З нагоди 210-річчя Львівської політехніки відбулася зустріч студентів із Миколаєм Сєргою — військовослужбовцем, митцем, засновником та очільником громадської організації «Культурний десант». На заході розмовляли про важливість культури як інструменту психологічної допомоги військовим, про менеджмент в умовах війни та про використання ШІ в роботі.
На початку зустрічі до присутніх звернувся проректор Олег Карий:
— У нас зараз є дуже багато студентів очної та заочної форм навчання, які проходили чи проходять службу в Збройних силах України. Саме завдяки їм ми маємо можливість сьогодні спокійно, з електроенергією, проводити зустрічі в теплі й у звичайних умовах. Безумовно, перед Політехнікою та загалом перед нашим суспільством стоїть чимало викликів, пов’язаних із тим, як нам пережити цю війну. Я впевнений у тій перемозі, яка на нас чекає. І діяльність пана Миколи — це один із тих напрямів, який, я переконаний, є надзвичайно потрібним зараз і буде необхідним для нас у майбутньому.
Хто такий Миколай Сєрга?
Сучасна молодь, можливо, й не знає цього імені. Проте для трохи старшого покоління Миколай Сєрга — насамперед артист, телеведучий і учасник яскравих телепроєктів 2010-х років. Його пам’ятають за тревел-шоу «Орел і решка», участю в талант-шоу «Фабрика зірок» та інших проєктах.
Однак на зустрічі Миколай був не просто як публічна особа, артист і митець, а як людина з ґрунтовною освітою та досвідом і засновник «Культурного десанту». Він має чотири освіти: за першою освітою — менеджер, згодом здобув ще кілька фахів у галузі психології та культурології. Його цікавило поєднання мистецтва і психології — саме це пізніше стало основою його діяльності у війську.
Вибір після 24 лютого
24 лютого 2022 року в Миколая мав відбутися концерт у Миколаєві.
— Я їхав до Миколаєва і зупинився в Одесі в готелі, бо моя перша машина, на якій я виїхав, зламалася, тож довелося взяти іншу. Уже пізно вночі я був в Одесі, а о п’ятій ранку дізнався, що починається повномасштабна війна. Став швидко думати, що робити. Мої батьки живуть в Одесі, тому я закупив продукти, паливо та все необхідне, щоб забезпечити їх. Потім повернувся до своєї кімнати, сів і замислився: що я можу зробити тут і зараз? Перше, що я зробив, — створив так званий психбатальйон — умовну групу психологічної підтримки, яка працює й досі. Це близько 200 психологів і понад 4,5 тисячі людей, які долучаються, приходять і працюють у груповому чи індивідуальному форматі.
На другий день я зрозумів, що внутрішній механізм уже запустився, і моя безпосередня участь більше не є критично необхідною. Я знайшов менеджера, людину, яка координує внутрішні процеси, а також зовнішнього менеджера, який здійснює пошук клієнтів і психологів. І тоді я зрозумів, що потрібно зробити щось більше. Саме тому я пішов до війська, — розповідав гість.
Як зізнався Миколай, із собою він мав лише два яскраві концертні костюми, тож, коли прийшов підписувати контракт, командир аж злякався, побачивши його.
— Коли я прийшов, то думав, що це буде ТРО — тобто ти приходиш і обороняєш свою хатинку чи свій район. Проте коли я прийшов оформлюватися й отримувати речове забезпечення, мені сказали: «Це не ТРО, це Збройні сили України. Якщо ти вважаєш цей вибір правильним і хочеш доєднатися, тоді потрібно підписати контракт. А додому ти потрапиш уже після демобілізації — коли закінчиться воєнний стан».
Я вийшов, закурив… Хоча я взагалі не курю. Стою, думаю: згоріла хата — гори й сарай. Повертаюся, підписую — і все. Так я вступив до лав ЗСУ, — згадував він.
Перші тижні служби — чергування, напруга, інформаційний хаос і безсоння. Саме тоді він став проводити для побратимів короткі творчі зустрічі: вірші, історії, розмови. Це стало своєрідним «емоційним масажем», який допомагав військовим знімати напругу й повертати сон. Так народилась ідея системної роботи з моральним станом військових через культуру.
«Культурний десант»: мистецтво як інструмент
Сьогодні «Культурний десант» — це масштабна структура з понад 200 учасниками та вісьмома мобільними групами, які щодня працюють на фронті, у госпіталях і реабілітаційних центрах. У середньому відбувається 20–30 заходів щодня. Але це не просто концерти, адже мета цих заходів не розважити, а змінити стан людини. Війна — це постійна напруга, втрата, агресія, невизначеність. У таких умовах психіка звужується, людина перестає бачити майбутнє. А коли зникає образ майбутнього — зникає надія.
— Наше завдання — допомогти людині намалювати картинку майбутнього всередині своєї уяви, до якого їй захочеться дійти, — пояснював Миколай.
Фактично «Культурний десант» працює з надією як ресурсом виживання. Це робота з переконаннями та станом людини.
Перед кожною діяльністю стоїть аналітика. Команда розробила систему моніторингу переконань військових — так званий радар наративів. Вона аналізує ставлення до командирів, побратимів, цивільного суспільства, влади та власного майбутнього. Кожен із цих векторів має 11 рівнів — від глибокого деструктивного стану «–5» до сліпої ідеалізації «+5». Завдання — не довести до «плюс п’ять», а вивести людину в той стан, у якому вона здатна раціонально діяти й бачити перспективу.
Мобільна група приїжджає, зчитує стан аудиторії та визначає, які переконання домінують. Далі через пісні, поезію, гумор, історії та особисті розмови вона працює з цими станами. Інколи потрібно підсилити віру. Інколи — зняти романтизацію війни. Інколи — повернути відповідальність людині за власне життя. Це тонка психологічна робота.
Кожна група щодня здійснює аналіз проведених дій (АПД), використовуючи для цього можливості ШІ. Вона розбирає, що спрацювало, що не спрацювало, де культура була безсилою і що потрібно змінити. «Культурний десант» — це робота з моральною стійкістю бійців, яка безпосередньо впливає на їхню боєздатність.
Поради з менеджменту
Оскільки більшість студентів на зустрічі — менеджери, окрема частина події була присвячена менеджменту та управлінню. До війни Миколай керував невеликою командою. Сьогодні в його підпорядкуванні близько 260 людей.
— Менеджер — це лідер, людина, яка організовує інших навколо спільної ідеї, — наголосив він.
Миколай говорив про різні типи мотивації: зовнішню — «батіг і пряник», мотивацію через страх або провину, а також внутрішню — найстійкішу, що базується на спільному сенсі. Саме останню він вважає ключовою. Важливою рисою сучасного менеджера, на його думку, є вміння формулювати чіткі завдання та бачити кінцевий результат, адже якщо результат не відповідає очікуванню, то винен той, хто незрозуміло пояснив завдання. Окремо він наголосив на ролі рефлексії.
Наприкінці зустрічі розмова перейшла у формат відкритих запитань. Студенти мали змогу поставити запитання й почути корисні поради, а також зробити групове фото.
