Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою презентував соціологічне дослідження інтеграції українців у Латвії під час війни. Його мета, як зазначила директорка Ірина Ключковська, — проаналізувати специфіку інтеграції вимушених мігрантів з України в Латвії та їх залучення до побудови українських спільнот, а також описати основні аспекти діяльності українських організацій у цій країні й вплив російського повномасштабного вторгнення на пріоритети їхньої діяльності та співпраці.
Серед учасників заходу були:
- Ірина Ключковська — директорка Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка»
- Володимир Гарцула — почесний консул Латвійської Республіки у Львові
- Олег Карий — проректор з міжнародної діяльності університету
- Оксана П’ятковська — заступниця директорки МІОКу
- Володимир Гнатюк — доктор філософії з політичних наук МІОКу
- Роман Жила — виконавчий директор Світового Конґресу Українців (СКУ)
- Богдан Тимків — голова Конфедерації спілок українців, що проживають у Латвії «Віче»
- Роман Черхавий — представник Міжнародної організації українсько-латвійської дружби
- Уляна Садова — наукова керівниця науково-дослідного центру «ДЕМОС»
- Оксана Винницька-Юсипович — почесний консул Канади в Україні
Захід розпочала Ірина Ключковська. Звертаючись до присутніх, вона наголосила на важливості ділитися досвідом з новими поколіннями, а також подякувала Збройним силам України за можливість проводити такі заходи в безпеці й закликала вшанувати пам’ять полеглих захисників хвилиною мовчання.
— Цей день для Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою є вкрай важливим. Ми завжди хвилюємося, коли представляємо результати наших досліджень, бо це цілі масштабні процеси. Зараз у фокусі нашої уваги є країни Балтії. Ми поспілкувалися з паном почесним консулом Володимиром Гарцулою і дійшли висновку, що ці країни, які тепер теж стоять перед загрозою військового вторгнення, живуть своїм життям і роблять багато чого для європейської спільноти, не мають достатньо уваги. Їх досліджують не так, як Німеччину чи Польщу, а вони є нашими справді надійними стратегічними партнерами, і саме про це ми з вами сьогодні поговоримо, — наголосила Ірина Ключковська.
Це дослідження є інструментом осмислення глибших трансформацій, які відбуваються водночас в Україні та європейських спільнотах. Сьогодні ми є свідками масштабної вимушеної імміграційної хвилі, внаслідок якої сформувалася мобільна українська спільнота в Європі. Вивчення їхнього досвіду дає змогу зрозуміти, як трансформується українська ідентичність в умовах війни та імміграції. Нині над цими питаннями працює низка міністерств України: які моделі громадотворення виникають поза межами держави, як взаємодіють між собою старі й нові громади і як формується новий тип українця, який виїхав і перебуває за кордоном. Це має велике значення для державної політики України — від культурної дипломатії до майбутніх стратегій реінтеграції українців, адже саме це нині є одним з її пріоритетів. Водночас важливим є збереження національної ідентичності українців за кордоном, зокрема тих, хто вирішив залишитися. Ключове питання — як зробити так, щоб відбулась інтеграція, а не асиміляція.
Оксана П’ятковська розповіла про методологію дослідження, яке складалося з двох етапів — кабінетного аналізу та якісного соціологічного опитування у формі інтерв’ю з двома групами респондентів. Перша група — українці, які вимушено виїхали до Латвії після початку повномасштабного російського вторгнення. Друга — жителі Латвії українського походження. Частина з них уже мала громадянство Латвії, частина — громадянство України. Йдеться про мігрантів українського походження, які проживали на території Латвії до 2022 року та є очільниками або членами громадських організацій чи інших ініціативних груп у цій країні. У дослідженні використали два окремі напівструктуровані опитувальники — для кожної з груп респондентів. Польовий етап тривав з вересня по грудень 2025 року. Протягом цього часу вдалося провести 11 інтерв’ю. Пошук респондентів здійснювали із застосуванням методу «снігової кулі».
Згідно з відповідями респондентів, ставлення населення Латвії до вимушених мігрантів було переважно позитивним, доброзичливим, солідарним і дуже теплим. Йдеться як про місцевих мешканців, так і про роботодавців та представників сфери послуг. Водночас у свідченнях респондентів простежуються поодинокі, але досить емоційно гострі прояви негативного чи упередженого ставлення. Опитані чітко ідентифікують джерело такого впливу, наголошуючи, що воно походило не від етнічних латишів, а від переселенців з росії чи тих, хто є частиною російськомовного населення Саме ці групи сприймають українських мігрантів крізь призму конкуренції, ностальгії за радянським минулим або підтримки політики, яку веде пропутінська росія.
