Навчання в університеті — це важливий крок у доросле життя. Воно приносить нові виклики, відповідальність, самостійність і безліч можливостей для розвитку. Проте студентські роки — це не лише лекції, заліки та іспити. Це унікальний період, який варто використати для подорожей, самопізнання, нових знайомств і відкриття світу. Після отримання диплома таких можливостей часто стає менше через роботу та інші життєві обов’язки.
Erasmus — це значно більше, ніж просто навчання за кордоном. Це можливість зануритися в іншу культуру, знайти друзів із різних куточків світу, вдосконалити знання іноземних мов, здобути безцінний життєвий досвід і по-новому поглянути на себе та свої можливості. З цим погоджується й Остап Челак — студент 3-го курсу спеціальності «Системний аналіз» у Львівській політехніці, який цього семестру навчається в Ганноверському університеті імені Готфріда Вільгельма Лейбніца.
Чому Erasmus?
Як каже хлопець, на програму академічної мобільності він подався, бо його сестра також навчалася за програмою Erasmus і їй дуже сподобалося:
— Вона навчалася у Львівській політехніці на архітектурі й поїхала на магістратуру до Гданська (Польща). Постійно говорила, що цей досвід варто пережити самому. Провела там пів року, і цього часу вистачило, щоб відчути іншу культуру, інший підхід до навчання та загалом інший спосіб життя.
Саме її розповіді надихнули мене також спробувати свої сили та поїхати за програмою Erasmus. Я давно хотів взяти участь у програмі, але раніше були труднощі з виїздом за кордон. Коли ж ухвалили законопроєкт про те, що хлопці 18–22 років можуть виїжджати, я вирішив подати заявку.
Найскладніше було визначитися з країною. Я вибирав між Словаччиною та Німеччиною. До Словаччини вступити було простіше, адже потрібно було пройти лише відбір у Львівській політехніці. Для Німеччини ж відбір складався з двох етапів: спочатку тут, а потім безпосередньо в німецькому університеті. Тому завжди залишався ризик не пройти другий етап.
Попри це, мені дуже хотілося поїхати саме зараз, а не під час магістратури. Я розумів, що пізніше такої можливості може вже не бути: навчання стане складнішим, обставини можуть змінитися, та й ситуація з виїздом за кордон залишалася невизначеною. Тому я вирішив ризикнути: подався до Німеччини, успішно пройшов відбір і дуже радий, що все склалося саме так. Зараз я навчаюся тут і зовсім не шкодую про свій вибір.
— Чому все ж таки Німеччина, якщо до Словаччини було легше вступити?
— Мені здається, що Німеччина — це своєрідний центр Європи. Звідси дуже зручно подорожувати та відкривати для себе нові країни й міста. Звісно, німецька залізниця Deutsche Bahn відома своїми затримками, тому завжди потрібно мати запас часу. Але загалом транспортна система дуже розвинена.
Крім того, я маю студентський Deutschlandticket, який дає змогу користуватися більшістю видів громадського транспорту та регіональними поїздами по всій країні. Завдяки цьому можна багато подорожувати без додаткових витрат. Наприклад, лише вчора я повернувся з Кельна, де провів три дні. Такі можливості роблять навчання за обміном ще більш цінним і насиченим, — розповідає хлопець.
Навчання в Німеччині
За словами Остапа, семестр у Німеччині розпочався лише у квітні, проте до Ганновера він приїхав ще на початку березня. Цей час студент використав не лише для адаптації до нового середовища, а й для вивчення німецької мови на спеціальному підготовчому курсі для учасників Erasmus.
— У березні для студентів за обміном організували мовний курс. Він не був обов’язковим, але став дуже цінним досвідом. Ми щодня вивчали німецьку мову, знайомилися одне з одним, спілкувалися та проводили багато часу разом. Саме тоді я знайшов друзів із різних країн світу, з якими спілкуюся й досі, — ділиться Остап.
Тут, у Ганновері, хлопець вивчає дисципліни, пов’язані зі штучним інтелектом та аналізом даних. Серед предметів — Artificial Intelligence, Introduction to Natural Language Processing та Digital Image Processing.
— Під час навчання тут я зрозумів, що здебільшого всі готуються тільки до одного — фінального екзамену. Протягом семестру немає такого постійного контролю, як у нас. Наприклад, лабораторні роботи чи додаткові проєкти часто мають рекомендаційний характер.
З одного предмету в мене є проєкт з Artificial Intelligence. Це теж радше рекомендація: вийде в тебе це зробити чи не вийде. Якщо вийде — супер, ти молодець, тобі додаткові бали дадуть, але більше нічого такого. Якщо не вийде — нічого страшного. Вивчиш пізніше, підготуєшся до екзамену, складеш його — і все.
У Львівській політехніці весь семестр ти мусиш виконувати лабораторні, практичні завдання, готуватися, захищатися. І це тебе тримає в курсі й робочому темпі. Тут ти можеш хоч місяць просто ходити на лекції, навіть не дуже вникати, а потім просто готуватися тиждень до екзамену, — пояснює студент.
