Студентки третього курсу спеціальності «Видавництво та поліграфія» кафедри мультимедійних технологій Інституту поліграфії та медійних технологій Львівської політехніки Єлизавета Горяєва і Софія Попова стали переможницями національного конкурсу ADC*UA Awards. Їхній творчий проєкт — авторська книга-самвидав ideya — здобув золоту нагороду в студентській категорії та відкрив шлях до презентації роботи на міжнародній арені.
Варто зазначити, що проєкт ideya був представлений одразу у двох конкурсних номінаціях у межах Ukrainian Creative Stories 2026. Зокрема, робота брала участь у категоріях ADC*UA Student Awards 2026 / G13-1. Publication Design та Ukrainian Design: The Very Best Of 2026 / A22-24. Student Design. Саме в першій номінації студентки здобули золоту нагороду та посіли перше місце. Крім того, проєкт увійшов до шортліста в другій категорії.
ADC*UA Awards — національний відбірковий конкурс найкращих українських робіт у галузі реклами та комунікаційного дизайну.
Для самих студенток їхня перемога стала справжньою несподіванкою:
— Чесно кажучи, ми взагалі не очікували перемоги. Це був просто конкурс із великою кількістю різних категорій: реклама, креативні проєкти та багато іншого. Ми взагалі не думали, що кудись пройдемо. Там брали участь дуже різні компанії, наприклад Monobank або Dodo Socks. Звісно, з ними ми не конкурували, бо змагалися в студентській категорії, але все одно для нас уже було важливо те, що ми просто опинилися серед учасників цього конкурсу.
Ми бачили роботи інших учасників, і вони справді були дуже сильні. Наприклад, один із проєктів, який здобув нагороду, створювала ціла команда, а нас було лише двоє, ще й роботу ми створили за доволі короткий час. Тому, коли оголосили золото й назвали нас, це було справжнє «вау». Ми не применшуємо наших зусиль, бо теж багато працювали над проєктом, але все одно це стало великою несподіванкою. Напевно, саме тому ця перемога так сильно запам’яталася: коли нічого не очікуєш, не будуєш жодних прогнозів, а потім раптом чуєш своє ім’я серед переможців. Якщо чесно, то ми досі до кінця не можемо в це повірити.
Шлях до поліграфії
Єлизавета родом із Чернівців. Ще з дитинства вона любила малювати та мріяла про мистецьку освіту.
— Для мене це було доволі закономірно, тому що серед моїх пріоритетів завжди були дизайн для художників і поліграфія. Спочатку не все складалося так, як планувалося, але зрештою я вступила саме на поліграфію, — згадує дівчина і додає: — Тепер розумію, що це був дуже цікавий поворот долі, бо тут я познайомилась із Софією, і саме це привело мене до таких проєктів. Насправді я пам’ятаю свої думки ще з дев’ятого класу: вже тоді хотіла працювати над чимось пов’язаним із книжками. Хоча поліграфія охоплює значно більше — це і книги, і різна друкована продукція, — для мене особливе місце завжди посідала саме книга. Спочатку мене захоплювали самі книжки, а потім стало цікаво, як вони створюються, як проходять шлях від ідеї до готового видання. Тому, коли настав час визначатися з пріоритетами, я подумала: якщо мене так тягне в цей напрям, то варто обирати поліграфію.
Софія ж переїхала до Львова з Харкова з початком повномасштабного вторгнення. Про те, щоб обрати поліграфію, студентка думала ще задовго до вступу.
— Я завжди любила щось створювати власноруч: клеїти, майструвати, робити різні альбоми. Мене захоплювали речі, які можна не лише придумати, а й потримати в руках. Тож насправді про цю спеціальність я думала ще до війни й планувала вступати на неї в Харкові. Але життя повністю змінилося, тому вступила до Української академії друкарства. Згодом академію приєднали до Політехніки, тож зараз навчаюся вже тут. І зрештою все це привело мене до книжки, до поліграфії та до нашого проєкту, — каже дівчина.
Навчанням студентки задоволені, хоча зізнаються, що спершу було важко.