Щодо особливостей економічної інтеграції, то українці описують себе як робочу силу, на яку є великий попит на ринку праці, адже вони не уникають ані фізичної, ані багатофункціональної праці. Попри відкритість ринку, економічна інтеграція має чітко сегментований характер: значна частина українців мають вищу освіту, але змушені працювати не за фахом через мовні й інституційні бар’єри. Водночас респонденти не сприймають це явище драматично, а радше як прийнятну життєву ситуацію.
Крім того, частина респондентів зазначили, що працюють онлайн в Україні, а також дистанційно в інших країнах, водночас перебуваючи в Латвії. Варто наголосити й на позитивному аспекті міграції, що для декого стає джерелом нових можливостей у професійному та особистісному розвитку. Зокрема, деякі опитані відзначили здобуття нових знань і навичок, насамперед мовних і адаптаційних, а також розширення кола соціальних контактів, клієнтів і потенційних професійних партнерів, з якими вони можуть розвивати співпрацю надалі. До того ж у мігрантів з’явився доступ до безоплатних програм перекваліфікації, передбачених у Латвії, які сприяли розширенню їхніх компетентностей у тих напрямах, яких вони раніше не розглядали.
Особливості українського громадотворення
Володимир Гнатюк наголосив, що повномасштабне вторгнення стало каталізатором змін у взаємодії Латвії та України. Респонденти відзначали активніше сприяння з боку влади, загалом сприятливе середовище для громадського активізму й відсутність значних бюрократичних бар’єрів для створення об’єднань. Водночас така діяльність потребує високої активності та адаптації до проєктної моделі. Важливу роль відіграють органи місцевого самоврядування, які забезпечують ресурси та стабільність, а також взаємодія з дипломатичними інституціями, зокрема з посольством України.
Після 2022 року діяльність організацій значно змінилася: тоді як раніше вона була зосереджена переважно на збереженні культурних традицій, згодом розширилась і охоплює гуманітарний, національно-культурний та освітній напрями. Загалом участь вимушених мігрантів у громадському житті є помітно нерівномірною і залежить від багатьох чинників, як-от вік, досвід, особисті характеристики й етап адаптації.
Щодо потенційних загроз, то люди звертають увагу на збереження національної ідентичності та протидію асиміляції, зокрема серед молодих людей. Проблема соціальної згуртованості, яка була певним чином вирішена ще до початку повномасштабного вторгнення, полягала в ідеологічному розділенні українців у самій країні на проукраїнськи і проросійськи налаштованих. Окреме питання стосується української мови. Однією з проблем є те, що на роботі іммігранти використовують українську мову, а в побуті — російську. Звідси, як зазначив Володимир Гнатюк, пасивна участь у політичних акціях.
Демографічне старіння та низька залученість молоді — ця проблема не нова, але досі актуальна. Вона свідчить, що молодь менш активна, і через це відбувається певне «виродження» організації, оскільки її члени старіють. Об’єктивною перешкодою є також фінансові труднощі: функціонування організації, певні заходи, інфраструктура — усе це потребує коштів.
Роман Жила, виконавчий директор СКУ, зазначив, що його організація щиро рада бути частиною цього заходу та підтримувати дослідження. Він також привітав інститут із можливістю проводити такі ініціативи в умовах війни, і додав, що з великим інтересом чекає на подальші результати.
Голова Конфедерації «Віче» Богдан Тимків розповів, як його організація сприяла дослідженню МІОКу, а також про діяльність «Віче» в Латвії.
Роман Черхавий, представник Міжнародної організації українсько-латвійської дружби, привітав академічну спільноту з успішним закінченням дослідження та ознайомив з особливостями роботи своєї організації.
Уляна Садова, наукова керівниця науково-дослідного центру «ДЕМОС», поділилася, що вдячна за можливість долучитися до такої цікавої роботи та дослідження загалом:
— Мене повернули ніби на роки назад, тому що питання стосується не лише кінцевих результатів, а й формування методології, дизайну вибірки, розробки міграційної та демографічної політики, а також політики ринку праці.
Своєю чергою Оксана Винницька-Юсипович, почесний консул Канади в Україні, зазначила:
— Хочу подякувати за те, що ви продовжуєте цю роботу, незважаючи на всі труднощі, виклики та негаразди, які ми переживаємо. Нам дуже потрібно сьогодні, щоб з різних точок зору, методологій, різного бачення ми розуміли ті громади, які себе вважають українцями, тобто десь там є українцями, будучи громадянами різних держав по цілому світу, щоб ми мали краще розуміння та могли поширювати й розбирати цю політику.
