6 лютого 2026 року в Археологічному музеї Львівського національного університету імені Івана Франка відбулось урочисте відкриття реконструйованого фрагмента мозаїчної підлоги з омфалієм дерев’яної церкви XII–XIII століть з літописного Бужеська (нині — місто Буськ Львівської області). Реконструкція стала можливою завдяки плідній співпраці двох провідних університетів — Національного університету «Львівська політехніка» та Львівського національного університету імені Івана Франка. Від Львівської політехніки до реалізації проєкту були залучені науково-педагогічні працівники Інституту архітектури та дизайну.
Модератором заходу став завідувач археологічного музею доцент Ярослав Погоральський. У вступному слові він наголосив на значенні археологічної спадщини для осмислення історії України та звернув увагу на символічність дати:
— Сьогодні ми зібралися з нагоди кількох ювілеїв: 25-річчя Інституту археології ЛНУ, співробітники якого досліджували цей артефакт, 120-річчя кафедри археології — однієї з найдавніших у закладах вищої освіти України, та 145-річчя Археологічного музею ЛНУ.
Ярослав Погоральський зауважив, що представлений експонат має значення не лише як об’єкт матеріальної культури:
— Роль цього музейного предмета полягає не тільки в тому, що це об’єкт культурної спадщини. Це також свідчення нашої давньої християнської релігійної культури й елемент спадщини київського християнства, адже це одна з небагатьох пам’яток, яку вдалося реконструювати за результатами археологічних досліджень.
Знакове й світоглядне значення події у своєму зверненні окреслив ректор ЛНУ професор Роман Гладишевський:
— Сьогодні ми маємо унікальну можливість доторкнутися до нашої історії й культури, до поколінь, які проходять крізь віки та формують тяглість наших традицій. Саме тут сьогодні ми можемо глибше усвідомити й розкрити нашу ідентичність.
Особливе піднесення викликає цей експонат — унікальний фрагмент музейної підлоги, що символізує особливе місце ХІІ–ХІІІ століть із території літописного Бужеська. Цей фрагмент поєднує нас із давньою княжою добою та нагадує про тяглість наших духовних і культурних основ від стародавніх часів до сьогодення.
Ректор ЛНУ акцентував на міждисциплінарному характері проєкту та співпраці різних кафедр і фахівців:
— Проєкт реалізований двома провідними університетами — Львівським національним університетом імені Івана Франка та Національним університетом «Львівська політехніка». Знаковими є й назви кафедр, представники яких долучилися до цієї роботи: з одного боку — кафедра археології та історії стародавніх цивілізацій, з іншого — кафедра архітектури та реставрації. Саме це поєднання демонструє міждисциплінарну цілісність і гармонію спільної праці. Сьогоднішня наша зустріч підтверджує, що археологічна наука в Україні розвивається і дивиться в майбутнє. Це осмислення нашого минулого заради нашого майбутнього.
Говорячи про унікальність представленого експоната, директор Інституту архітектури та дизайну Львівської політехніки доцент Юрій Диба відзначив його значення для сучасних наукових досліджень:
— Нинішня подія є непересічною з кількох міркувань. Архітектори й археологи знають чимало подібних об’єктів, однак вони переважно відомі лише з публікацій або зберігаються у фондах археологічних музеїв. Лише окремі фрагменти — плитки чи їх частини — інколи представлені в експозиціях. Тому ця подія справді унікальна — це об’єкт, по якому у ХІІ–ХІІІ століттях ходили і єпископи, і священники. Сліди зношення свідчать, що перед нами реальний фрагмент історії.
Друге міркування, яке робить цю подію унікальною, — її міждисциплінарний характер, насамперед архітектурно-археологічний. Саме з цього поєднання свого часу почалася й моя професійна стежина: у 1986 році, після служби в армії, за рекомендацією тодішнього куратора, а сьогодні завідувача кафедри архітектури та реставрації професора Миколи Бевза, мене скерували в архітектурно-археологічну експедицію до Тустані. Відтоді цей напрям став визначальним у моїй роботі й привів мене до цієї співпраці — разом з колегами Олегом Рибчинським і Тетяною Рупою.
