Студентка кафедри менеджменту організацій Інституту економіки і менеджменту Львівської політехніки Анна Наконечна навчається на третьому курсі. Спеціальність «Менеджмент організацій» вона обрала свідомо, адже давно цікавилася тим, як функціонують підприємства та економіка як єдина система. Анна зізнається, що жодного разу не пошкодувала про свій вибір і, якби можна було повернути час назад, знову обрала б Львівську політехніку. Саме тут дівчина зустріла викладачів, які щиро підтримують студентів, надихають їх і допомагають професійно розвиватися.
Анна переконана, що великим плюсом університету є активна підтримка студентської науки. Тут молодь має можливість просувати власні ідеї на міжнародному рівні, брати участь у конференціях, проєктах та різних ініціативах. Водночас вона відзначає й певні труднощі: значне навчальне навантаження, особливо під час сесії. Це відчувається сильніше, ніж у закордонних університетах, де студентка мала досвід навчання за програмою обміну.
У майбутньому Анна бачить себе щасливою людиною, яка має роботу, що дає їй задоволення і водночас є корисною для країни. Вона прагне поєднувати професійний розвиток із суспільною користю, адже вважає, що менеджмент — це не лише про ефективність бізнесу, а й про відповідальність перед суспільством. А поки що Анна старанно «гризе граніт науки». У вільний від навчання час відпочиває з друзями, слухає музику, грає на гітарі, вивчає іноземні мови та подорожує. Кожна подорож дарує їй новий крос-культурний досвід, розширює світогляд і додає цікавих історій, які формують її як особистість. Вона переконана, що саме поєднання навчання, творчості та подорожей робить її життя гармонійним і наповненим.
Цього року на базі Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка відбулася підсумкова науково-практична конференція Всеукраїнського студентського професійного творчого конкурсу наукових робіт у галузі «Гендерні дослідження». Анна не пропустила свого шансу — вона скористалася можливістю взяти участь у престижному заході, де були представлені найкращі наукові проєкти молодих дослідників з різних регіонів України. За результатами рецензування 58 робіт сформували рейтинговий список учасників. До фінального етапу конкурсу запросили 20 авторів найкращих досліджень. Серед них і Анну Наконечну, яка гідно представила свою роботу та здобула диплом І ступеня.
— Анно, що стало поштовхом до вибору теми наукової студентської роботи «Гендерні виміри впливу соціальних мереж на стандарти краси та самооцінку молоді в умовах крос-культурного досвіду»?
— Тема «Гендерні виміри впливу соціальних мереж на стандарти краси та самооцінку молоді в умовах крос-культурного досвіду» виникла невипадково. У світі, де цифровізація стрімко охоплює всі сфери життя, саме віртуальний простір став головним майданчиком формування уявлень про привабливість та успіх. Поштовхом до вибору теми став контраст між ідеалізованими образами, які продукують соціальні мережі, і реальністю, що часто призводить до когнітивного дисонансу. Особливо це помітно серед українських студентів, які, інтегруючись у міжнародне середовище, стикаються з іншими культурними трендами та відчувають розрив між своїми уявленнями й новими нормами.
— Які методи ви використовували, щоб проаналізувати вплив соціальних мереж на стандарти краси та самооцінку молоді?
— Це явище я досліджувала комплексно. Кількісний збір даних проводила через онлайн-анкетування, а математичне оброблення й аналіз результатів здійснювала за допомогою описової статистики та непараметричного U-критерію Манна-Уітні. Це дало змогу виявити закономірності та відмінності між групами респондентів. Картину доповнював якісний аналіз: напівструктуровані інтерв’ю відкривали глибші емоційні переживання та інтерпретації молоді. Анонімність, яка була забезпечена учасникам, сприяла їхній щирості й відкритості.
— Як культурні контексти впливають на стандарти краси та самооцінку молоді? Чим різниться вплив соцмереж у різних культурах?
— Культурні контексти виявилися основним чинником у формуванні стандартів краси та самооцінки. В українському суспільстві історично закріпився високий рівень «естетичної вимогливості», де зовнішність часто сприймається як соціальний обов’язок. Натомість у багатьох європейських країнах поширюється ідея бодінейтральності, що акцентує увагу на комфорті та природності. В інших культурах молодь має доступ до просвітницького контенту про ментальне здоров’я, що знижує рівень самооб’єктивації. Українські ж медіа, навпаки, часто транслюють естетично привабливі, але далекі від реальності образи, які підсилюють тиск на молодь і формують завищені очікування. Так, соціальні мережі віддзеркалюють культурні відмінності й водночас є інструментом, що здатний як підтримати, так і зруйнувати самооцінку. Саме ця багатогранність і зробила тему дослідження актуальною та значущою.
