Анастасія Яворська, студентка першого курсу Інституту прикладної математики та фундаментальних наук і спортсменка, яка виступає в кікбоксингу, розповіла про своє перше незаплановане тренування та про те, як їй вдається поєднувати спорт із навчанням в університеті. Вона також поділилася тим, як відновлюється після навантажень і чи стикалася з упередженим ставленням або сумнівами щодо вибору такого виду спорту.
— Коли почався ваш шлях у кікбоксингу?
— Я кікбоксингом як таким не займаюсь, а лише виступаю. А в спорті я з пʼяти років: займаюся тхеквондо — це корейське бойове мистецтво. Пізніше, коли відбулися певні зміни у федерації, зʼявилася можливість виступати на змаганнях з кікбоксингу. Я подумала: «Чому б не спробувати?» — і мені сподобалося. Перші мої змагання з кікбоксингу були у 2023 році. Відтоді з будь-яких змагань саме з кікбоксингу, в яких брала участь, я не поверталася без нагород.
— Як ви потрапили на тхеквондо?
— Мене туди привів мій друг із садочка. Він тоді займався тхеквондо, а я — танцями. Якось я пішла з ним подивитись, як відбувається тренування. І так сталося, що це тренування завершилося разом зі мною. Тобто моє перше тренування вийшло незапланованим.
— Як би ви пояснили різницю між боксом і кікбоксингом людям, які не зовсім у контексті?
— Напевно, основна різниця в тому, що в боксі використовують руки, а в кікбоксингу — різні частини тіла, залежно від розділу. Наприклад, я виступаю у поінт-контакті та лайт-контакті. У поінт-контакті бій зупиняють після удару дії, щоб судді оцінили його. У лайт-контакті поєдинок більш безперервний, але теж є обмеження — не можна бити нижче пояса. Є й інші розділи, як-от лоу-кік, де дозволені удари по ногах, а також рингові дисципліни, наприклад фул-контакт.
— Як часто ви тренуєтесь? Це тренування і з кікбоксингу, і з тхеквондо?
— У мене мінімум три тренування на тиждень, іноді може бути чотири-п’ять. Тренування тривають по півтори-дві години. Також деколи я можу робити пробіжки або іншу фізичну підготовку додатково.
Моя тренерка мала групу з кікбоксингу, але її закрили через невелику кількість людей. Тому, коли ходжу до неї, тренуюсь у текхвандо, бо особливої різниці між ним і кікбоксингом немає. Ще можу забігати до тренера саме з кікбоксингу, і з ним також тренуюся.
— Як ви налаштовуєтеся перед змаганнями? Чи є хвилювання? Можливо, маєте якісь ритуали?
— Перед самими поєдинками зазвичай не дуже хвилююся. Найбільша напруга з’являється тоді, коли дізнаюся, що в мене будуть бої, бо сітки й суперниць оголошують пізно. Тоді дивлюся, хто буде суперницею, інколи перевіряю її результати — і коли бачу призерок чи досвідчених спортсменок, це може трохи лякати. Але потім просто налаштовую себе спокійно: «Окей, буде добре». Перед боєм зазвичай слухаю музику, а якщо сильно нервуюся, можу попросити тренера чи когось із команди просто потримати мені руки в рукавичках, щоб «вибити» напругу перед стартом. І вже на поєдинок виходжу з максимально чистою головою, без зайвих думок.
— Ви навчаєтеся на першому курсі прикладної математики. Чому обрали таку спеціальність та освітню програму?
— Я навчаюся за програмою «Фінансовий інжиніринг», хоча спочатку не планувала обирати щось пов’язане з ІТ. Але під час вступу натрапила на формат IT test drive і вирішила спробувати — мені це відгукнулося. Спершу подала документи на системний аналіз, але згодом мені зателефонували з кафедри прикладної математики й запропонували вступ на бюджет на освітню програму «Фінансовий інжиніринг». Цей напрям раніше радила мені й репетиторка з математики, тому я вирішила докладніше розібратись і подала заяву. У підсумку отримала рекомендацію саме сюди — й обрала цей варіант.
— Чому ви обрали Львівську політехніку для вступу?
