Чи можливо вигнати росію з ООН? Це доволі провокативне питання, і я впевнена, що над ним на п’ятий рік повномасштабного вторгнення та на тринадцятий рік війни думають чимало дипломатів України. Це дуже гостра й парадоксальна проблема, адже як країна-терорист може бути одним із постійних членів організації, основною метою якої є підтримка миру та безпеки?
Для вирішення цього питання Фундація Пилипа Орлика разом з Інститутом міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка організувала Всеукраїнський конкурс наукових студентських робіт, однією з призерок якого стала Руслана Кістечок — студентка третього курсу кафедри політології та міжнародних відносин Інституту гуманітарних та соціальних наук Національного університету «Львівська політехніка». Дівчина вже не вперше бере участь у наукових конференціях. Так, лише за цей місяць вона стала призеркою двох наукових конкурсів: «Ген мій — Українець» та «Чи можливо вигнати росію з ООН?».
Про науковий шлях Руслани, сам конкурс і погляд призерки на цю проблематику читайте в цьому матеріалі.
Стезя до МЗС
Дівчина каже, що в дитинстві мріяла стати перекладачкою та вступити на філологію, проте водночас цікавилася політикою, тож, коли настав час вступати, вона докладно вивчила навчальні програми і зрозуміла, що на філології їй буде нудно.
— Мене захоплює те, що на міжнародних відносинах ми не тільки вивчаємо мову, а й маємо набагато ширший спектр усього, що відбувається у світі. Комусь може здатися, що це дуже багато всього, що це складно зрозуміти й вивчити, але коли є безліч процесів, які ти намагаєшся зрозуміти, для мене це справжнє захоплення. Зараз, закінчуючи третій курс, я розумію, що не помилилася. У мене справді горять очі від того, що я вивчаю, від моєї спеціальності, і мені справді подобається те, що я роблю, бо знаю: якби мені це не подобалося, у мене не було б тієї охоти працювати більше, вчитися більше і робити щось понад те, що, наприклад, задають в університеті.
А чому обрала Львівську політехніку? Насправді це була щира порада моєї репетиторки з англійської мови. Вона порадила мені вступати на міжнародні відносини саме до Львівської політехніки. Тоді я прочитала, як уже згадувала, усі навчальні програми, дисципліни й зрозуміла, що це саме те, що мені потрібно. Попри те, що майже всі мої друзі вступили до Національного університету імені Івана Франка, я зрозуміла, що зробила правильний вибір. Я обожнюю Львівську політехніку, обожнюю свою кафедру і захоплююся тим, що роблять наші викладачі та студенти, а також тим, які можливості Політехніка може подарувати своїм студентам, — розповідає Руслана.
Дівчина доволі активно й успішно поєднує навчання, наукову діяльність і роботу. За час свого навчання вона реалізувала низку наукових досліджень, регулярно бере участь у студентських наукових конференціях університету та міжнародних наукових заходах. Нещодавно Руслана опублікувала свою першу наукову статтю у фаховому журналі «Politicus». Серед її наукових досягнень також участь у Всеукраїнському конкурсі імені Сергія Кемського, де вона стала учасницею другого туру, та проходження до третього етапу стипендіальної програми «Завтра.UA» Фонду Віктора Пінчука.
Крім того, минулого року студентка стала учасницею програми академічної мобільності Erasmus+, у межах якої навчалася в Хорватії. А вже цього року вона разом із хорватським викладачем написала наукову роботу та взяла участь у міжнародній конференції з публічного адміністрування в місті Шибеник, де презентувала результати спільного наукового дослідження.
— Я цікавлюся міжнародними відносинами, дипломатією та процесами, які відбуваються на глобальній арені. Мене особливо захоплюють теми, які є малодослідженими або не перебувають у центрі суспільної уваги, хоча насправді надзвичайно важливі. Також я дуже люблю писати наукові роботи, адже це можливість вийти за межі навчальної програми, опрацювати великий масив інформації, відкрити для себе нові теми та глибше зрозуміти певні проблеми. Саме завдяки дослідженням можна не лише здобувати нові знання, а й досягати конкретних результатів. Загалом, коли з’являються оголошення про нові конкурси, я практично ніколи не відмовляюся від участі. Мені завжди цікаво досліджувати нові теми, шукати відповіді на складні запитання та працювати над проєктами, які допомагають глибше зрозуміти сучасні міжнародні процеси, — ділиться студентка.