— Чи є відмінності у впливі різних платформ (наприклад, Instagram і TikTok) на молодь? Які платформи для вас найважливіші?
— У процесі дослідження я переконалася, що різні соціальні платформи справді мають відмінний вплив на молодь. Кожна з них працює за власними алгоритмами та формує унікальний формат споживання контенту, проте всі вони через візуальні й аудіоінструменти створюють уявлення про «нормальність». Найбільш значущими для моєї роботи стали Instagram (86,8 %) та TikTok (76,3 %), адже саме вони є головними каналами трансляції естетичних стандартів. Важливим виявився і Snapchat, чиї фільтри породили клінічний феномен цифрової дисморфофобії та й досі підштовхують молодь до надмірної самокритики.
— Як алгоритми соцмереж формують уявлення про «ідеальну зовнішність»?
— Алгоритми цих платформ діють майже непомітно, але дуже ефективно. Вони просувають контент із відретушованими обличчями — вузьке підборіддя, лисячі очі, пухкі губи — і закріплюють ці риси як масову норму. Натомість публікації з природними рисами часто залишаються на периферії через приховану модерацію, що створює інформаційну бульбашку. Як наслідок, молодь починає відчувати огиду до своєї натуральності й замислюється над косметичним чи навіть хірургічним втручанням.
— Чи можна говорити про позитивний вплив соцмереж на самооцінку?
— Загалом медійні образи діють деструктивно, проте соціальні мережі можуть мати й позитивний вплив. Деякі респонденти зазначали, що порівняння себе зі спортсменами мотивувало їх вести здоровий спосіб життя та працювати над тілом у природний спосіб. Бодіпозитивний контент також здатен підтримати самооцінку, допомогти прийняти себе, хоча й тут важливо відрізняти щирі матеріали від поверхових чи комерційних. Інтернет-спільноти з ідеями бодіпозитиву та тілесної толерантності знижують напругу, а крос-культурний контент іноземних блогерів, особливо з Європи, показує реальне життя без примусу бути бездоганними. Це допомагає адаптуватися й відходити від жорстких рамок лукізму.
— Які результати дослідження вас найбільше здивували?
— Найбільше мене здивував чіткий гендерний розрив. Для жінок критичними є перфекціонізм деталей обличчя й чиста шкіра, тоді як чоловіки більше переймаються атлетизмом, м’язами та зростом. Вражає й латентність чоловічих переживань: вони рідко користуються б’юті-фільтрами, маскують тривогу байдужістю, але насправді потерпають від м’язової дисморфії. Цікаво й те, що тривале перебування в європейському культурному полі має терапевтичний ефект — рівень занепокоєння зовнішністю істотно знижується незалежно від статі.
— Як результати ваших досліджень можна використати у сфері освіти чи психології?
— Висновки дослідження мають практичне значення. У сфері освіти вони можуть стати основою для курсів з медіаграмотності та критичного мислення, що допоможе дітям і студентам краще орієнтуватися у віртуальному середовищі. Вважаю, що було б корисно поширити тему медіаграмотності серед школярів. Я була б рада цьому сприяти. У психології ці результати можуть бути використані для створення тренінгів, спрямованих на подолання лукізму, дисморфофобії та підтримку психоемоційного добробуту не тільки молоді, а й людей будь-якого віку, які почуваються невпевнено через споглядання псевдоідеального контенту.
— Що б ви порадили молодим людям, які відчувають тиск стандартів краси в соцмережах, для збереження здорової самооцінки?
— Молодим людям, які відчувають тиск стандартів краси, я б порадила розвивати критичне мислення, очищати свій інформаційний простір від токсичних інфлюенсерів і наповнювати його бодінейтральними спільнотами. Важливо навчитися дивитися на своє тіло крізь призму комфорту та здоров’я, а не чужих очей. Це непросто, оскільки думка інших сприймається приблизно так: «вони ніколи не були в моєму тілі й не знають як це», але саме так можна зберегти здорову самооцінку.
