Другий день івенту Local Event on Education (LEoE) був присвячений голосуванню за найкращі ідеї розв’язання освітніх проблем, які учасники запропонували напередодні у форматі Knowledge Cafe. На це відвели дві години, після чого відбулася панельна дискусія на тему «Альтернативна освіта: чи достатньо звичайного диплома у 2026 році?».
У дискусії взяли участь народна депутатка Наталія Піпа, завідувач кафедри захисту інформації Іван Опірський, представник компанії IT-JIM Олег Леськів та представниця компанії Genesis Олександра Тиркалова. Панель модерував проректор Національного університету «Львівська політехніка» Микола Логойда. Результати голосування та підсумки дискусії будуть передані адміністрації Львівської політехніки для впровадження нових ідей розвитку університету.
Далі обговорили проблеми, які найбільше хвилюють студентство нашого університету. Це була рефлексія над власними прогалинами як у науковій підготовці, так і в умінні розпочинати власні проєкти, що частково є наслідком радянської освітньої системи.
Студентів Політехніки найбільше цікавило, чи може університет зараховувати робочий досвід як частину навчального плану без додаткових іспитів. Учасники дискусії підтримали цю ідею, зазначивши, що вона спонукатиме студентів здобувати практичні знання, що позитивно вплине на їхнє майбутнє.
Завідувач кафедри захисту інформації Іван Опірський зауважив:
— Кафедра, завідувач і викладачі мають бути зацікавлені в тому, щоб студент здобував практичні знання, які допомагають йому розвиватись як особистість і дбати про кар’єру. Тому, звісно, це правильно.
Водночас представник компанії IT-JIM Олег Леськів наголосив на потребі балансу:
— Якщо все пустити на самоплив, деякі студенти можуть просто вимагати зарахування без відвідування пар. Проте якщо віднайти в цьому баланс, то загалом моя відповідь — так.
Під час панельної дискусії порушили питання дуальної освіти, що не втрачає актуальності. Студентів особливо хвилювало, чи не перетворить вона університет на «кадровий резерв» для бізнесу, водночас послабивши його наукову складову. Це спричинило жваве обговорення.
І представник бізнесу Олег Леськів, і народна депутатка Наталія Піпа погодилися: протиставлення бізнесу й університетів не критичне. Для технічних спеціальностей загроза «витіснення» науки бізнесом перебільшена, бо сучасні технології потребують глибоких дослідницьких компетенцій. Компаніям потрібні фахівці, які можуть аналізувати, досліджувати та створювати нові підходи, а це неможливо без міцної академічної бази. Водночас держава залишається відповідальною за створення й підтримку університетів, тоді як бізнесу доцільніше розвивати партнерство з ними, а не перебирати на себе освітню функцію повністю.
Проте, як зазначив Іван Опірський, ризики є, особливо в умовах війни та дефіциту кадрів. Високі ринкові зарплати відтягують студентів від наукової кар’єри, і без належної підтримки науки може виникнути прогалина. Саме тому на університетах сьогодні лежить особлива відповідальність — готувати висококваліфікованих фахівців, нове покоління дослідників і науковців, здатних розвивати державу.
Студентів також цікавило, чи можливо стати висококваліфікованим фахівцем, жодного разу не виїхавши на стажування за кордон або не пройшовши його під час навчання.
Олександра Тиркалова, представниця бізнес-середовища, відповіла:
— Можливо, зі мною не всі погодяться, але моя відповідь — так.
За її словами, значна частина спеціалістів у компаніях починали кар’єру ще з четвертого курсу університету — без участі в закордонних програмах і міжнародних стажуваннях.
— Якщо в Україні є сильна компанія з українським корінням, наявність західного досвіду не є обов’язковою умовою, — додала Олександра Тиркалова.
Схожої думки дотримується й Олег Леськів:
— Важливі не географія, а люди та професійне середовище. Йдеться про цінності й знання тих, хто вас оточує.
Його компанія понад десять років працює на глобальному ринку, має міжнародних клієнтів і співробітників по всьому світу.
— Дивитися варто не на місце, а на те, з ким ви взаємодієте, — вважає він.
Інтернет значно спрощує навчання та доступ до інформації з будь-якої країни, тож обов’язковий виїзд часто не потрібен. Проте Іван Опірський зазначив:
— Без розуміння, чого ти хочеш досягти, розвитку не буде — ні тут, ні за кордоном.
Комплекс меншовартості й переконання, що успіх можливий лише за кордоном, — міф, який нам нав’язував радянський союз.
Під час дискусії сучасного випускника уявили як фахівця з трьома ключовими складовими: фундаментальні знання, м’які навички та культурний досвід міжнародної мобільності, а також практичні компетенції, здобуті під час стажувань. Постало питання: що з цього в Україні недооцінене — в освіті чи на ринку праці?
Більшість учасників наголосили на важливості фундаментальної основи. Цікаво, що в кожного було своє трактування цього аспекту. Іван Опірський назвав її недооціненою, хоча саме вона є джерелом прогресу й сміливих ідей. Наталія Піпа підкреслила брак глибокого, системного мислення в державному управлінні, а Олександра Тиркалова пов’язала фундаментальність зі здатністю швидко навчатися. Водночас Олег Леськів висловив дещо іншу, але не менш цікаву тезу: реальність часто оминають або замінюють на щось інше, знецінюючи її.
— Ви можете прочитати всі книжки і знати всі науки, але якщо не вмієте нормально спілкуватися з людьми, не маєте корисних контактів — кар’єру не побудуєте, — переконаний він.
Студенти часто замислюються, куди рухатися далі та як інвестувати свій час. Перед ними розкриваються три основні траєкторії: академічна мобільність, дуальна освіта та рух у науку. Кожен із цих шляхів має свої ризики для професійного майбутнього, тому важливо зберігати баланс.
Як показує практика, встигнути все неможливо. Олег Леськів радить не розпорошуватися на всі види діяльності, а фокусуватися, наприклад, на навчанні й дуальній освіті:
— На 3–5 курсах хочеться встигнути все, але це нереально, якщо ви хочете закінчити університет із червоним дипломом і бути готовими до роботи.
Усі поради мовців цінні, адже кожен розглядає ті самі поняття під різним кутом. Проте ніхто не може надиктувати ваш шлях.
— Книжки про те, як стати мільйонером, не роблять вас багатими — багаті ті, хто їх пише і хто їх продає. Так само чужі поради не визначають вашого щастя. Обирайте свій шлях: подорожуйте, закохуйтеся, працюйте чи займайтеся наукою, — закликав Іван Опірський.
Як колишній студент, він радить не поспішати з роботою. Студентські роки — час пробувати, експериментувати й шукати себе. Працювати ще доведеться десятки років. Наостанок Іван Опірський звернувся до студентів:
— Вчіться, знайомтеся, формуйте команди й ідеї, підтримуйте одне одного — так життя буде легшим і цікавішим.