«Чи можливо вигнати росію з ООН?»
Сам конкурс був організований у межах освітньої ініціативи «#unrussiaUN». Його метою було залучення молодих науковців до вивчення та пошуку міжнародно-правових механізмів і шляхів усунення росії з Організації Об’єднаних Націй.
— Найбільше мене захопило те, що всі наші ідеї, думки та погляди дуже уважно слухали й сприймали, хоч би якими вони були. Організатори й експерти пообіцяли, що у межах ініціативи «#unrussiaUN» усі напрацювання фіналістів будуть взяті до уваги й можуть бути передані на вищий рівень, зокрема до Міністерства закордонних справ України, щоб знайти практичне втілення. Мені дуже запам’яталися слова Надзвичайного і Повноважного посла України Володимира Єльченка про те, що кожен учасник конкурсу зробив свій внесок у спільну справу. Він порівняв наші ідеї з краплями води, які поступово точать великий камінь. І саме завдяки таким невеликим, але послідовним зусиллям зрештою можна досягти великих змін і результатів, до яких ми прагнемо, — наголошує дівчина.
За словами Руслани Кістечок, на конкурс були подані 56 робіт із різних куточків України. Спочатку організатори планували відібрати десять фіналістів, однак через високий рівень робіт кількість учасників фінального етапу збільшили. До фіналу потрапили 14 учасників, які отримали запрошення до Києва для очного захисту своїх досліджень.
Для фіналістів організували насичену дводенну програму. Вони мали змогу поспілкуватися та подискутувати з надзвичайними і повноважними послами України Володимиром Єльченком та Ігорем Харченком, відвідати Міністерство закордонних справ України, Дипломатичну академію України імені Геннадія Удовенка тощо.
— Передусім хочу подякувати Фундації Пилипа Орлика за високий рівень організації, адже для учасників забезпечили все — від дороги та проживання до цілої серії цікавих і змістовних заходів. Перший день розпочався зі знайомства фіналістів з організаторами конкурсу та співзасновниками ініціативи «#unrussiaUN». Ми мали можливість поспілкуватися з надзвичайними і повноважними послами України Володимиром Єльченком та Ігорем Харченком, а також із керівництвом фундації. Це були дуже мотивувальні зустрічі, під час яких ми почули багато цінних порад і настанов.
Також відбулася зустріч із представниками міжнародної політики та євроінтеграції, зокрема з народним депутатом Ярославом Юрчишиним. Ми мали можливість поставити запитання щодо перспектив реформування ООН та можливих шляхів обмеження впливу росії в міжнародних організаціях.
Особливо запам’яталося відвідування Міністерства закордонних справ України. Нам провели екскурсію департаментом роботи з міжнародними організаціями, показали приміщення для офіційних переговорів і міжнародних зустрічей. Після цього ми спілкувалися з директором департаменту, обговорювали актуальні виклики міжнародної політики та діяльність України в міжнародних організаціях. Це була надзвичайно цінна зустріч, адже ми змогли почути думку людей, які безпосередньо працюють у сфері дипломатії.
Ще однією важливою подією стала зустріч у Дипломатичній академії України імені Геннадія Удовенка. Нам розповіли про діяльність академії, підготовку дипломатів та можливості для молоді. Під час дискусії ректор Дипломатичної академії Ігор Осташ наголосив, що тема конкурсу є надзвичайно актуальною, а інтерес молоді до міжнародної проблематики вселяє оптимізм щодо майбутнього української дипломатії.
Другий день був присвячений безпосередньо захисту конкурсних робіт. Після вітального слова членів журі кожен фіналіст презентував своє дослідження, а потім відповідав на запитання експертів. Для нас це була можливість не лише представити свої напрацювання, а й почути аргументи інших учасників і взяти участь у професійній дискусії. Також до фіналістів із вітальним словом звернувся постійний представник України при ООН Андрій Мельник.