— Чи вплинула робота над темою на ваше ставлення до соцмереж і вашої присутності в них?
— Робота над темою змінила і моє ставлення до соцмереж. Я стала критичніше оцінювати візуальний контент, уважніше контролювати час онлайн і більше замислюватися над тим, хто і як досягає свого «ідеалу». Це дало мені певне ментальне розвантаження, адже тепер я чітко розумію: далеко не всі такі неперевершені, як це виглядає у стрічці.
— З якими труднощами ви стикалися під час дослідження?
— Найскладнішим було забезпечити географічне охоплення респондентів із різних країн — від Італії до Канади й Непалу, адже саме це було потрібно для точного крос-культурного аналізу. Другою проблемою стало виявлення прихованих форм незадоволеності тілом у чоловіків: соціокультурні норми змушують їх приховувати тривогу, і це ускладнювало інтерпретацію результатів. Крім того, якісне оброблення відкритих відповідей у напівструктурованих інтерв’ю потребувало значних зусиль, адже я прагнула врахувати кожну думку та максимально чітко її розкрити.
— На яких моментах ви акцентували увагу в конкурсній роботі?
— У конкурсній роботі я робила акцент на трансформації традиційних канонів краси й поширенні таких явищ, як лукізм, дисморфофобія та масова самооб’єктивація. Особливу увагу надала гендерному зрізу сприйняття тиску та крос-культурному порівнянню досвіду молоді в Україні й за кордоном, що дало змогу показати розрив між медійними шаблонами і реальним самосприйняттям.
— Які аспекти теми хотіли б досліджувати далі?
— У майбутньому я хотіла б глибше дослідити, як ринок б’юті-послуг в Україні трансформується під впливом європейських практик бодінейтральності. Я вже зауважувала, що українці за кордоном відчувають менший тиск. Мені цікаво, чи справді іноземні підходи поступово імплементуються в наше суспільство, де традиційно панують високі очікування та об’єктивація.
— За якими критеріями журі оцінювало студентські наукові роботи?
— У процесі оцінювання студентських робіт журі брало до уваги актуальність теми, рівень її дослідженості та обґрунтованості. Важливим було й те, як проходила онлайн-презентація та наскільки змістовними й коректними були відповіді учасників.
— Яку роль відіграють блогери у формуванні уявлень про красу? Чи вважаєте їхній контент реалістичним чи штучним?
— Блогери відіграють певну маніпулятивну роль. Вони виступають трансляторами штучних стандартів, і більша частина молоді порівнює себе з ними. Їхній контент є продуктом ретуші, AR-фільтрів, хірургічних втручань та професійного маркетингу, що створює ілюзію «досяжної краси», яка насправді є недосяжною без цифрової корекції.
— Чи відчуваєте ви тиск відповідати чи ні певним стандартам краси в соцмережах? Як це позначається на вашій самооцінці та поведінці?
— Як і більшість молодих людей, я теж періодично відчуваю прихований алгоритмічний тиск. Це може породжувати тривогу чи гіперфіксацію на деталях зовнішності, а також страх опублікувати «неідеальне» фото. Проте усвідомлення результатів власного дослідження допомагає мені блокувати цей вплив через критичне мислення.
— Які стратегії ви використовуєте, щоб зменшити негативний вплив соціальних мереж на самосприйняття?
— Моя стратегія зменшення негативного впливу полягає у свідомому формуванні власної інформаційної бульбашки: я підписуюся на акаунти, що просувають бодінейтральність і критикують нереалістичні стандарти, а також контролюю час перебування онлайн. Це допомагає уникати перенасичення контентом і знижує рівень тривожності.
— Як підвищити критичне мислення молоді щодо контенту в соцмережах?
— Через освітні програми та тренінги з медіаграмотності. На мою думку, дієвим інструментом є також популяризація розвінчувального контенту, який показує різницю між «до» і «після» цифрової обробки.
— Розкажіть про свій досвід користування соціальними мережами.
— Зазвичай я використовую соціальні мережі для спілкування, поширення власного контенту та навчання. Вони слугують для мене й розрядкою між навчанням і роботою — іноді хочеться ні про що не думати, і в такі короткі перерви переглядаю цікаві або смішні публікації. Також соцмережі є для мене важливим джерелом інформації про світ. Об’ємних новинних статей на сайтах зазвичай не читаю, зрештою не маю на це багато часу — віддаю перевагу інтерактивному контенту з лаконічними і чіткими повідомленнями.
