Студентка магістратури освітньої програми «Прикладна фізика» кафедри прикладної фізики і наноматеріалознавства Інституту прикладної математики та фундаментальних наук Юлія Тишик поділилася зі студентами молодших курсів власним досвідом участі у програмі академічної мобільності Erasmus K+ у Ганноверському університеті імені Г.В. Лейбніца (Німеччина).
Під час зустрічі говорили про страхи перед поїздкою, навчання в Німеччині, бюрократію, культурні відмінності та можливості, які відкриває міжнародний обмін. В обговоренні брали участь завідувач кафедри ПФН Федір Іващишин, його заступниця Дарія Матулка, доценти Ганна Лаба та Зіновій Когут. Модерувала зустріч доцентка Оксана Балабан.
– Юлю, чому ви обрали саме Ганноверський університет?
– У мене була мрія взяти участь у програмі Erasmus+ і поїхати саме в Німеччину. Попередньо я цікавилася інформацією і знала, що є небагато пропозицій. І коли з’явилася така можливість, я подумала: «А чому б і ні?». Це сталося трохи випадково, але я погодилася.
– Чи були сумніви перед поїздкою?
– Звісно, у мене були сумніви: подавати чи не подавати документи, їхати чи не їхати у Німеччину. Це зовсім інша система освіти, інша країна. Я не знала, чи впораюся. Хоча внутрішньо я вже розуміла, що хочу поїхати, але мені була потрібна людина, яка просто скаже: «Треба їхати, це не божевільна ідея». Пам’ятаю, як прийшла до колеги з фізико-механічного інституту імені Карпенка й почала розповідати про свої переживання: що не впевнена у рівні англійської мови, не впевнена в самій поїздці. Тоді він поділився історією своєї першої поїздки у Японію. Сказав, що англійську фактично вивчав уже під час перебування там, але всі його розуміли, і цей досвід став для нього незабутнім. А ще пожартував, що відтоді знає: слово «парасоля» японською – це теж «парасоля». Саме ця розмова остаточно переконала мене поїхати.
– Чи складно було оформити документи для участі в програмі і чи хтось вам допомагав з цим?
– Процес був досить тривалий. Спочатку потрібно було пройти етап номінації від університету, а потім уже подати документи безпосередньо до закладу в Німеччині. Серед документів були сертифікат про знання мови, виписка оцінок, копія закордонного паспорта, резюме, анкети, страхування. Частину документів довелося доробляти вже в Німеччині. З оформленням допомагали Андрій Богданович Данилов та Зіновій Олександрович Когут.
– Юлю, якби студенти звернулися до вас за порадою щодо Erasmus+, ви б погодилися допомогти?
– Так, звісно.
– Якими були ваші перші враження після приїзду до Німеччини?
– Спочатку я була дуже налякана. Переживала, чи мене поселять, адже приїхала на день раніше. Не знала транспортної системи Німеччини, хотіла викликати таксі, але коли водій почув мій акцент, то почав говорити російською. Тоді я вирішила, що краще піду пішки. Добре, що Ганновер – рівнинне місто. Водночас дуже позитивним досвідом став ознайомчий тиждень в університеті. Він допоміг швидше соціалізуватися та зменшити відчуття ізоляції. Під час цього тижня студенти знайомляться між собою, і ти розумієш, що не один у своїх переживаннях. Попри страх, ти починаєш комунікувати, відкриватися до нових людей і досвіду. Це навчило мене бути більш відкритою, комунікабельною і не боятися робити перший крок. У майбутньому це дає дуже багато переваг – не лише під час навчання в Німеччині, а й після нього.
– Чи відчули ви різницю між навчанням тут і в Німеччині?
– Звісно, різниця в організації освітнього процесу дуже відчутна. У Львівській політехніці є сталий розклад для всієї групи, який практично не змінюється. Це створює певне відчуття стабільності. У Німеччині студент самостійно формує свою освітню траєкторію: обирає дисципліни, реєструється на курси та планує власний графік. Тобто там є більше свободи у виборі предметів, але водночас і більше відповідальності. Окремо відбувається реєстрація на іспити. А якщо не скласти іспит тричі – студента можуть відрахувати.
– Скільки курсів ви обрали?
–У мене було 8 курсів, але реєструватись потрібно було на 13, оскільки лекційні та практичні курси є розділеними. Щодо лекцій, лабораторних і практичних занять, то в Ганноверському університеті імені Г.В. Лейбніца система суттєво відрізняється від нашої. Курс може складатися лише з лекцій, а лабораторні роботи є окремою категорією занять і навіть можуть не входити до основного курсу. На лабораторні можна записуватися додатково, але кредити за них не завжди нараховують, оскільки це радше додаткова опція. Також там є окремий формат семінарів. Це заняття, під час яких студенти готують матеріали для обговорення, – наприклад, презентації чи доповіді, – і саме за це отримують оцінку. Зазвичай семінари не завершуються екзаменом. Водночас варто пам’ятати, що умови навчання для студентів за обміном можуть відрізнятися від умов для студентів, які навчаються там постійно.
– Чи можна перезарахувати дисципліни після повернення?
– Так, така практика є. Але до цього потрібно ставитися дуже уважно. Я б радила брати частину предметів у Львівській політехніці, а частину – в Німеччині, щоб легше виконати вимоги програми Erasmus+.
– Які поради можете дати щодо німецької бюрократії?
– Варто дублювати важливу інформацію через різні канали: електронну пошту, звичайну пошту, особисті звернення. Також потрібно дуже уважно перевіряти всі листи, тому що офіційні повідомлення та фінансові питання часто надходять саме поштою. І ще важливий момент – університетська електронна адреса в Німеччині справді має вагу як фактор довіри.
– Чи був якийсь підхід у викладанні, який вам особливо сподобався?
– Мені сподобалося використання QR-кодів під час лекцій для швидкого опитування студентів. Викладачі могли одразу бачити, чи студенти розуміють матеріал і, відповідно, коригувати пояснення. Це дуже цікава практика. Але мені не вистачало нашого ВНС.
– Чи вдалося знайти нових друзів?
– Так. В Німеччині я вийшла із зони комфорту й почала більше спілкуватися з людьми з різних країн. Тепер маю знайомих з Італії, Кенії, Франції, Єгипту, Індії, Португалії, Туреччини та Польщі. Спілкувалися англійською мовою. Через акценти спочатку було непросто, але це теж частина досвіду.
– Юлю, дайте, будь ласка, три ключові поради студентам, які планують взяти участь у програмі Erasmus+.
– Перше – терпіння. В Україні очікування три дні вже здається дуже довгим, а в Німеччині три дні – це ще зовсім небагато. Друге – не бійтеся пробувати нове. Шукайте свої можливості та своє місце, адже ваше життя – у ваших руках. І третє: «Ставайте пілотами, а тоді вчіться літати». Не потрібно чекати ідеального моменту чи повної впевненості в собі. Варто пробувати, вчитися й набувати досвіду вже в процесі.
