Студентка магістерської освітньої програми «Культурна спадщина: використання та промоція» Анна Сірик навчається в Університеті Мессіни на Сицилії за програмою Erasmus+. В інтерв’ю вона розповіла про шлях до участі в академічній мобільності, особливості навчання в Італії, адаптацію до нового середовища та можливості, які відкриває міжнародний освітній досвід.
— Розкажіть, за якою програмою студентського обміну ви навчаєтеся в Італії. Як вона називається і що передбачає для учасників?
— Наразі я навчаюся в Італії за всесвітньо відомою програмою міжнародної академічної мобільності Erasmus+. Для студента це унікальна можливість вийти за межі звичного освітнього простору та інтегруватися в європейське академічне середовище. Програма передбачає навчання в одному з провідних європейських університетів-партнерів протягом одного семестру.
Це не просто відвідування лекцій чи складання іспитів в іншій країні. Це повне занурення в нову систему викладання, можливість самостійно формувати свій навчальний план, працювати в сучасних лабораторіях та бібліотеках, а також переймати досвід від іноземних професорів. Крім академічного аспекту, Erasmus+ відкриває простір для розвитку так званих «soft skills» (м’яких навичок): адаптивності, міжкультурної комунікації та самостійності, що є надзвичайно цінним для майбутньої кар’єри.
— Як ви дізналися про цю програму і що стало для вас вирішальним у рішенні податися на участь?
— Програма Erasmus+ є надзвичайно популярною в студентському середовищі, тому я знала про неї вже давно. Багато моїх знайомих і колег ділилися захопливими відгуками про свій досвід навчання за кордоном, що, звісно, надихало. Крім того, на моїй рідній кафедрі історії, музеєзнавства та культурної спадщини (ІМКС) завжди активно популяризують міжнародні можливості для молоді.
Вирішальним фактором у прийнятті рішення стала унікальна можливість збагатити свій світогляд та безпосередньо познайомитися з культурою й традиціями іншої країни. Для мене, як для людини, яка досліджує культурну спадщину, такий безпосередній досвід є безцінним. Водночас ключову роль відіграла неймовірна підтримка та мотивація з боку викладачів нашої кафедри. Вони не лише надихали мене на цей крок, але й активно допомагають у моєму науковому житті, за що я їм щиро вдячна. Коли відчуваєш таку опору від рідного університету, зникають будь-які сумніви і з’являється впевненість у власних силах.
— Що передбачала процедура відбору? Які документи потрібно було підготувати, чи були співбесіди, мовні вимоги або інші умови участі?
— Процедура відбору є комплексною та вимагає від кандидата уважності й серйозної підготовки. Головний етап полягав у зборі та подачі пакета документів, який дозволяє комісії оцінити як академічний рівень студента, так і його особисту мотивацію. До базового переліку документів увійшли:
- Підтвердження академічної успішності. Оскільки я подавалася, будучи на магістратурі, як виписку про оцінки за попередні періоди я надавала свій диплом бакалавра та додаток до нього із результатами за всі чотири роки навчання.
- Мовні сертифікати. Однією з ключових вимог є підтвердження знання іноземної мови. Обов’язковим було володіння англійською мовою на рівні не нижче B2, що підтверджувалося відповідним сертифікатом. Також великою перевагою є наявність сертифіката про знання мови тієї країни, куди ви плануєте їхати на навчання.
- Резюме (CV). Опис моєї академічної та позанавчальної діяльності.
- Закордонний паспорт.
- Мотиваційний лист. Це, напевно, один із найважливіших документів конкурсу. У ньому потрібно чітко та переконливо обґрунтувати, чому саме ти є ідеальним кандидатом для цієї програми, як навчання в іноземному університеті допоможе у твоїй майбутній професійній та науковій діяльності, та який внесок ти зможеш зробити в розвиток співпраці між університетами.
Загалом конкурсний відбір демонструє, що програмі важлива не лише твоя висока успішність у навчанні, але й чітке розуміння своїх цілей та готовність інтегруватися в міжнародне студентське співтовариство.
