Кожен потребує визнання. Не боготворіння чи сліпого наслідування, а простого визнання трудів, роботи, часу та старань. Саме тому відзнаки за старанне навчання та активну участь у наукових конференціях такі важливі для студентів, адже це показує, що їхні успіхи побачені й оцінені. Це мотивує їх працювати більше та заохочує до нових досліджень.
Однією з таких студенток є Катерина Александрович, яка навчається на магістратурі за спеціальністю «Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація». 28 січня вона здобула відзнаку за успіхи в навчанні й науково-дослідницькій роботі та активну громадську діяльність. Дівчина не тільки старанно вчиться, а й уже протягом чотирьох років працює та досліджує історію своєї малої батьківщини.
Як розповідає її науковий керівник — доцент кафедри архітектури та реставрації, кандидат історичних наук Віктор Мельник, — Катерину відзначили за участь у нещодавній конференції, де вона здобула перемогу в одній з номінацій. На цій конференції студентка представила роботу «Проблеми реставрації придорожніх скульптур на прикладі пам’ятника зі скульптурою Івана Хрестителя з міста Броди 1845 року». Вона дослідила стан однієї з найстаріших кам’яних скульптур Бродівщини, проаналізувала пошкодження пам’ятки та провела реставраційні роботи. Очищено поверхню від вапняних і бетонних нашарувань, стабілізовано камінь, усунено біологічні забруднення, реконструйовано втрачені частини скульптури (голову та руки) тощо.
— Це була кафедральна наукова конференція, — зазначає Віктор Мельник. — Робота Катерини за спеціальністю «Реставрація творів мистецтва» була відібрана як найкраща доповідь і найкраща презентація. Відповідно, вона пройшла на другий етап конференції та здобула загальноінститутський вищий рівень.
Я був науковим керівником Катерини, власне, тільки у межах цієї конференції. Загалом я просто веду в них фахові предмети. Щодо наукової діяльності, то це вже, напевно, третій захід, у якому ми брали участь разом. Катерина є нашою магістранткою. Бакалаврат вона завершувала в коледжі імені Івана Труша.
Студенти цього коледжу доволі часто вступають до Львівської політехніки та продовжують навчання тут на магістратурі. Щодо інших наукових здобутків Катерини, то вона вже брала участь у кількох конференціях і має публікації. Ми свідомо формуємо у студентів науковий підхід, адже реставрація як ремесло не може існувати без глибоких наукових знань.
Чому саме реставрація?
— Якщо почати із самого початку, то, коли я вступала до коледжу, дуже хотіла навчатися саме на скульптора, — розповідає Катерина. — Я з невеликого міста — Бродів — і свідомо обрала для себе художній шлях. Мама хотіла, щоб я стала дизайнеркою, бо це модне слово і багато хто прагне бути дизайнером. Але я цього не хотіла — мені це ніколи не було до душі. Я дуже хотіла бути саме скульпторкою. Коли я вступила до коледжу, мала вибір: або звичайна скульптура, або скульптура-реставрація. Сам відділ відкрили відносно недавно — на той момент це був лише другий набір. Нам тоді сказали, що цей напрям фінансує Німеччина, і він має більші перспективи. Мама, звісно, наполягала: «Іди туди, там більше можливостей».
На той час я ще не до кінця розуміла, що таке реставрація, бо в моєму місті вона не була поширена — це невелике місто, і я не мала з чим це порівняти. Перше справжнє усвідомлення того, що я хочу бути саме реставраторкою, прийшло десь на третьому курсі, коли в нас почалися профільні реставраційні заняття і з’явилися перші реальні об’єкти. Ми вже щось реставрували, а згодом я почала працювати над дипломною роботою. Це так мене захопило, що я зрозуміла: це мій шлях, і я хочу йти ним далі. І з кожним роком я щораз більше в цьому переконувалася.
Диплом з кладовища та інші проєкти
Першою серйозною реставрацією в житті дівчини стала дипломна робота на здобуття рівня молодшого спеціаліста. Як вона розповідає, сам процес реставрації був складний і потребував глибоких досліджень.
— Моя сім’я походить із села Дітківці, і звідти я привезла пам’ятник. Історія була така: моя мама прибирала в церкві, і я часто ходила їй допомагати. Я там багато гуляла цвинтарем і одного разу побачила цей пам’ятник. Він мені дуже сподобався, і мені було страшенно шкода, що він так руйнується — у нього вже не було голови, він був повністю вкритий мохом, — каже студентка. — Я розповіла про це своїй керівниці — Ользі Мамчур. Вона навчалась у Львівській політехніці, а тепер є завідувачкою кафедри в коледжі. Саме вона запропонувала: «Візьмімо його на реставрацію».
Далі були й інші роботи: реставрація найстарішої скульптури Івана Хрестителя в Бродах — теж дипломна робота, але вже на здобуття ступеня бакалавра, а також приватна реставрація інтер’єрів і фасадів у Львові.
