11 лютого 2026 року відбувся щорічний міжнародний круглий стіл, присвячений пам’яті Казимира Твардовського, засновника Львівсько-Варшавської школи. Тема цьогорічного заходу – «Казимир Твардовський, раціональність і демократія». Організатори наукового зібрання – кафедра філософії Інституту гуманітарних та соціальних наук Національного університету «Львівська політехніка» та Львівське філософське товариство імені Казимира Твардовського.
Професорка Анна Брожек (Варшавський університет, Польща) у своєму виступі на тему «Роль антиірраціоналізму в демократичних суспільствах. Про працю Оссовської «Модель громадянина» зауважила, що представниця Львівсько-Варшавської школи Марія Оссовська наголошувала на важливості раціональної настанови громадян демократичного суспільства, яка ототожнюється з їхньою здатністю критично мислити. Критика є необхідною для досягнення інтелектуальної чесності, для здійснення вибору того чи того погляду/переконання. Критичне мислення є «щепленням» проти «інтоксикації» розуму пропагандою, нав’язуванням поглядів і переконань. Марія Оссовська виділяє такі риси демократичної особи: прагне вдосконалювати себе і покращувати добробут громади, неупереджена і здатна корегувати (переглядати) свої погляди та переконання, відкрита до співпраці, самодисциплінована, толерантна (зважає на думки інших людей), сміливо відстоює свої переконання, навіть якщо це загрожує її особистим інтересам, інтелектуально чесна, незалежно і самостійно мислить, відповідальна за власні слова, дотримання обіцянок і має почуття гумору.
Професор Джозеф Улатовський (Університет Вайкато, Нова Зеландія) у своїй доповіді «Твардовський, раціональність і постправда» розглянув надзвичайно важливу проблему – проблему постправди. Твардовський і представники Львівсько-Варшавської школи були переконані, що істинне знання досягається науками, бо вони є раціональними, і особами, які вміють логічно-раціонально міркувати. В епоху постправди ці переконання піддають сумніву, а науки розглядають як «марні зусилля пізнати істину». Знання є відносним і частковим. Людьми керують емоції, інтуїція, тобто те, що є ірраціональне. Щоб протистояти натиску прихильників постправди, треба розробляти нову концепцію раціональності.
Доцентка Надія Козаченко (Криворізький державний пердагогічний університет) доповідала про «Методологічні настанови Твардовського для епістемічної демократії». У своєму виступі доповідача зосередилася на визначенні поняття епістемічної демократії. Це демократія, за якої демократичні процедури уможливлюють прийняття кращих рішень, ніж за умов волюнтаризму та випадкових механізмів. Епістемічний, тобто знаннєвий, вимір демократії вимагає, щоб рішення були не лише легітимними, але й раціональними і базувалися на знаннях. Відтак, демократичне урядування можуть здійснювати фахівці-професіонали у своїх галузях з доброю репутацією. Чому з доброю репутацією? Щоби була довіра суспільства до управлінців демократичної держави.
Професорка Ольга Гончаренко (Львівське філософське товариство імені Казимира Твардовського) розглянула у своєму виступі «Що таке достойність університету згідно з Твардовським?» роль закладу вищої освіти у формуванні демократичного суспільства. Твардовський вважав, що університет виконує три важливі функції: виховну, дослідницьку і викладацьку. Він виховує дослідників, громадян, які вміють самостійно мислити, приймати раціональні рішення, здатні формулювати незалежні судження. Достойність університету визначається його незалежністю від ідеологій, політики, свободою наукових пошуків заради об’єктивності.
Завідувач кафедри філософії Ігор Карівець (Національний університет «Львівська політехніка») звернув увагу учасників круглого столу на атиповий раціоналізм Казимира Твардовського. Нетиповість полягає у тому, що: 1) у ньому використовують як дедукцію, так і індукцію; 2) досвід не може бути надійним джерелом знання; 3) існують закони розуму, які важливіші за досвід, досвід є лише «поштовхом» до пошуку істини й досліджень; 4) конструктивістські тенденції – знання конструюється за допомогою розумових дій (аналіз, порівняння, синтез, логічне виведення, формулювання суджень тощо).
Доцентка Оксана Панафідіна (Криворізький державний педагогічний університет) зосередилася на демократії як епістемічній проблемі. Демократія як форма правління потребує знання, яке допомагає приймати ефективні рішення на благо суспільства. Відтак, у демократичних суспільствах є потреба у висококваліфікованих працівниках, експертах, з високим рівнем довіри суспільства. Університети в демократичних суспільствах відіграють провідну роль у підготовці управлінських, і не лише, кадрів.
Професор Андрій Синиця (Львівський національний університет імені Івана Франка) розмірковував у своєму виступі про взаємодію філософії, університету і політики, наголосивши, що освітній заклад повинен не ангажуватися в ідеологічні та політичні ігри, а відстоювати незалежність і самостійність у пошуку знань на благо суспільства. Таку ж позицію відстоював і Твардовський ще у міжвоєнному Львові.
Виступи учасників міжнародного круглого столу викликали жваву дискусію. Науковці наголошували на кризі демократії, на кризі раціональності, які слабо протидіють авторитарним експансійним режимам. Тому за такої кризи зростає роль критичного мислення, без якого демократія не може існувати і протистояти дезінформації, пропаганді, яку поширюють авторитарні режими.