— Перший курс був непростим. У нас доволі технічна спеціальність, тому ми вивчали математику, фізику та хімію. Але мені було цікаво. Зізнаюся: інколи я думала, чи не варто було обрати архітектуру — такий варіант теж розглядала. Проте зараз розумію, що рада своєму рішенню, і мені справді подобається, що я навчаюся саме на поліграфії, — розповідає Єлизавета.
Семестр у Франції
Поряд з участю в конкурсі цього семестру Єлизавета та Софія навчались у Франції за програмою академічної мобільності. Саме тому вони не змогли особисто бути присутніми на церемонії нагородження Ukrainian Creative Stories 2026, де їхній проєкт здобув золоту нагороду.
За словами студенток, навчання за кордоном стало для них не лише можливістю вдосконалити професійні навички, а й побачити, як працює система поліграфічної освіти в європейських закладах вищої освіти.
— У навчанні там дуже багато практики. Лекцій, мабуть, було відсотків двадцять від усього семестру — один-два, максимум три тижні. Це були якісь вступні лекції, а далі переважно практика.
Ми постійно працювали в командах. Вони дуже люблять ділити студентів на групи, давати якусь проблему, яку належить розв’язати, а потім презентувати результат. Треба придумати назву команди, зробити проєкт і представити його. У нас спеціальність була більше інженерна, тому такого було багато.
Що мені найбільше впало в око — там немає такого, що всі іспити складають наприкінці семестру. Навчання поділене на модулі. Тобто посеред семестру може бути іспит: ти прослухав курс, склав його — і все, він закінчився. Потім починається щось нове. Це дуже зручно, — зауважує Єлизавета.
Крім того, дівчата розповідають, що особливо їх вразило технічне оснащення навчального закладу та можливість працювати із сучасним обладнанням.
— Дуже класно, що там чудові лабораторії. У закладі, де ми навчалися, була справжня друкарня з великими машинами, де можна було працювати з папером і друком. Також було багато 3D-принтерів та іншого обладнання. Нас дуже здивувало те, що ти можеш просто прийти й самостійно працювати. Викладач може тобі щось показати, пояснити — і піти. А далі ти сам щось робиш. Іноді, якщо виникає питання, викладача навіть важко знайти, але ти все одно працюєш.
Це, напевно, була найбільша різниця. У нас, наприклад, ти приходиш у лабораторію і працюєш разом із викладачем або лаборантом. Або лаборант щось робить і показує тобі чи контролює процес. А там тобі просто дають доступ до обладнання — і працюй. Ніхто особливо не стоїть над душею і не контролює кожен крок. Це твоя відповідальність. Головне — одягнути халат, захисні окуляри й дотримуватися правил безпеки, а далі працюєш сам, — каже Софія.
Усе почалося з ідеї
За словами дівчат, усе почалося ще в січні 2025 року, коли Єлизавета надихнулася й захотіла створити книжку.
— Вона запропонувала зробити книжку. Якусь прикольну, незвичну. Не про нас, але водночас трохи про нас. Таку, яка буде цікавою і дітям, і дорослим. Це була лише ідея, але вона нас дуже захопила. Нам справді хотілося її реалізувати. Ми довго її виношували, обговорювали, поверталися до неї знову і знову. Постійно казали: зробимо, точно зробимо, але до реалізації задуму не доходило, — згадує Софія.
І тут зійшлися всі зірки — викладачка Наталія Занько дала завдання зробити проєкт.
— У межах навчальної дисципліни «Обробка графічної інформації» Наталія Василівна сказала нам: «Зробіть якісну роботу, яку буде цікаво презентувати. Це можуть бути стикери, плакати, афіші, календарі — щось, що буде мати графічний контекст. І робіть це якісно, так, наче ви презентуєте свій продукт перед роботодавцем». Тому ми й зробили книжку. Тобто це не було так, що ми просто самі все придумали й зробили книжку для себе, ні.