— На який період розрахована програма обміну і як організоване ваше перебування в Італії?
— Моя програма розрахована на один повний академічний семестр і триває з 26 лютого по 31 липня. Це чітко визначений і дуже насичений проміжок часу, протягом якого потрібно встигнути адаптуватися, повністю опанувати навчальну програму та пройти всі етапи контролю.
Щодо організації перебування, то освітній процес тут побудований за класичним європейським принципом. Повсякденне життя студента за обміном складається з обов’язкового відвідування лекцій та практичних занять відповідно до обраного навчального плану. Навчання вимагає високого рівня самодисципліни та активної роботи як безпосередньо в аудиторіях, так і самостійно в бібліотеках. Фінальним і найвідповідальнішим етапом мого перебування в Італії є сесія: наприкінці семестру я маю скласти всі іспити з дисциплін, які вивчала. Цей досвід дозволяє не лише здобути нові знання, а й зсередини зрозуміти, як функціонує італійська вища школа, що є неймовірно цікавим процесом.
— У якому університеті та місті навчаєтеся? Якими були перші враження?
— Я навчаюся в Університеті Мессіни, який розташований на дивовижному острові Сицилія. Моє знайомство з цим краєм почалося ще в повітрі: перше, що я побачила з вікна літака – це величний та захопливий вулкан Етна. Це було просто незабутнє видовище, яке одразу дало зрозуміти, що попереду на мене чекає щось особливе.
Сицилія вразила мене своєю контрастною та неймовірно красивою природою. Тут гори велично сходяться з морем, створюючи краєвиди, від яких перехоплює подих. Окреме захоплення викликає місцева флора – тут ростуть дивовижні, екзотичні рослини, яких я раніше ніде не бачила. Цей колорит, поєднання м’якого морського клімату, багатющої природи та унікальної архітектури створюють ідеальну атмосферу як для натхненного навчання, так і для щоденних відкриттів.
— Які дисципліни вивчаєте під час обміну? Чи є серед них курси, які особливо запам’яталися змістом, форматом занять або підходом викладачів?
— Мій навчальний план в Університеті Мессіни складається з глибоких та фундаментальних історичних дисциплін. Цього семестру я вивчаю «Історію модерної Європи», «Історію сучасної Європи», а також надзвичайно профільний для мене курс – «Історію книги та документів».
Найяскравішим враженням для мене став саме курс з історії книги. Для людини, яка досліджує культурну спадщину, це було здійсненням професійної мрії: на заняттях ми мали унікальну можливість наживо доторкнутися до оригінальних стародруків та книг XV–XVI століть! Коли тримаєш у руках таку історію, відчуваєш особливе піднесення і чітко розумієш усю цінність своєї майбутньої професії.
— Які ключові відмінності ви помітили між навчальним процесом у Львівській політехніці та в італійському університеті? Йдеться, зокрема, про організацію занять, систему оцінювання, самостійну роботу студентів і комунікацію з викладачами.
— Порівнюючи навчання у Львівській політехніці та в Університеті Мессіни, я помітила кілька суттєвих відмінностей, які відображають специфіку європейської освіти.
- Організація занять та мовний бар’єр. Насамперед, навчання тут проходить високою італійською академічною мовою. Це стало для мене серйозним викликом, адже довелося в дуже стислі терміни опановувати складну термінологію та специфічні слова, які не зустрінеш у повсякденному спілкуванні.
- Акцент на самостійну роботу. В італійському університеті система побудована так, що лекції дають лише орієнтир. Основна робота лежить на плечах студента. Якщо в Політехніці ми маємо багато практичних, семінарських занять та поточного контролю протягом семестру, то тут ти просто прослуховуєш курс лекцій, а для підготовки до іспиту повинен повністю самостійно прочитати та законспектувати щонайменше по три солідні профільні книги на кожен предмет.
- Глибина вивчення. Італійський підхід вражає своєю колосальною деталізацією. Навчання відбувається дуже прискіпливо, з фокусом на найдрібніші деталі та першоджерела, що вимагає максимальної концентрації.