Після захистів ми відвідали Національний музей історії України, де ознайомилися з виставкою, присвяченою Симону Петлюрі та боротьбі українців за державність. Це була дуже сильна й емоційна частина програми, яка нагадала про важливість збереження історичної пам’яті, — каже Руслана.
Вона зізнається, що найбільш емоційним моментом для неї стало оголошення результатів конкурсу, адже вона не очікувала, що стане призеркою.
— Спочатку всім фіналістам вручали грамоти, і я бачила, що їх отримують учасники, яких вважала дуже сильними конкурентами. Коли ж нагородження фіналістів завершилося, а мого прізвища так і не назвали, я не розуміла, що відбувається. За кілька хвилин стали оголошувати переможців, і тоді я почула своє ім’я серед призерів конкурсу. Це був справжній шок і водночас неймовірна радість. Ми з іншою фіналісткою розділили третє місце, і для мене це стало підтвердженням того, що всі зусилля, вкладені в дослідження, були недаремні, — зазначає студентка.
Конкурсну роботу дівчина писала разом із науковою керівницею Яриною Турчин. Вона була присвячена правовим механізмам позбавлення росії членства в ООН та аналізу легітимності її перебування в організації після розпаду Радянського Союзу. За словами Руслани, підготовка дослідження потребувала опрацювання великої кількості міжнародно-правових документів, статутних актів і наукових джерел.
— Ця робота була дуже складною, тому що належало прочитати величезну кількість нормативних документів, ретельно проаналізувати Статут ООН, міжнародні договори, рішення та юридичні висновки. Багато документів доводилося читати в оригіналі, щоб правильно зрозуміти їхній зміст і не припуститися помилок в інтерпретації. Робота не була великою за обсягом, але перед тим, як написати кілька сторінок тексту, потрібно було опрацювати десятки джерел, — зауважує вона.
То як вигнати росію з ООН?
У своєму дослідженні Руслана проаналізувала можливі механізми обмеження впливу росії в ООН і звернула увагу на проблему правонаступництва після розпаду СРСР.
— Головне питання не в тому, чи можливо вигнати росію з ООН, а в тому, як це зробити. Коли я тільки починала писати роботу, у мене було п’ять ідей щодо того, як можна вигнати росію з ООН. Проте що глибше я вивчала Статут ООН і аналізувала, чи спрацюють ті чи інші механізми на практиці, то менше реальних способів залишалося. Зокрема, через реформування Статуту або застосування статей 5 і 6 зробити це практично неможливо. Ці статті передбачають можливість обмеження чи виключення держави, яка порушує принципи Організації, однак головна пастка полягає в тому, що таке рішення мають підтримати всі постійні члени Ради Безпеки. І тут виникає парадокс: країна-агресор має проголосувати за власне виключення. Очевидно, що росія на це ніколи не погодиться.
Водночас є механізм «Єднання заради миру», який дає змогу залучити Генеральну Асамблею та частково обійти блокування з боку Ради Безпеки. Цей механізм може стати одним із шляхів для обмеження впливу росії та подальшого просування потрібних рішень.
Але найважливіше — довести, що росія потрапила до ООН незаконно. Вона отримала місце Радянського Союзу лише на підставі листа Бориса Єльцина. Парадокс полягає в тому, що на момент надсилання цього листа Радянський Союз ще формально існував. Через кілька днів СРСР припинив своє існування, і фактично президент держави, яка ще не була правонаступницею Союзу, заявив про продовження його членства в ООН.
Після розпаду СРСР ситуація також не була однозначною. Алматинська декларація визнавала росію державою-продовжувачем, але цей документ не мав обов’язкової юридичної сили. Водночас угода про створення СНД підтверджувала, що всі колишні радянські республіки є державами-правонаступницями Радянського Союзу. А це два різні юридичні поняття — держава-продовжувач і держава-правонаступниця. На мою думку, росія без достатніх правових підстав привласнила собі статус держави-продовжувача, хоча юридично вона, як і Україна чи Білорусь, була лише однією з держав-правонаступниць.