Робота реставратора важка?
Бути реставратором дуже цікаво. Ця професія поєднує в собі багато компонентів: це і вивчення та дослідження історії, і робота з різною технікою та препаратами, і, звісно, творчість. Водночас Катерина не приховує: реставрація — нелегка професія.
— Насамперед це важка фізична робота. Ти розумієш, що реставрація — це не просто сісти й щось написати, не лише письмова робота, — ділиться студентка. — Переважно працюєш із різними матеріалами й хімічними речовинами, і це, напевно, один із найскладніших моментів. Водночас для мене реставрація не є важкою професією. Хіба що, якщо дивитися в перспективі, це може якось вплинути на здоров’я, але на сьогодні мені важко сказати, що я сприймаю її як надто важку. Найбільше вона потребує витримки й терплячості — сидіти над кожною деталлю, працювати уважно й довго. Людина, яка не є посидючою, не зможе це робити, бо просто забракне терпцю.
Навчання важливе
Попри те, що Катерина працює вже доволі довгий час, вона переконана: без ґрунтовної освіти реставратор не може стати висококласним фахівцем.
— У коледжі я дуже старалася добре вчитися, бо для мене освіта завжди була на першому місці. Я справді багато вкладаюся в навчання, адже розумію: робота — це робота, але якщо в голові не буде знань, я буду зосереджена лише на роботі для когось. У такому разі я не зможу розвиватися далі й стати більш вільною, самостійною реставраторкою. Тому освіта для мене, безперечно, у пріоритеті. І, напевно, саме завдяки тому, що мене запам’ятали як відповідальну та старанну студентку, мене й запросили на роботу, — каже дівчина.
Вона також зізнається, що її непокоїть те, що є люди, які, не маючи освіти, беруться за «реставрацію» певних об’єктів.
— Мене особливо турбує ситуація в Бродах, де деякі люди, не маючи фахової освіти, виконують псевдореставрацію. Вони застосовують неправильні методи, не досліджують історичного контексту і, зокрема, покривають кам’яні скульптури фарбами, які не дають каменю «дихати». Це призводить до ще швидшого руйнування пам’яток — не за 100–150 років, а максимум за 10. Така робота виконується набагато швидше: не за два-три місяці, а за тиждень. Вони буквально беруть болгарку, знімають верхній шар, зверху лакують — і гарно. Тобто це швидко, і до того ж, звичайно, дешевше, ніж робота справжнього реставратора. Але це створює негативний попит, який заважає реставрації рухатися вперед, — пояснює студентка.
Реставрація скульптури з Бережанського замку
Про теперішню дипломну роботу Катерини Віктор Мельник говорить з особливим зацікавленням. За його словами, йдеться не просто про сам проєкт, а про багаторічну співпрацю кафедри з Бережанським заповідником.
— Катерина зараз робить дуже гарний диплом. Йдеться про Бережанський замок, і це вже, напевно, третя скульптура, яку реставрують у стінах Львівської політехніки в межах цієї співпраці, — каже Віктор Мельник.
Він пояснює, що об’єкт, над яким працює студентка, доволі складний.
— Це специфічний матеріал — так званий червоний угорський мармур, який має особливу структуру. Ми вже вивчили специфіку цього каменю, і це дає можливість працювати з ним більш усвідомлено, — зазначає викладач.
Реставрація пам’ятки — це не лише процес відновлення пошкоджених об’єктів, а насамперед глибоке історичне дослідження.
— Ми вивчаємо історію цієї пам’ятки. Музейні працівники співпрацюють з нами: вони надають архівні фотографії, діляться історією пам’ятки — тією, яку знають. Наші фахівці й студенти своєю чергою шукають додаткові матеріали. Усе це разом дає комплексне бачення об’єкта, — зауважує Віктор Мельник. — Щодо цієї дипломної роботи, то йдеться про усипальницю князів Синявських. Це справді цікаво: вже двоє студентів працювали над цими об’єктами — Катерина та Сергій Сірий, який зараз навчається в аспірантурі. Одну фігуру реставрував Сергій Сірий, друга фігура зараз у роботі в Катерини — і це, власне, її магістерський диплом.
Сама Катерина говорить про свою дипломну роботу як про дуже серйозний проєкт:
— Для мене це велика честь, що мені довірили такий складний об’єкт. Скульптура загалом у поганому стані: немає голови та правої руки, є значні пошкодження. Відповідно, голову потрібно відновлювати повністю.
Вона зізнається, що вже не вперше стикається з такими викликами у своїй навчальній практиці.
— Так склалося, що і в моїй першій дипломній роботі скульптура була без голови, і в другій також. Тож можна жартома сказати, що відновлення голів уже стало моєю своєрідною спеціалізацією, — усміхається Катерина.
Досвід роботи з каменем дівчина почала здобувати ще під час закордонної практики.
