«Цифрові технології в менторстві та тьюторстві: можливості та виклики» — тема, яку обговорили представники трьох політехнік — Дніпровської (Микола Трегуб), Чернігівської (Володимир Базилевич), Львівської (Микола Логойда), а також ЧНУ імені Петра Могили (Олена Філімонова). Модерувала дискусію очільниця Центру тьюторства і менторства Львівської політехніки Наталія Бокла.
Присутні говорили про цифрові технології в менторстві та тьюторстві, можливості й виклики, пов’язані з ними, — алгоритми, платформу, штучний інтелект — та шукали відповіді на запитання, чи вони допомагають розкрити потенціал студента, чи, навпаки, створюють дистанцію.
Чи можна онлайн вибудувати довірливі стосунки?
Менторство базується на довірі та емпатії. Ні в кого не виникає сумнівів, що цього значно легше досягти в безпосередньому живому спілкуванні, де діалогувати простіше, природніше. Однак на сьогодні з різних причин доводиться працювати в дистанційному або гібридному форматі. Скажімо, такий досвід мали учасники проєкту PROMENT. Чи це вплинуло на довіру? Чи вдалося подолати бар’єр вимкненої камери і створити справжній емоційний зв’язок? Як висловилася з цього приводу Олена Філімонова, все залежить від конкретного запиту й теми розмови. Якщо вона була цікавою, корисною й зачіпала, то по той бік екрана співрозмовники вмикали камери — і спілкування ставало більш живим, відвертим. Однак у молоді тепер довіра може швидше й простіше вибудовуватися через чат, ніж через увімкнену камеру.
На думку Миколи Трегуба, онлайн має негативний вплив тоді, коли він глибоко засідає, особливо це відчутно під час навчання на магістерському рівні, коли реально люди знайомляться аж через 1,5 року — на захисті кваліфікаційних робіт. Аналогічно стається і під час тьюторської чи менторської підтримки, адже ці програми короткотривалі. Плоди цього, на думку представника Дніпровської політехніки, ми пожинатимемо довго. Однак цілком онлайну не позбудемося — він уже є частиною нашої культури. Втім…
— Довіра не залежить від онлайну чи офлайну. Це вже більше про взаємодію. Якщо ментор відкритий, готовий допомагати, то не важливо, як відбувається спілкування — онлайн чи офлайн. Важливо, як співрозмовники вибудовують саме спілкування, чи стараються, щоб обидві сторони були готові взаємодіяти, відкриватися, співдіяти.
Учасники дискусії дійшли важливої згоди, що онлайн і офлайн інструментально й методично мають відбуватися по-різному, адже це абсолютно два різні курси з погляду взаємодії зі студентами, підтримання їхньої уваги, контролю тощо.
Штучний інтелект у менторстві
У цій частині дискусії її учасники шукали відповідь на запитання, чи може штучний інтелект стати цифровим помічником ментора, скажімо, для відбору ресурсів або ж кар’єрних треків, чи менторство все-таки має залишатися виключно у траєкторії людського спілкування.
Очевидно, що штучний інтелект для ментора часто стає інструментом підтримки у створенні проєктів, генеруванні завдань, підборі ресурсів, матеріалів тощо. Без ШІ сьогодні життя видається нереальним, тому завдання людини — використовувати його максимально ефективно. І не тільки створювати або генерувати певні обмеження, формувати концепції тощо, а й прищеплювати оточенню культуру його використання.
— У контексті застосування в програмах тьюторства й менторства ШІ та його технології вже стали інструментом. Очевидно, він рухатиметься в напрямі індивідуалізації на кшталт особистісних асистентів, де, залежно від запитів, можна буде втілювати підхід індивідуалізму. Втім треба навчитися використовувати штучний інтелект у своїй повсякденній роботі, зокрема в освітньому процесі, — переконаний Микола Логойда.
Представник Чернігівської політехніки Володимир Базилевич поділився досвідом того, як штучний інтелект допомагає йому писати студентам токсичні листи:
— Мій найкращий друг — штучний інтелект — пише чудові токсичні листи студентам, уже знаючи звороти, які я використовую, і стиль мого написання. Ми з ним навчилися розуміти один одного. Він чудово вловлює моє завдання. І тут нема порушення принципів доброчесності. Якщо ШІ налаштовується на наше внутрішнє сприйняття і фактично використовує наші фрази, які ми традиційно вживаємо назагал, то, в принципі, як мені видається, це абсолютно логічна складова такої взаємодії. І це значно економить час.