Саме тому потрібно докладати дипломатичних зусиль для доведення нелегітимності нинішнього статусу росії в ООН. Адже постає логічне запитання: як держава-агресор може бути постійним членом Ради Безпеки організації, головною метою якої є підтримка миру та міжнародної безпеки? Якщо будь-яке рішення щодо росії може бути заблоковане її ж власним вето, то наскільки ефективною є ця система?
Попри всі труднощі, я вірю, що цього можна досягти. Під час конкурсу ми багато говорили про те, що проблема полягає не у відсутності механізмів. Вони існують. Питання лише в тому, чи вистачить міжнародній спільноті політичної волі їх застосувати. Якщо така коаліція держав буде сформована, то цілком реально довести, що росія не має законних підстав для постійного членства в Раді Безпеки ООН.
Щодо реформування Статуту, то про це сьогодні говорять багато дослідників. Під час підготовки конкурсної роботи я побачила чимало прогалин у цьому документі. Наприклад, Статут не визначає чіткої процедури на випадок розпаду держави — постійного члена Ради Безпеки або її виходу з організації. Саме тому дедалі частіше лунають заклики до реформи системи ООН.
Однак і тут виникає багато запитань. Чинний склад Ради Безпеки відображає світ після Другої світової війни, але сьогодні міжнародна система значно змінилася. Часто можна почути пропозиції включити до Ради Безпеки Німеччину, Японію, Бразилію чи інші держави. Але тоді постає питання: хто визначатиме нових членів і за якими критеріями? Як саме реформувати Статут, якщо процедура таких змін сама по собі залишається складною і суперечливою? Саме тому реформування ООН є надзвичайно непростим завданням, — стверджує студентка.
За результатами конкурсу студентка Львівської політехніки посіла третє місце. Вона наголошує, що найбільшою цінністю для неї стала не нагорода, а можливість представити власні ідеї перед професійною спільнотою та дістати високу оцінку своєї роботи від дипломатів і фахівців міжнародного права.
«Ген мій — Українець»
Нещодавно Руслана також стала призеркою конкурсу «Ген мій — Українець», на якому посіла друге місце. На ньому вона представила роботу, присвячену темі революційних подій та боротьби за незалежність: «Українці. Нація активних та дієвих: від революційних дій до боротьби за незалежність». Її науковою керівницею була Леся Дорош.
— Це була доволі складна робота, адже належало опрацювати різні джерела й у межах п’яти сторінок узагальнити події трьох революцій, намагаючись точно передати головну ідею дослідження. Для досягнення результату вкладено чимало зусиль — у цих п’яти сторінках дослідження мені потрібно було поєднати великий обсяг інформації, щоб сформувати цілісне бачення теми.
Цей проєкт для мене був важливим, тому що він про українців як націю, яка неодноразово змушена була відстоювати свою незалежність і право на власну державу. У роботі йшлося про те, як суспільство реагує на дії влади, коли вони суперечать інтересам держави, і як через революційні процеси формується громадянська позиція.
Я не очікувала, що стану переможницею, але зрештою на цьому конкурсі посіла друге місце. Було багато переможців у різних категоріях — серед бакалаврів, магістрів, аспірантів і молодих учених, тому конкуренція була досить високою, — каже Руслана.
Перша міністерка закордонних справ України?
Амбітна та працьовита студентка має й амбітні плани на майбутнє.
— Насправді мрією кожного студента-міжнародника, який справді докладає зусиль, є робота в Міністерстві закордонних справ або в дипломатичному чи консульському представництві. І мені дуже багато мотивації додала зустріч у Міністерстві закордонних справ України.
На вході, на першому поверсі, нам показали фотографії жінок, які стали першою прем’єр-міністеркою, першою надзвичайною і повноважною посолкою, першою жінкою — міністеркою закордонних справ України. Поруч із цією експозицією висіло дзеркало. Нам сказали: «Дівчата, можливо, колись саме ви будете на цій фотографії, бо це місце вже дуже давно є порожнім». Нас було п’ять дівчат, і це справді додало нам мотивації.