Третій важливий аспект — участь молодих людей. Ми зазвичай працюємо в колі вже старших і досвідчених фахівців, а інколи й без участі молоді. Тут же до цієї справи активно долучилися молоді люди, і це справді тішить. Є надія, що та вузька й звивиста професійна стежина, якою я свого часу йшов, рано чи пізно переросте в серйозну магістраль великої співпраці наших двох закладів.
Археологічний контекст знахідки розкрила доцентка кафедри археології та історії стародавніх цивілізацій ЛНУ імені Івана Франка Наталія Стеблій. Вона розповіла про багаторічні дослідження решток дерев’яної церкви в Буську, які з 2000 року проводить археологічна експедиція Інституту археології ЛНУ під керівництвом Петра Довганя. За її словами, у 2015 році вперше були зафіксовані залишки сакральної споруди та полив’яні керамічні плитки підлогового мощення. Упродовж кількох польових сезонів археологи зібрали понад півтори тисячі плиток різної форми, що дало змогу ідентифікувати омфалій і відтворити композицію підлоги. Окремо наголошено на важливості наукового обліку, очищення та консервації матеріалів, які тривалий час зберігались у фондосховищах.
Доповідачка також підкреслила значення міждисциплінарної співпраці археологів, архітекторів і реставраторів, завдяки якій частину знайдених елементів вдалося реконструювати та підготувати до музейного експонування. У цій роботі важливу роль відіграли студенти, волонтери, а також представники місцевої громади. Наталія Стеблій подякувала всім, хто долучився до багаторічних досліджень, і вшанувала пам’ять колег та студентів, зокрема загиблих унаслідок війни, наголосивши, що можливість наукової праці сьогодні стала можливою завдяки їхньому подвигу.
Завершальним у програмі урочистого відкриття став виступ професора кафедри архітектури та реставрації Олега Рибчинського, який підсумував результати реалізованого проєкту та зосередив увагу на ролі молодих фахівців у роботі з об’єктами археологічної спадщини. Він наголосив, що саме фахова підготовка, відповідальність і готовність працювати зі складним матеріалом визначають успіх таких ініціатив. Окремо відзначено внесок студентки Тетяни Рупи, яка виконала надзвичайно складне реставраційне завдання, продемонструвавши високий рівень професійної зрілості та наукової відповідальності:
— Нам пощастило, що до нас приходять вчитись унікальні українські діти. Якби не Тетяна Рупа, не знаю, чи вдалося б досягти такого результату — ця підлога ще роками зберігалася б лише фрагментарно. Як реставратор із досвідом можу сказати: якби переді мною поставили завдання, яке виконувала Тетяна Рупа, я, ймовірно, від нього б відмовився. Наша молодь — це наше майбутнє. Це наш штандарт, який ми маємо передати наступним поколінням.
Професор наголосив, що робота з автентичними артефактами ХІІ–ХІІІ століть, зокрема з керамічними плитками підлогового мощення, потребує не лише технічної майстерності, а й чіткого усвідомлення історичної цінності матеріалу. За його словами, контакт із такими пам’ятками завжди супроводжується особливим почуттям відповідальності перед минулим і спонукає до максимально обережного та виваженого підходу. У цьому контексті наведено ще один приклад успішної студентської роботи — реконструкцію мозаїчної підлоги церкви з Олешківської ротонди ХІІ століття. Магістерський проєкт студентки кафедри Юлії Пужак був присвячений ідеї реставрації втраченої пам’ятки та ґрунтувався на фотофіксації, рисунках і обмірах археологів. Під час цієї роботи вдалося відтворити фрагмент підлоги давньоруської церкви, оригінальні матеріали якої не збереглись.
Після урочистого відкриття відбувся науковий семінар, у межах якого з доповідями виступили представники Львівської політехніки, зокрема Олег Рибчинський, Тетяна Рупа та Юрій Лукомський.