Думку продовжила Олена Філімонова, акцентувавши на тому, що ШІ — дуже потужний допоміжний інструмент. У менторстві він допомагає знайти відповідну інформацію, підібрати додаткові матеріали, ресурси, кейси, ілюстрації або ж розробити їх, згенерувати. І якщо ментор може поділитися своїми порадами використання штучного інтелекту в роботі — це теж чудово.
Водночас штучний інтелект не може замінити самого ментора, навіть якщо адаптуватиме всі можливі відкриті кейси, успішні й неуспішні історії та намагатиметься створити з них кар’єрну траєкторію. Тобто ніщо не замінить ефекту живого спілкування!
— Ще один дуже важливий момент з відгуків учасників роботи з менторами — більшість із них зауважували, що для них цінним став нетворкінг і можливість долучитися до професійної спільноти ментора, налагодити з ним контакт, комунікацію, влитися в його професійне середовище для свого працевлаштування у майбутньому чи кар’єрних змін. Людина все ж таки має лишатися людиною.
Цифрове менторство — обов’язкова база ментора?
У цій частині обговорення модераторка Наталія Бокла поставила запитання про межу між технічною підтримкою і наставництвом. Це особливо відчутно тоді, коли ментори діляться лайфхаками про ведення блогу чи використання різних інструментів для написання курсових робіт. І важливо, як вони це подадуть, на чому акцентують.
Олена Філімонова розповіла про професійний підхід до розв’язання цього питання в ЧНУ імені Петра Могили, зокрема про синергію між студентами, які вчаться за програмами комп’ютерного спрямування, їхніми викладачами, представниками ІТ-компаній, банківської сфери та фахівцями вебдизайну.
Цікавим є досвід впровадження програми цифрового менторства в Чернігівській політехніці, адже там нею зацікавилися не лише майбутні айтівці.
— Схема цифрового менторства справді складна в пілотуванні, тому на майбутнє слід зміщувати фокус саме в напрямі IT-спеціальностей та обирати складові, пов’язані з підтримкою хакатонів, стартап-напряму й окремо стартап-схем, — вважає Володимир Базилевич.
А як втілюють програму цифрового менторства у Львівській політехніці? Тут напрям ІТ-наставництва домінував над іншими, зокрема завдяки співпраці з ІТ-компаніями. А фундаментом самої програми стали студенти Інституту комп’ютерних наук та інформаційних технологій.
— Попри це, на презентації проєктів приємно було бачити студентів інших спеціальностей, зокрема архітекторів, які працювали з дизайном і візуалізацією інформації, а також журналістів, які допомагали представляти все. І всі ці студенти підтягували свій рівень обізнаності в ІТ. Отож програма цифрового менторства дала змогу ефективно реалізувати такий обмін, — зауважує Микола Логойда.
Найважливіше, на думку учасників дискусії, розділити цифрове менторство й збагнути його аудиторію. Очевидно, на сьогодні воно не лише для айтівців. Такої думки вже дійшли у Дніпровській політехніці. Але чи завжди ментор мусить мати цифрові навички?
— З одного боку, важко уявити ситуацію, щоб відповісти «ні», а з іншого — якщо це, наприклад, ментор поета, то навіщо йому цифрові навички? Але зрозуміло, що є ситуації, коли можна бути класним ментором без цифрових навичок, — роздумує Володимир Базилевич.
Однак також важливо, щоб ментор не перетворився на тьютора або гугл, бо це вже не менторство. Ментор має лише спонукати, зацікавлювати.
Олена Філімонова зазначає, що напрацьовувати цифрові навички важливо не лише молоді, а й старшому поколінню, особливо викладачам, адже нині студенти часто здобувають дистанційну освіту як окрему форму вищої освіти, де потрібен візуальний контент, контент і повністю робота онлайн. Такий досвід мають європейські колеги. У них розвинена ціла система менторства в цьому напрямі.
Олена Філімонова розповіла, що під час опитування викладачів у межах проєкту DEFEP, що спрямований на впровадження дистанційної освіти як окремої самостійної форми навчання, з понад шести тисяч респондентів лише менш як 30 % вважають цифрові знання викладача потрібними. Фактично йдеться про вміння працювати й доносити знання через камеру. Більшість викладачів чомусь впевнені, що вже й так усього навчилися, хоча якісних професійних цифрових лекцій у нас ще дуже мало.
Учасники дискусії дійшли висновку: цифрові технології надають додаткові можливості, особливо для тих, хто перебуває віддалено або через стан здоров’я може долучатися лише онлайн, але водночас є певні перешкоди, пов’язані з вимкненням електроенергії та перебоями в інтернет-зв’язку. У будь-якому разі нові можливості переважають.