Такі зустрічі й конкурси відбуваються не просто так. Вони формують світогляд, дають нові знання, відкривають теми, які не завжди встигають розглянути на парах чи в межах університетської програми. Тому важливо не обмежуватися навчальними дисциплінами, а прагнути більшого. Саме ті люди, які досліджують різноманітні проблеми, аналізують події на глобальній арені й постійно розвиваються, зрештою можуть досягти значних результатів.
Так, я не приховую, що робота в Міністерстві закордонних справ — моя велика мрія. Але я вірю, що мрії здійснюються, якщо докладати досить зусиль. Під час зустрічі в Дипломатичній академії ректора Ігоря Осташа запитали про середній вік надзвичайних і повноважних послів. Він відповів, що зараз це приблизно 40–50 років. Тож попереду ще чимало роботи, цілей і викликів. Цей шлях не буде легким, але з підтримкою рідних, друзів і викладачів можна досягти дуже багато.
Якщо говорити про короткострокові плани, то я б дуже хотіла потрапити на стажування у Міністерство закордонних справ. Минулого року я подавалася на відбір, але не пройшла, тому що повернулася з програми Erasmus+ і не встигла вчасно оформити всі документи. Тож це одна з моїх найближчих цілей. Також зараз я чекаю на результати конкурсу «Завтра.UA». Це був довгий і насичений процес з онлайн-зустрічами, командними завданнями, дебатами та різними етапами відбору.
Літо в мене вже повністю розписане. Є кілька наукових робіт, які потрібно завершити, зокрема для конкурсу імені Сергія Кемського. А далі на мене чекає четвертий курс, — із захопленням розповідає дівчина.
Руслана також зізнається, що тему бакалаврської роботи поки що не обрала, а зробити це буде важко, адже її цікавить усе, і зосередитися на чомусь одному доволі складно.
— Найбільше мене захоплюють малодосліджені теми. Так, працювати з ними складніше, адже джерел і наукових матеріалів значно менше. Але саме це робить їх цікавими, тому що можна запропонувати власний погляд, а не просто повторювати вже відомі думки інших дослідників.
Спочатку мені здавалося, що найбільше мене цікавить тематика Європейського Союзу. Проте згодом я писала курсову роботу про НАТО, провадила дослідження, пов’язані з ООН, вивчала різні види дипломатії, Вишеградську групу. Тому вибір теми бакалаврської роботи ще попереду, і я розумію, що він буде непростим, — переконана студентка.
Паралельно з навчанням і написанням наукових робіт Руслана працює в американській ІТ-консалтинговій компанії.
— Моя робота безпосередньо не пов’язана з міжнародними відносинами чи дипломатією, однак вона дає мені можливість щодня практикувати англійську мову. Я працюю з документами, пишу тексти, спілкуюся з людьми з різних країн і постійно вдосконалюю мовні навички. Для майбутнього дипломата це надзвичайно важливо.
Спочатку поєднувати роботу й навчання було непросто. Особливо після повернення з Erasmus+, коли до робочих завдань додались університетські пари. Але з часом допоміг тайм-менеджмент. Тепер я розумію, що можна успішно поєднувати навчання, наукову діяльність, роботу й навіть знаходити час на відпочинок і зустрічі з друзями.
Мені навіть простіше працювати тоді, коли день розписаний буквально по хвилинах. Коли є дедлайни, коли потрібно постійно щось робити, я почуваюся більш продуктивною. Навіть якщо доводиться засиджуватися до другої чи третьої ночі, а потім рано вставати, мені це подобається. У мене горять очі від того, що я роблю.
Зокрема, якщо говорити про конкурс «Чи можливо вигнати росію з ООН?», то для мене головним був не грошовий приз. Коли я почула своє прізвище серед переможців, не подумала: «Я виграла гроші». Для мене це стало підтвердженням того, що всі зусилля, недоспані ночі, години роботи з документами й нові знання були недаремні.
Особливо цінним було те, що мою роботу оцінювали не випадкові люди, а надзвичайні і повноважні посли та фахівці, які безпосередньо працюють у сфері міжнародної політики. Усвідомлення того, що твоя робота здобула таку високу оцінку, дає неймовірну мотивацію рухатися далі. Це лише одна сходинка, яку вдалося подолати. Попереду ще багато нових цілей і вершин, до яких хочеться йти, — підсумовує дівчина.