- Комунікація з викладачами. Я чітко відчула, що комунікація з викладачами у нашій Львівській політехніці відбувається набагато легше, простіше та відкритіше. В Італії все ж таки зберігається доволі відчутна дистанція та сувора академічна ієрархія між професором і студентом. У Політехніці викладачі більш доступні для швидкого діалогу, консультацій та оперативного вирішення поточних питань, що значно полегшує навчальний процес.
— Що вам найбільше сподобалося під час участі в програмі?
— Найбільше враження від програми Erasmus+ – це масштабне розширення світогляду, яке відбувається як через спілкування, так і завдяки подорожам.
По-перше, це унікальний досвід міжкультурної комунікації. Я познайомилася з неймовірними людьми з абсолютно різних куточків світу. Це дозволило мені не просто попрактикувати, а масштабно застосувати свої мовні знання в реальному житті з носіями. Дійшло до того, що зараз щодня ти ловиш себе на думці, що думаєш і розмовляєш трьома або навіть більше мовами одночасно – це фантастичне відчуття інтеграції у світове студентське співтовариство.
По-друге, це можливість подорожувати Сицилією. Я відкрила для себе надзвичайно красиві та унікальні міста: Палермо, Агрідженто, Рагузу, Сіракузу та Таорміну. Для людини, яка професійно вивчає історію та управління культурною спадщиною, бачити на власні очі античні храми, архітектуру сицилійського бароко та нашарування різних епох – це неймовірне захоплення. Кожне з цих міст є живим музеєм під відкритим небом, і цей візуальний та дослідницький досвід став для мене найкращою частиною обміну.
— З якими труднощами довелося зіткнутися після приїзду? Як проходила адаптація до іншої країни, мови, побуту, академічного середовища?
— Звісно, спочатку все це виглядає як чудова казка: ти навчаєшся біля моря, насолоджуєшся сонцем та відкриваєш для себе омріяне «італійське життя». Проте реальність виявилася набагато складнішою, і перші тижні стали справжньою перевіркою на міцність.
Перший і найважчий виклик – пошук житла. Приймаюча сторона в Італії не забезпечила мене кімнатою автоматично, а запропонувала шукати варіанти самостійно. Зорієнтуватися на ринку нерухомості чужого міста, коли ти перебуваєш в іншій країні, не знаєш локальних нюансів і не можеш наживо побачити орендодавця – це надскладне завдання. Після мого повторного, більш наполегливого звернення до організаторів з описом критичності ситуації, вони все ж таки допомогли мені та знайшли місце в студентському гуртожитку.
Італійська бюрократія – з нею я познайомилася в усій «красі». Оформлення документів для посвідки на проживання (Permesso di soggiorno) та відкриття банківського рахунку перетворилися на справжній квест. Тут усе працює надзвичайно повільно, а на отримання однієї довідки можна чекати тижнями. До того ж, аби просто потрапити в будь-яку інстанцію, потрібен попередній запис за два-три тижні.
Великою несподіванкою став графік роботи закладів. Знаменита сієста тут – це закон: з 13:00 до 16:00 зачиняється практично все, навіть продуктові магазини, до чого довелося довго звикати. Крім того, поза межами університету мало хто володіє англійською мовою. У банках, держструктурах чи супермаркетах мені довелося одразу й повністю переходити на італійську.
Цей досвід адаптації навчив мене не панікувати перед труднощами, бути гнучкою, наполегливою та розраховувати на власні сили. Це колосальна школа життя, яка загартовує не менше, ніж самі академічні заняття.
— Які нові перспективи відкрив для вас цей досвід? Чи вплинув він на ваше бачення майбутньої професії, навчання або подальших кар’єрних планів?
— Цей досвід став для мене потужним каталізатором змін – як у професійному, так і в особистісному плані. Насамперед, навчання в Італії значно розширило моє бачення управління культурною спадщиною. Коли ти не просто читаєш підручники, а живеш у країні, яка є одним із лідерів у сфері збереження, реставрації та музеєфікації світових надбань, ти починаєш мислити масштабніше. Я побачила нові підходи до презентації культури та роботи з історичними джерелами, які мені дуже хочеться впроваджувати та реалізовувати в Україні.
