниками, і поставили запитання останнім: чого ті хочуть? Найпоширенішою відповіддю було коротке «стріляти». З цією інформацією чиновник пішов до мера, і зрештою за якийсь час облаштували та відкрили муніципальний тир, стрільницю. Крім того, що ця ідея виявилася успішною й змусила замовкнути всіх, хто ставився до неї скептично в досить гучній манері, то ще й охочих відвідати стрільницю виявилося стільки, що щоразу, коли Андрій Жолоб хоче провести там лекцію, вільних місць нема.
— Там як не лучники займаються, то в дітей національно-патріотичне виховання. Для ветеранів УБД доступна на пів години безкоштовна доріжка. Цього часу з головою вистачить, щоби настрілятися. Також всі пацани, інструктори, теж є УБД, багато з них після поранень. Просто чудові пацани, з якими приємно поспілкуватися. Зайдіть, я вас прошу, до стрільниці, як буде можливість. Там неймовірна атмосфера правильного дитячого садка.
Центр надання послуг учасникам бойових дій
Як стверджує колишній військовий, «ветеранська зрада», впевненість у тому, що державі до тебе байдуже, починається з непоінформованості. Саме тому створені Львівський центр надання послуг учасникам бойових дій, СММ, пресслужба, — усі ті, хто розповідає, що відбувається і що роблять для ветеранів. Зараз у Центрі працює 55 осіб, які або є ветеранами, або безпосередньо з ними пов’язані.
— Якщо до нас приходить п’яний ветеран на рецепцію і починає кричати: «Дайте мені це, я воював!», то той, хто на рецепції, встає й каже: «Рот закрий, я теж воював. Іди спочатку проспись, а потім прийдеш і поговоримо». Я розумію, що, якби працювала цивільна людина, вона б у житті собі не дозволила так відповісти, тому що ветерани її просто задавлять тим: «А ти де воював?», «А ніде?» — і все. Ми можемо тільки спілкуватися на рівних, коли є на одному рівні свідомості, — пояснив Андрій Жолоб.
Невеличкий звіт про роботу Центру за 2025 рік: 33652 людини відвідали Центр надання послуг, надано 22858 інформаційних, 3658 юридичних і 2588 психологічних послуг.
Центр кар’єрного розвитку ветеранів
Величезний відсоток ветеранів, включно з Андрієм, як він сам зазначив, після повернення з війни вирішують кардинально змінити свою діяльність. І щоб допомогти з цим прагненням, діє Центр КРВ.
— До нас звертаються багато бізнесів і компаній з проханням: «Дайте нам ветеранів». Думаєте, вони звертаються, тому що такі соціально відповідальні? Ні! Їм просто треба людей, яких не мобілізують. Держава дає субвенції за те, що ти облаштовуєш робоче місце для людей з інвалідністю, і я кажу хлопцям, що в них зараз просто медовий місяць. Їм на тій же вакансії бізнес готовий давати на 20% вищу зарплату, ніж цивільним людям. Скористайтеся цим зараз. Потім усе: десь там заморозяться військові дії, про ветеранів почнуть забувати, і ви знов будете казати, що зрада. Тому головне проговорювати, що зараз треба цим користуватися.
За словами омбудсмена, у Центрі працюють чудові люди, які розглядають анкети кожного з ветеранів і шукають їм відповідні пропозиції. Центр пропонує можливість працевлаштуватися з менторством і підтримкою, зокрема фінансовою.
Багато учасників бойових дій віддають перевагу роботі у сфері Military technologies, бо це можливість далі допомагати армії, а на додаток отримувати непогані гроші. Також є ті, хто хоче працювати водієм громадського транспорту, бо, як пояснив Андрій Жолоб, це дає ветеранам відчуття «залишеної відповідальності». Також вдалим прикладом є створення ветеранських ремонтних бригад, бо вони вміють співпрацювати, знають що роблять і не сваритимуться між собою.
Офіс спорту ветеранів
При Львівському офісі спорту створили дочірню структуру, яка опікується виключно спортом для ветеранів. Місто забезпечує весь реманент, форму, місце для тренувань і можливість брати участь у змаганнях. Від ветерана потрібно лише прийти, і, як каже Андрій, це найскладніше:
— Бо набагато легше лежати вдома і нити. Це такий гарний, комфортний, теплий стан такого собі кактуса, який сидить у вазоні й скаржиться на те, що його не підливають. З цього стану треба виходити, але це дуже непросто.
Важливо бути залученими до всього, що має суспільну вагу, знати й уміти допомогти тим, хто цього потребує. Закликаємо відвідувати тренінги, які організовує ЦГЦ, а також не бути байдужими й допомагати ветеранам, якщо вам відомо, хто і як може посприяти у вирішенні того чи іншого питання.