— Які емоції найчастіше виникають після перегляду фото чи відео інших користувачів?
— Емоції після перегляду чужого контенту часто є негативними. Багато молодих людей відчувають незадоволення своїм тілом або гостре бажання щось змінити. Це призводить до емоційного виснаження, тривожності й навіть прихованих депресивних станів, що ще раз підтверджує потребу критичного ставлення до медійних образів.
— Чи змінювалося ваше ставлення до своєї зовнішності під впливом контенту в соцмережах?
— У процесі дослідження я зрозуміла, що моє ставлення до зовнішності теж змінювалося під впливом контенту в соцмережах, як і понад 50 відсотків молоді. Раніше я порівнювала себе з інфлюенсерами, але робота над темою та розвиток критичного мислення допомогли мені виробити емоційну стійкість. Моє бачення трансформувалося в бік бодінейтральності: тепер я приймаю своє тіло за його функціональність, а не за відповідність нав’язаним стандартам. Мене також мотивували історії людей, які ділилися своїми переживаннями та шляхом до прийняття себе.
— Чи помічаєте ви різницю в тому, як стандарти краси впливають на хлопців і дівчат та які гендерні очікування щодо зовнішності є в суспільстві?
— Різниця у впливі стандартів краси на хлопців і дівчат колосальна. Зовнішність часто стає своєрідним маркером гендерної ідентичності. Візуальні очікування щодо жінок і чоловіків формуються під впливом культурних норм, медіа та соціальних мереж, і вони мають чітко окреслені, хоча й доволі стереотипні риси. Для жінок головним еталоном вважається ніжність і гармонійність. Від них очікують бездоганної шкіри, стрункої фігури з пропорціями «пісочного годинника», витонченості в рухах та загальної делікатності. Соцмережі активно підсилюють ці стандарти, створюючи образ «ідеальної» дівчини, яка має бути водночас тендітною й привабливою. А чоловікам нав’язують інший ідеал — гіпермаскулінний. Тут у центрі уваги спортивне тіло, рельєфні м’язи, підтягнутість і сила. Такий образ подають як символ лідерства й домінування, часто відсуваючи на другий план внутрішні риси — інтелект, доброзичливість чи емоційну чутливість. Так суспільство підтримує гендерно диференційовані стандарти зовнішності, які не лише обмежують індивідуальність, а й створюють тиск на людей, змушуючи їх відповідати «правильним» еталонам.
— Чи маєте приклади, коли соцмережі допомагали прийняти себе або оцінити різноманітність краси?
— Насправді так: інтерв’ю респондентів доводять, що поява інтернет-спільнот з ідеями бодіпозитиву та тілесної толерантності допомагає знизити напругу, що, безперечно, допомогло й мені. Окремим позитивним прикладом є крос-культурний контент іноземних блогерів, особливо з Європи, які демонструють реальне життя вулиць, вільне від соціального примусу щодо бездоганності, що полегшує адаптацію та дає молоді змогу відійти від жорстких локальних рамок лукізму.
— Чи допомагає вам у цьому процесі медіаграмотність?
— Медіаграмотність для мене стала справжнім щитом у світі цифрового контенту. Вона дає змогу відрізняти реальність від комерційних образів, які створюють за допомогою ретуші, хірургії чи маркетингових методів. Завдяки цьому я можу вчасно розпізнавати маніпуляції в соцмережах, бачити, як алгоритми просувають «ідеальні» картинки, і не піддаватися тиску, що може призвести до цифрової дисморфофобії.
— Як, на вашу думку, можна зробити онлайн-простір більш здоровим і підтримувальним?
— Я переконана, що зробити онлайн-простір більш здоровим і підтримувальним можна кількома способами. Насамперед потрібна прозорість алгоритмів цифрових платформ, щоб користувачі розуміли, чому вони бачать той чи інший контент. Важливим кроком було б державне маркування матеріалів, змінених за допомогою ШІ чи ретуші. Крім того, ІТ-компанії мають підтримувати авторів, які показують природну різноманітність тілесності, а не обмежувати їхні охоплення. І, звичайно, варто насичувати простір просвітницькими матеріалами про ментальне здоров’я та забезпечувати доступ до безплатної психологічної підтримки для тих, хто цього потребує.