За словами Остапа, крім навчання університет також активно пропонує студентам різноманітні можливості для розвитку: ярмарки вакансій, додаткові лекції та тематичні заходи. Велику роль у студентському житті відіграє й сама програма Erasmus, яка регулярно організовує культурні та розважальні заходи для учасників програми обміну. Це і екскурсії містом, і відвідування парків та музеїв, а також щотижневі зустрічі у студентському барі, де збирається близько сотні студентів із різних країн, щоб поспілкуватися, познайомитися ближче та обмінятися враженнями від перебування в Німеччині.
Виклики й адаптація
Попри позитивні враження від навчання та життя в Німеччині, адаптація до нового середовища не обійшлася без труднощів. Найбільшим викликом для Остапа стала німецька бюрократія.
— Тут усім потрібні якісь документи, папірці, особисті зустрічі. Ти не можеш просто зателефонувати й уточнити, чи потрібно тобі кудись звертатися. Треба обов’язково прийти особисто, відстояти чергу або записатися на прийом.
У мене виникли певні труднощі з оформленням візи, тому що щоразу мені по-різному пояснювали, яких документів бракує або що потрібно виправити. Разом зі мною сюди приїхала студентка магістратури Львівської політехніки Анна, і вона вирішила це питання з першої спроби. Мені ж усе вдалося лише із сьомої спроби, — каже він.
Ще однією особливістю, яка впала студентові в око, став ритм життя німців.
— Найбільше, що я помітив, — це те, що вони не так сильно прагнуть постійно розвивати себе. Вони пливуть за течією. Просто хочуть вивчитися, після цього піти на якусь невеличку роботу, якщо пощастить — із високою зарплатнею, і все. Дуже сильно це відчувається, якщо порівнювати зі Львовом, де люди прагнуть, горять, хочуть щось купити, щось здобути. Напевно, це європейський менталітет, тому що ціна життя тут досить висока. І для них це нормально.
Для них нормально нічого не прагнути в якомусь глобальному сенсі. Просто знайти хорошу роботу, одружитися, народити дітей, правильно їх виховувати — і все. Їм достатньо два рази на рік поїхати кудись відпочити, наприклад на море, і цього вистачає. У нас такого немає. Наші люди якось краще відпочивають, більше живуть моментом. У них відчувається, що буде завтрашній день: що вони завтра прокинуться, що завтра розпочнуть інший день. Завтра поснідають, завтра пообідають, завтра повечеряють. У нас, якщо є момент, то це тільки сьогодні й зараз, — зауважує хлопець.
Досвід, який змінює
Найціннішим в участі у програмі Erasmus Остап вважає можливість вийти із зони комфорту та навчитися самостійності.
— Напевно, одним з головних моїх завдань було розвинути свою розмовну англійську. У мене досить хороший рівень англійської — як у граматиці, так і в письмі. Але самого живого спілкування не було. І це було одним із завдань. Я поки що даю собі раду, все супер.
Ще, напевно, самостійне життя. Відчуваєш, що ти реально тут один. Важко розказати щось комусь. У Львові, наприклад, у мене ніколи такого не було, що я міг сам кудись піти — на стадіон, на футбольний матч. Тут ти робиш усе, що заманеться.
Я йду туди, куди хочу: хочу те побачити, хочу це побачити. У Львові це здається якимось дивним — одному кудись піти, поїсти, повечеряти, погуляти. Тут ти мусиш контролювати своє життя, свій темп, свій режим. Ти один. І це вводить у стан дискомфорту, але допомагає тобі розвинути себе як особистість, — зізнається студент.
Крім того, як ділиться хлопець, ще однією великою перевагою є можливість подорожувати:
— Я ще не користувався авіаквитками. Можливо, кудись полечу, але поки ще не знаю куди. Хотілося б відвідати Данію. А якщо подорожувати автобусами чи потягами — це взагалі ідеальний варіант.
На жаль, у мене було багато навчання, тому я не мав можливості активно подорожувати. Але нещодавно я повернувся з Кельна. Цими вихідними планую поїхати до Гамбурга або Бремена. Не хочеться одразу їхати дуже далеко — наприклад, у Берлін чи Мюнхен, — а хочеться спочатку побачити більше міст поруч і відчути інший ритм життя.
Саме тому Остап переконаний: якщо є можливість взяти участь у програмі академічної мобільності, нею варто скористатися.
— Це досвід, який важко описати словами — його потрібно прожити. До Erasmus я раніше ніколи не ходив у походи. Не знаю, чому так, адже Карпатами я гуляв, але саме довгі походи ніколи не пробував. І тут уперше пішов у похід. Це був, до речі, захід від німецького курсу, який проходив у березні. Спеціально для нас організували таку подорож, і мені дуже сподобалося.
Тепер навіть хочеться пройти Карпати вже саме в такому форматі — з походом, із довгими маршрутами. Загалом я вже двічі ходив у походи, і це був неймовірний досвід. Єдине — тут гори не дуже високі. Найвища точка, куди ми піднімалися, була приблизно на висоті тисячі метрів над рівнем моря. Хотілося б чогось більшого, але тут просто немає таких високих гір, — розповідає хлопець.