— Спочатку я думала подаватися до Києва, але розуміла, що через війну навчання, ймовірно, буде онлайн, а мені хотілося повноцінного студентського життя. Також у мене є знайомі, які навчаються у Політехніці, і вони казали, що тут дуже активне студентське життя, зокрема «Осінь Політехніки» та «Весна Політехніки». І, обираючи між університетами для технічної спеціальності, я більше схилялася саме до Політехніки.
— Чи берете ви зараз участь у студентському житті університету?
— Так, беру участь у «Весні Політехніки». Спочатку я мала танцювати, але через змагання не склалося, тому долучилась як декораторка.
— Чи складно вам поєднувати спорт, тренування, змагання і навчання?
— Трохи складно, бо мені важко тримати фокус і на навчанні, і на спорті одночасно. Через часті змагання іноді накопичуються завдання, які доводиться наздоганяти. Але загалом це не складніше, ніж в 11-му класі, бо тоді було більше навантаження: підготовка до НМТ, багато матеріалу та постійний стрес через результати. Я навіть брала паузу в тренуваннях, бо було складно все поєднувати ще й через дорогу, яка забирала багато часу.
— Які змагання вам запамʼяталися найбільше і чому?
— З давніших найбільше запамʼяталися мої перші міжнародні змагання з тхеквондо — «MAZOVIA MASTER CUP». Тоді було непросто фінансово, і, як виявилося вже в дорозі, поїздку частково оплатили батьки спортсменів з усього клубу. Коли я про це дізналася, зʼявилося відчуття великої відповідальності — що в мене вірить не лише тренер чи моя сім’я, а значно більше людей.
Спочатку я виступала в розділі тулі (послідовність рухів без суперника) і була дуже скута, тож, зрештою, програла. Але потім зібралася перед спарингами, провела два поєдинки — і виграла. З тих змагань у мене є медаль і кубок, і я досі інколи можу дивитися на них і відчувати гордість за себе.
З останніх найбільше запамʼятався чемпіонат України серед дорослих. Там були дуже складні поєдинки — три раунди по дві хвилини, коли м’язи забиваються і не вистачає дихання. Але я пишаюся собою, що змогла витримати всі бої — і не просто вистояти, а перемогти.
— Як ви відновлюєтеся після змагань?
— У день після поєдинків — гарячий душ, щоб розслабити м’язи. Насправді часу на повноцінне відновлення майже немає, бо одразу повертаюся до навчання. Найбільше допомагає сон, адже під час змагань його дуже мало. Це ще й емоційно виснажує, бо постійно підтримуєш команду, переживаєш за всіх. Тому після повернення можу просто проспати 17 годин і більше.
— Чи важлива для вас підтримка команди під час поєдинків?
— Надзвичайно важлива. Ми їдемо на змагання певним складом, підтримуємо одне одного, стежимо за розкладом боїв, підказуємо, коли кому виходити. Під час поєдинків активно вболіваємо — так, що після змагань іноді навіть голос зникає.
— Як ви зазвичай відпочиваєте і що вам допомагає відновлювати сили?
— Найчастіше просто сплю або переглядаю фільми й серіали, переважно детективи. Якщо випадає повністю вільний день, то можу піти на прогулянку з подругою — це не потребує багато ресурсу, а навпаки — допомагає перезавантажитися.
— Чи стикалися ви з упередженнями, що це не «жіночий» вид спорту?
— Так, і навіть від найближчих людей. На сімейних зустрічах часто звучало щось на кшталт: «Ти ж дівчинка, навіщо тобі це, йди на танці або в модельне». Спочатку я просто не відповідала, але з часом почала чітко казати, що мені це подобається. Коли я стала старшою і почала відстоювати свої межі, такі коментарі майже зникли.
— Які у вас плани на майбутнє — у спорті та в професії?
— За результатами цього чемпіонату України серед юніорів мені мають присвоїти звання кандидата в майстри спорту, і якщо все складеться, то хотіла б спробувати дійти до майстра спорту, а потім до міжнародного рівня.
Щодо професії, то хотіла б працювати в аналітиці даних. Я весь час аналізую щось у житті, інколи навіть занадто. І здається, що краще спрямувати це в роботу — наприклад, в аналіз фінансових даних, ніж постійно «прокручувати» щось у голові.