— З мармуром як матеріалом я познайомилася ще під час практики в Німеччині. Оскільки наш відділ у коледжі фінансує німецька сторона, ще до ковіду нам організували повноцінне стажування. Там ми працювали з об’єктом, який був дуже зруйнований і до того ж невдало відреставрований раніше, — згадує вона.
З бережанською скульптурою ситуація інша.
— Тут камінь у кращому стані, однак зруйнована сама скульптура. Вона є однією з п’яти скульптур на надгробку Адама Синявського — це дуже великий і унікальний пам’ятник, — пояснює Катерина.
Водночас студентка наголошує, що складність цієї дипломної роботи полягає не лише у фізичній реставрації, а й у науковій роботі.
— Над двома попередніми дипломами я фактично працювала з нуля: перший об’єкт узагалі ніколи не досліджували, а другий був лише частково опрацьований. Тут ситуація інша — дослідження вже є. Тому основна складність для мене як фахівчині — не просто переказати зроблене до мене, а внести свою новизну, здійснити відкриття та сформувати власні висновки. Загалом наука передбачає, що навіть у пам’ятках, про які, здавалося б, уже все відомо, завжди залишається простір для нових відкриттів, — каже вона.
Катерина також підкреслює роль наукових керівників:
— Мій науковий керівник від Львівської політехніки — Олег Рибчинський, доктор архітектури, провідний фахівець. Він керує кількома дипломами, зокрема з Бережан, і цього року найбільшою та найскладнішою дипломною роботою є, власне, моя.
Аспірантура, просвітницька робота та плани на майбутнє
Про свої подальші кроки Катерина говорить з усмішкою, спокійно й дуже впевнено:
— Я хочу розвивати свої наукові вміння, тому що це справді важливо. Погоджуюся з тим, що, у принципі, розчистку може виконати майже кожен, кому правильно покажуть і хто має до цього нахил. Але брати на себе відповідальність за реставраційні об’єкти — це зовсім інше: для цього потрібно мати відповідні знання, тож я планую розвиватися в реставрації. Зараз важко точно сказати, як усе складеться, але найближчий крок — вступ до аспірантури. Мені хотілося б більше зосередитися на науковій сфері реставрації.
Водночас студентка не відокремлює науки від практики.
— Я не відмовляюся від практичної роботи, адже це досвід і постійне професійне напрацювання. Реставрація сьогодні активно розвивається, з’являється дедалі більше сучасних методів, і мені не хотілося б від цього відставати. Але водночас я прагну бути більш дотичною саме до письмової, наукової роботи, — пояснює вона.
Окремий напрям, який вона планує розвивати надалі, — дослідження цвинтаря в рідному селі.
— Зараз я працюю над дослідженням цвинтаря у своєму рідному селі. Коли я писала перший диплом, мені фактично довелося починати з нуля — не було від чого відштовхнутися. Я досліджувала друге поле цвинтаря, навіть умовно намалювала карту, наскільки це було можливо, адже мені тоді було лише 17 чи 18 років.
Саме це дослідження наштовхнуло мене на розуміння, що реставратор має не лише виконати роботу, а й довести, передусім науково, що пам’ятка варта реставрації. Тому ми завжди пишемо наукові роботи, щоб обґрунтувати свої дії. Навіть коли йдеться про реконструкцію, як у моїх попередніх роботах, потрібно пояснити, чому саме ця пам’ятка заслуговує на те, щоб її реконструювали, чому таке рішення правильне і на чому воно ґрунтується. Для цього я шукала аналоги та працювала з архівними й музейними матеріалами Бродівщини.
У процесі дослідження я стала помічати, що чимало мотивів і форм мені вже траплялися раніше. Це й навело мене на ідею докладно вивчити цвинтар у своєму селі й згодом розширити це дослідження на всю Бродівщину. Я зрозуміла, що історики та краєзнавці зазвичай працювали з дуже обмеженою вибіркою скульптур — тими, що вони вважали найціннішими. Водночас значна кількість пам’яток залишалася поза увагою. Через це формується хибне уявлення, що пам’ятки ХХ століття нібито не мають великої цінності, — зазначає Катерина.
Також одним із пріоритетів студентки є просвітницька робота. Як вона вже зазначала, її особливо турбує непрофесійна реставрація.
— Саме тому зараз я намагаюся вести активну просвітницьку діяльність у Бродах — розповідаю про реставрацію і наголошую на тому, що реставратор — це фахівець, а не просто художник, який вирішив за це взятися, — каже Катерина.
І насамкінець — про головну мету.
— Одним із моїх основних планів є ґрунтовне дослідження цвинтаря, щоб у майбутньому розвивати цю тему та підвищувати культуру реставрації не лише у Львові чи Києві, а й у невеликих містах і районах, зокрема в Бродах. Це дуже важливо для збереження нашої спадщини, — підсумовує Катерина.