Окремо варто сказати й про людей, з якими Остап познайомився під час навчання. Серед його друзів — студенти з Франції, Греції, Туреччини, Бразилії, Південної Кореї та багатьох інших країн.
— Це неймовірно цікаво — знайомитися з людьми, які виросли в зовсім іншій культурі та мають інший погляд на життя. Напевно, найзахопливіше тут те, що кожного дня стається щось цікаве або смішне, але з часом ти просто перестаєш на це звертати увагу. Все ж таки це Європа: тут багато різних людей, різних культур, різних поглядів на життя. Ти просто звикаєш до цього, бо бачиш це щодня. Напевно, саме це змішання культур і є однією з найцікавіших рис життя тут.
Я живу з двома сусідами по кімнаті. Один із них німець — з ним я досить добре спілкуюся, другий — Ахмад, араб. Вони дуже різні, просто кардинально. Наприклад, для одного залишити після себе безлад на кухні — це нормально, а другий дуже ретельно стежить за чистотою. І це цікаво, бо ти бачиш, наскільки по-різному люди можуть сприймати звичайні побутові речі.
Також хорошим досвідом було поїхати на німецький курс перед початком навчання. Протягом місяця ми разом вчилися, і саме там я познайомився з друзями з різних країн. Це дуже різні люди, але ми донині спілкуємося та зустрічаємося.
Я вже запрошував їх до Львова. Вони трохи хвилюються через ситуацію в Україні, але я кажу їм: «Не переживайте, все буде добре». Сподіваюся, що все ж приїдуть. Вони обіцяли, що після закінчення війни обов’язково відвідають Львів, — каже Остап.
Війна в Україні
— А як студенти та викладачі ставляться до того, що в Україні триває війна?
— Щодо війни, то з викладачами я насправді небагато про це говорив. Більше спілкувався зі студентами з німецького курсу. Ми не дуже глибоко заходили в цю тему, але вони співчувають Україні та цікавляться ситуацією.
Найбільше, напевно, переживає моя знайома з Фінляндії. Вона дуже стежить за тим, що відбувається в Україні, і справді хвилюється. Але я помітив, що в багатьох людей є багато дезінформації. Коли я розповідаю їм реальні історії, вони дивуються, бо, кажуть, у новинах їм показували зовсім іншу картину.
Так, люди втомилися від війни — це правда. Найбільше мене засмутило, коли я спілкувався з одним поляком і відчув певне негативне ставлення до українців через велику кількість наших людей за кордоном. Особливо складно пояснювати, що Україна дуже різна і не можна робити висновки про всю країну лише за окремими випадками.
Мені важко пояснити іноземцям, чому частина українців зі Сходу говорить російською. Для цього потрібно розповідати цілу історію — про русифікацію, минуле, різні регіони України. Наприклад, мене якось запитав один італієць: «Якщо він з України, чому говорить російською?». І я розумію, що на це неможливо відповісти одним реченням — потрібно пояснювати набагато більше, — зауважує студент.
Навчання, футбол і власні проєкти
Попри насичене навчання в Німеччині, Остап не відмовляється й від своїх захоплень та професійного розвитку. У Львові він активно займався футболом і представляв Львівську політехніку на змаганнях.
— Я граю у футбол уже багато років. Виступав за різні команди, зокрема за «Галичину», а тепер граю за «Погонь» — команду вищої ліги Львівської області. Також представляю Львівську політехніку на студентських турнірах. Зараз через навчання за кордоном футбол довелося поставити на паузу, але після повернення планую знову активно тренуватися та грати, — розповідає хлопець.
Поряд зі спортом Остап постійно працює над розвитком своїх професійних навичок. Цієї весни він став учасником Genesis IT School — освітньої програми для студентів, які прагнуть розвиватися в ІТ-сфері.
Поєднувати навчання за обміном, заняття в університеті й участь у програмі було непросто. Особливо зважаючи на те, що значна частина занять відбувалася ввечері, а паралельно потрібно було виконувати завдання як для німецького університету, так і для Львівської політехніки.
— Я приїхав до Ганновера на початку березня і майже відразу дізнався, що пройшов відбір до Genesis IT School. Вийшло так, що все наклалося одне на одне: навчання в Німеччині, німецький мовний курс, завдання з Політехніки та заняття в Genesis. Було непросто, але ці сім-вісім тижнів дали мені дуже багато. Я здобув нові знання, попрацював над реальним проєктом і зрозумів, як важливо вміти ефективно організовувати свій час, — каже Остап.
Наприкінці програми він презентував свій проєкт у Києві. Саме звідти він нещодавно повернувся до Німеччини, де далі навчається. За словами хлопця, участь у таких програмах допомагає не лише здобувати нові знання, а й краще розуміти свої можливості та будувати професійне майбутнє ще під час навчання в університеті.