Коли відбувався перегляд робіт, там були різні проєкти: плакати, блокноти та інші роботи, ну і наша книжка. Ця робота дуже сподобалася Наталії Василівні, вона щиро тішилася, — ділиться Єлизавета.
Саме завдяки Наталії Занько студентки дізналися про конкурс ADC*UA Awards. Після презентації роботи вона порадила дівчатам не зупинятися та подавати книжку на творчі конкурси. Вона ж і надіслала Софії та Єлизаветі інформацію про ADC*UA Awards. Як зізнаються переможниці, якби не її підтримка, можливо, вони б так і не наважилися подати роботу.
Книжка про себе і водночас про кожного
Проєкт ideya — це авторська книга-самвидав, у якій поєдналися особисті історії, спогади, улюблені кольори, пісні та ілюстрації, важливі для обох авторок.
Назва народилася дуже природно — адже все почалося саме з ідеї. Головною концепцією книжки стало поєднання різних матеріалів, форматів і творчих технік.
Над проєктом дівчата працювали близько трьох тижнів. Весь процес — від вибору паперу до фінального зшивання — вони виконували власноруч. Обов’язки розподілили відповідно до своїх сильних сторін: Єлизавета зосередилася на дизайні й додрукарській підготовці, а Софія відповідала за друк і післядрукарські процеси.
— Спочатку була ідея, а потім ми пішли до художнього магазину вибирати матеріали. Стали обговорювати папір, кольори. Ми ж тоді ще не знали, як саме все буде виглядати. Просто дивилися й думали: ось цей колір гарний, ось цей папір цікавий.
Спершу визначалися з форматом. Який це буде формат? Що це взагалі буде? Ми вирішили, що це буде книжка, зроблена своїми руками. На звичайному принтері можливості обмежені — максимум А4. Тому вибір був між А5, якимось квадратним форматом або А6. Зрештою зупинилися на А5, бо для початку це було найпростіше.
Потім вибрали матеріали і стали думати, що буде всередині книжки: про що писати, що показувати. Бо якщо це книжка, то там мають бути і текст, і ілюстрації, і все це потрібно гарно зверстати.
Ми вирішили розділити книжку на багато окремих зошитів. Зошит — це кілька сторінок, складених разом. У нас були блоки по дві або чотири сторінки. Наприклад, один зошит складався з рожевих сторінок із тиграми та моїми улюбленими ліліями, інший — із синіх сторінок або з пандами. Так ми поділили всю книжку на окремі частини.
Я почала верстати. Працювала в Illustrator, бо тоді InDesign для мене ще був незнайомим. Зараз, звісно, я б уже робила це в InDesign. Щось відмальовувала у Photoshop, десь використовувала CorelDRAW, уже навіть не дуже пам’ятаю. Верстала сторінки, готувала макети.
Потім Софія взялася за друк. І найскладнішим у всьому процесі було зрозуміти, яка сторінка на якому боці аркуша має бути надрукована. Оце справді було найважче. А далі вже простіше: друк, обрізка. Бо принтер залишає поля приблизно по п’ять міліметрів, тому все треба було підрізати. Після цього ми зшивали зошити. Спочатку кожен окремо, а потім усі разом в один блок. І вже потім вклеювали його в обкладинку.
Одним із наших головних бажань було зробити так, щоб корінець залишався вільним і книжка могла повністю розкриватися. Нам дуже подобалося, як відкриваються сучасні книжки, коли сторінки лежать майже пласко і їх зручно перегортати. Тому для нас було важливо правильно все зшити й склеїти. Ми дуже старалися. І, зрештою, все вийшло, — розповідає Єлизавета.
Попри певні труднощі, студентки згадують процес створення своєї книжки із захопленням. За їхніми словами, це було дуже захопливо, і вони хотіли якомога швидше побачити результат.
— Це була не просто навчальна робота — це був проєкт, який нас справді надихав, — каже Софія.
Сьогодні студентки мріють про міжнародні конкурси та вже замислюються над новими творчими проєктами. Вони хочуть розвивати бренд ideya, створювати нові авторські видання та навіть заснувати власне невелике видавництво.