Крім того, Erasmus+ дав мені колосальну впевненість у власних силах. Подолання мовного бар’єру в академічному середовищі, вирішення складних побутових і бюрократичних питань у чужій країні загартували мій характер. Я зрозуміла, що відкрита до світу і здатна швидко адаптуватися до будь-яких міжнародних викликів.
Щодо кар’єрних та навчальних планів, то цей семестр остаточно переконав мене у правильності обраного шляху. Він відкрив переді мною двері до європейської наукової спільноти. Тепер я чітко бачу перспективи участі в міжнародних дослідницьких проєктах, літніх школах та грантових програмах. Цей досвід довів, що українське студентство має величезний потенціал на світовій арені, і я прагну використовувати здобуті знання для того, щоб інтегрувати нашу культурну спадщину в загальноєвропейський контекст.
— Чи маєте можливість розповідати про Україну під час навчання за кордоном? І чи, на вашу думку, італійці достатньо обізнані щодо війни в України?
— Бути українським студентом за кордоном сьогодні – це не лише про навчання, це про особливу дипломатичну місію. Кожен із нас стає «голосом» своєї країни, і можливість розповідати про Україну є повсякденною практикою. Завдяки значенню мов та постійному спілкуванню у багатокультурному середовищі, я регулярно підіймаю цю тему в розмовах як зі студентами з інших країн, так і з місцевими жителями. Це можливість розвіяти міфи, розповісти про нашу багату культуру, історію та показати, що українська молодь – це прогресивна, сильна та інтелектуальна частина європейської спільноти.
Щодо обізнаності італійців про війну в Україні, то тут ситуація неоднозначна. З одного боку, вони знають про сам факт війни, співчувають і загалом налаштовані дуже доброзичливо та емпатично. З іншого боку, рівень саме глибокої обізнаності часто є недостатнім. Інформаційний простір тут працює інакше, і з часом фокус уваги іноземних медіа природно зміщується на інші події. Багато італійців сприймають війну як далеку геополітичну кризу, не до кінця розуміючи її масштаби, історичний контекст та щоденну реальність, у якій живуть українці. Саме тому наш діалог з ними є критично важливим. Коли вони чують особисту історію живої людини, яка сидить поруч із ними за однією студентською партою, це повністю змінює їхнє сприйняття. Це змушує їх задуматися, проявити щиру солідарність і краще зрозуміти, за що саме зараз бореться Україна.
— Що б ви порадили студентам Львівської політехніки, які також хотіли б взяти участь у програмі академічної мобільності, але поки вагаються або не знають, з чого почати?
— Усім студентам Львівської політехніки, які мріють про міжнародний досвід, але досі вагаються через страх перед невідомим, мовним бар’єром чи побутовими труднощами, я хочу нагадати мою улюблену цитату: «Кораблю безпечніше в гавані, але він створений не для цього».
Залишатися у звичному та комфортному середовищі завжди простіше, але справжній особистісний, академічний та професійний ріст відбувається саме тоді, коли ми розправляємо вітрила і тримаємо курс на нові горизонти. Не бійтеся викликів – вони лише загартовують і роблять нас сильнішими.
З чого почати? Дійте вже зараз. Зайдіть на сайт міжнародного відділу чи зверніться на рідну кафедру – викладачі завжди підтримають і підкажуть, які конкурси зараз відкриті.
Вчіть мови. Готуйте свою англійську та мову країни, куди мрієте поїхати. Це ваш головний ключ до успіху.
Будьте наполегливими. Пишіть щирі мотиваційні листи, збирайте документи і вірте у свої сили.
Політехніка відкриває перед нами неймовірні глобальні можливості. Не втрачайте свій студентський час на сумніви – подавайтеся на програми обміну, відкривайте світ і пам’ятайте, що ви здатні на набагато більше, ніж вам здається!
